Загадки чернігівських печер
Нам як археологам пощастило брати участь у вивченні печер, що входять нині до комплексу Чернігівського архітектурно-історичного заповідника. З ними пов’язані цікаві події. За давньою традицією, створення Іллінського монастиря пов’язують з ім’ям церковного діяча XI століття Антонія Печерського. Печери, де розташовувалася ця обитель, знаходяться на південно-західній околиці Чернігова, в товщі Болдиній гори. На відміну від горизонтальних печер Києво-Печерської лаври вони розгорнуті по вертикалі і мають чотири яруси-поверхи.
Антоній народився в Чернігівському князівстві в сім’ї боярина. Прийняв чернецтво в Афонському монастирі, відомому своїми печерами. Повернувшись на Русь, заснував Києво-Печерський монастир, взявши за зразок Афонську обитель. Незабаром і монастир на дніпровському березі і його засновник опинилися у вирі внутрішньополітичної боротьби. Настоятель спритно маневрував між конкуруючими князями, обіцяючи то одному, то іншому підтримку митрополита-візантійця.
Коли до Києва підійшли війська польського короля, які покликав київський князь Ізяслав, Антонію довелося рятуватися втечею. Потім, коли під час повстання 1068 року Ізяслава вигнали з Києва, Антоній підтримав його ворога – Всеслава Полоцького. Після поразки повстання, в ніч повернення Ізяслава в Київ, Антонія відвезли з міста за розпорядженням третього князя – Святослава і доставили в Чернігів. Там він вирив печеру і заснував нову обитель. «Повість временних літ» дає підставу вважати, що це – Болдіногорський, він же Єлецький монастир.
Але ось перед нами книга чиновника А. ф. Шафонського «Чернігівського намісництва топографічний опис», видана в 1786 році. У ній і міститься твердження, що Антоній був засновником Іллінського монастиря. Виявляється версія ця з’явилася саме тоді, і її пояснення слід шукати в політичній ситуації того часу. Саме наприкінці XVIII століття на Україні набув чинності указ про секуляризацію церковного майна. З часу утворення централізованої Російської держави (в тісних обіймах якої нажаль перебувала Україна) царі неодноразово намагалися обмежити церковні землеволодіння. Становлення дворянської монархії супроводжувалося передачею маєтків служивим дворянам, що виснажувало державний земельний фонд і зменшувало економічне значення найбільшого феодала – царизму.
Церква ж мала не меншу економічну вагу, а відчуження земель від церкви збагачувало царизм і перетворювало її на слухняне знаряддя самодержавства. Указ про секуляризацію церковного майна від 26 лютого 1764 року, наприклад, перевів в особливий розряд державних (так званих економічних) селян 992000 кріпаків чоловічої статі, і в Чернігівському воєводстві після цього указу з 17 діючих монастирів залишилося лише чотири.
Іллінський монастир, в той час називався Троїцьким, за найскромнішими підрахунками, володів дев’ятьма тисячами кріпаків, двома залізорудними, двома паперовими та іншими заводами. Ось і виникла у церковних властей необхідність довести, що «в силу особливої святості місця» цей монастир закривати не можна. Так народилася легенда про заснування Іллінського монастиря Антонієм Печерським. При відвідуванні Катериною II Чернігова О. Ф. Шафонський підніс їй свою працю, що містила фальшиву версію. Але посилання на «особливу святість місця» не допомогли. Монастир закрили, а майно передали в державну скарбницю, втім, під слушним приводом: тут було вирішено відкрити університет . Про університет, однак, незабаром забули.
Насправді Ільінські печери виникли ще до перебування Антонія в Чернігові (1069-1072 рр. .). Іллінська церква збудована не пізніше середини XII століття на насипній терасі, але звести її можна було лише після тривалого укладання ґрунту – протягом півтора – двох століть. Більш того, дослідження дозволяють віднести будівництво Іллінського підземного комплексу до першої половини X століття, тобто до офіційного запровадження християнства на Русі.
До підземної церкви на честь Феодосія Тотемського зі сходу примикає самий нижній ярус печер – «кладовище ченців» (адже келії ставали і могилами їх мешканців). Минали століття, останки мешканців тісних келій укладали в тих же приміщеннях і засипали землею, знятою зі склепінчастими стелями. Ще покоління – ще одне поховання. Таким чином , галереї-камери поступово «спливали» під землею, «піднімалися» до поверхні.
Над одною з таких ділянок «кладовища ченців» знаходиться підземна церква на честь Миколи Святоші. Порожнина для її споруди утворилася на цьому, вищому рівні після обвалу нижніх, стародавніх приміщень. Тут-то і розташована келія, яку ченці видавали за житло Антонія. Лежанка в камері настільки мала, що не дозволить розміститися і п’ятирічній дитині. А час утворення цієї частини печер не більше двох-трьох століть тому, що теж ніяк не сходиться з церковної легендою.
Як відомо, введення християнства на Русі супроводжувалося відчайдушним опором населення і кровопролиттям. Чернігів теж не склав винятку. Срібних ідолів встигли сховати – їх закопали у фортечний вал, де вони і були знайдені в 1702 році. Сили київського князя були нездоланні, і 30 серпня 992 року увійшло в літопис як день хрещення чернігівців. Християнська підземна обитель була в цій сутичці ножем, направленим у спину захисників міста. Не випадково чернігівців охрестили саме навпроти печер. Багато століть по тому церковним історикам, які створили легенду про заснування Іллінського монастиря Антонієм, довелося замовчувати цю роль Іллінської підземної обителі в насадженні християнства.
Автор: А. Молочко.