Ще в позаминулому столітті знаменитий німецький археолог Генріх Шліман знайшов місто, облога якого описана Гомером в епічній поемі «Іліада». Це загальновідомо. Менш відомо, що історики не раз висловлювали сумніви у тому, чи дійсно знайдена саме Троя.
Лікійське царство, розташоване там, де води Середземного моря омивають південний захід Малої Азії, досягло свого розквіту за кілька століть до нашої ери. Його столиця Ксанф славилася прекрасними палацами і храмами.
Кажуть, що у стародавніх греків, був прилад, здатний передбачати бурі. Вважається, що Платон в одній зі своїх робіт більш докладно говорить про Атлантиду, ніж у збережених до нас уривках. За непрямими даними можна припускати, що Аристофан написав в чотири рази більше комедій, ніж зараз прийнято вважати. Смутні повідомлення римських хроністів натякають на те, що Архімед створював якісь дуже грізні види зброї, які монтувалися на кораблі з броньовою обшивкою; честь створення її приписують собі англійські винахідники XIX століття. Все це ми могли б знати з достатньою часткою вірогідності, якби збереглися всі скарби знаменитої Олександрійської бібліотеки.
Іонічне море біля берегів Калабрії — дивовижного, густо-синього, майже фіолетового кольору. Воно надзвичайно насичене сіллю, в ньому дуже легко триматися на воді і плавати. А морське дно прибережної смуги, що оперізує Апеннінський півострів, буквально всіяне уламками античних амфор, статуй та інших реліквій стародавньої культури. Амфор, в яких стародавні перевозили зерно, оливкову олію та вина, знаходять так багато, що вони останнім часом стали неодмінною частиною інтер’єру прибережних ресторанів, тратторій і внутрішнього оздоблення багатих приватних вілл. Час від часу з’являються повідомлення про знахідки прекрасно збережених цілих скульптурних груп.
Стародавня Греція по праву вважається батьківщиною спортивних змагань, якими ми знаємо їх сьогодні. Ще задовго до 776 року до н. е., коли відбулись перші історично засвідчені Олімпійські ігри, грецький народ виявляв велику любов до спорту, і атлетичні ігри займали провідне місце в суспільному житті і в системі виховання молоді. Спортивні змагання тих часів оспівані Гомером в «Іліаді». І як це видно взагалі з літератури Стародавньої Греції, спорт вже тоді користувався такою ж величезною популярністю, як і в наші дні. Історія спорту як певного виду діяльності людей, безперечно, заслуговує глибокого вивчення. Становлення спортивного життя Греції, порівняння спортивних ігор, їх організації, спортивних показників і нагород з існуючими – все це представляє безперечний інтерес.
Небо буває неспокійним, і земля. Не встигла Гея народити синів гігантів, з крапель крові померлого Урана, як діти тут же пішли проти богів Олімпу. На родючих полях Флегри сталася жахлива битва. Олімпійці перемогли, їх союзник Геракл отримав у нагороду безсмертя. Переможених гігантів загнали в підземелля величезної гори Везувій, біля підніжжя якої – недалеко від місця битви – і виросло маленьке місто Помпеї. Проте гіганти не залишили намірів підкорити небо і першу спробу вирватися з підземного полону зробили у восьмий рік правління імператора Нерона: в зимовий сонячний полудень, коли мешканці міста відпочивали від справ і турбот, а таверни були повні веселого народу, несподівано з боку гори долинуло глухе протяжне завивання. Потім пішли глухі поштовхи – земля затремтіла, здригнулася і лопнула. Вілли біля підніжжя Везувію розвалилися, звалилися храми, театри і житлові будинки. Але в той день титани швидко втомилися – підземний гул припинився, знову засяяло сонце, і люди повернулися в свої будинки.
Справжній спартанець ніколи не питає, скільки ворогів, він питає: «де вони!?»
Сьогодні ми з вами відправимось у цікаву уявно-віртуальну мандрівку, в гості до хоробрих та жорстоких спартанців, у Спарту, ту саму легендарну давню-грецьку країну-поліс, яка довгий час тримала в страху ледь не усю Грецію та успішно суперничала за політичне лідерство серед грецьких міст-полісів навіть з самими Афінами. Мабуть тільки лінивий не чув про мужній подвиг 300 спартанських прикордонників, які одного разу не пропустили через свою гірську заставу у Фермопілах багатотисячний натовп перських «москалів». О так, якихось 300 спартанців на чолі з відважним царем Леонідом кілька днів успішно тримали оборону та стримували багатотисячне перське військо царя Дарія, який тільки спав і думав, якби то поневолити неньку Грецію. Та оскільки спартанці вдало засіли у вузькій гірській щілині, персам годі було і думати, щоб використати свою чисельну перевагу. Ну про цей подвиг вже багато було оспівано, зокрема і Голівудом (хоча може з часом йому буде присвячено окрему стаття на цьому сайті) а ми поки знов увімкнемо машину часу і полетимо вперед (тобто назад) – у давню Спарту!
Що нам відомо про Фукідіда? Так, мабуть, тільки те, що він сам розповів про себе в незакінченій «Історії Пелопоннеської війни». Отже, він народився приблизно в 455 р. до н. е. в Афінах в багатій аристократичній сім’ї, що мала великі зв’язки за межами афінської держави, яка переживала в ті часи період розквіту завдяки сильному флоту, до складу якого входили 170-веслові трієри, що протистояли персам в Егейському морі. Суспільний лад Афін зазнав в той час ряд радикальних реформ, пов’язаних з ім’ям Перикла. Історія держави, демократія і сам Перикл – ось три головних аспекти оповіді Фукідіда про війну між Афінами і Спартою (431-404 р. до н. е.). Однак його розповідь обривається на півслові влітку 411 р. до н. е.
Дві з половиною тисячі років місто Сибарис – багатюща давньогрецька колонія, заснована в сьомому столітті до нашому ери в південній частині Апеннінського півострова, неподалік від Іонічних островів, – привертає увагу вчених і залишається загадкою історії.
«Перед вами виклад дослідження, початого Геродотом з Галікарнаса з тим, щоб не дозволити часу безслідно поглинути події, що відбуваються в житті людей, щоб нащадки могли гідно оцінити великі і дивовижні діяння греків і варварів, а головне, не забули причин, що призвели народи у війну».
У цій передмові до «Викладу подій» Геродот дав, мабуть, перше визначення завдань і самого предмета історичної науки. Шістдесятьма роками раніше його попередник Гекатей Мілетський, який головним чином намагався переосмислити на більш раціональній основі легенди, що складають міфологічну спадщина греків, визначав свої наміри таким чином: «Так говорить Гекатей Мілетський: я описую речі остільки, оскільки вони здаються мені правдоподібними; по суті, легенди греків численні і забавні, принаймні, на мій погляд». Таким чином, стверджуючи і навіть перебільшуючи право автора на особливу думку, він у той же час вказав на дві основні вимоги, що пред’являлися в світі еллінізму до історичних творів: стиль і правдоподібність.