Долина Інду в Пакистані поряд з Месопотамією і долиною Нілу може пишатися тим, що є колискою однієї з найдавніших цивілізацій світу. Об’єкт археологічних розкопок, місто Мохенджодаро, розташоване приблизно в 400 кілометрах на північ Карачі, красномовно свідчить про існування колись високорозвиненого суспільства.
Народи Східної Азії багато в чому випередили європейців. Загальновідомо, що порох, фарфор і компас були винайдені китайцями задовго до того, як вони стали відомі в Європі. У Китаї раніше, ніж в Європі, почали вживати кам’яне вугілля. З соляних джерел в Сичуані з буровими свердловинами в 700 метрів глибиною вже цілі століття видобувається природний газ для опалення. Китайські шовкові тканини славилися ще в Стародавньому Римі та Візантії. Що стосується китайських художніх виробів з лаку, порцеляни, емалі, дорогоцінного каміння, то їх високі якості всім добре відомі, і вони здавна користуються великим попитом у всіх країнах світу. Під сильним впливом Китаю розвивалася культура корейського народу. Корея здавна вважалася однією з найосвіченіших країн Азії. Чим ближче знайомляться дослідники з її історією, тим більше вони переконуються в тому, що корейці зробили великий внесок у світову культуру.
У давнину через долину Інду проходили шляхи міграції з Центральної та Західної Азії до Індії. Тут, у цій долині, людина створила одну з найбільших цивілізацій. Все той же Інд протікає по території нинішнього Пакистану, і це накладає на молоду державу відбиток глибокої давнини. Перші міські поселення в долині Інду виникли в ту ж епоху, коли складалися схожі цивілізації на берегах Нілу і в межиріччі Тигру та Євфрату. Розвиток міст став можливим завдяки досягненням матеріальної культури в бронзовому віці – вони дозволили вирощувати в річкових долинах урожай, достатній, щоб прогодувати все зростаюче населення. Це сприяло розвитку торгівлі із заморськими країнами та встановлення контактів з віддаленими землями. В результаті в кожному з трьох районів виникла своя особлива система письма, але в їх найбільш ранніх формах було чимало спільного – то були зображення предметів, спільних для трьох цивілізацій.
Коли філософ уявляє ідеальну державу, буває так, що химера розумної республіки вимагає від нього — про всяк випадок, з обережності — заборонити… поезію. Виходить, вигадане, ідеальне місто не терпить у тій дійсності, яку воно прагне започаткувати, саме того чинника, якому завдячує своє існування і який, отже, може її зруйнувати. Інша річ, одначе, коли автором утопічного проекту є сам цар — справжній цар, що якраз і є поетом. Місто Ахетатон («місто обрію»), втілена в життя утопія, проіснувало стільки ж, як і єресь його творця, фараона Ехнатона. Після дванадцяти років його існування біля Тель Ель-Амарни на березі Нілу (Середній Єгипет) залишилось лише кілька палаців, робітничий квартал, майстерня скульптора, кілька храмів — рештки, що більше свідчать про крах міста, ніж про його історію. Уламки незавершеної поеми в камені, застиглої на самому початку творення.
1899 року, в руїнах шумерського міста Ніппур виявили кам’яну табличку, поверхня якої була поцяткована клинописними знаками. Знахідку відправили в музей Філадельфійського університету. Її розшифровка виявилася дуже нелегким завданням. Лише в недавній час американському шумерологу Крамеру у співпраці з ще одним фахівцем з історії науки вдалося, нарешті, прочитати Ніппурську табличку. Копіткий аналіз тексту привів до важливого відкриття. Виявилося, що табличка – настільний довідник шумерського лікаря, в якому міститься дванадцять медичних рецептів. З них ми дізнаємося, що безвісний упорядник лікував своїх пацієнтів кухонною сіллю і нітратом калію, молоком, зміїною шкірою і порошком з панцира черепахи, рослинами – каса, миртом, чебрецем.
Біля квітучої Араратської долини, недалеко від столиці Вірменії – великого і гамірного міста Єревана, на лівому березі річки Занг стоїть Кармір-Блур – «Червоний пагорб». Його нерівні, голі схили ще недавно були покриті червоною землею. У незліченних норах водилися лисиці. Єреванські мисливці часто бували в цьому затишному і пустельному місці. Часом їх погляд зупинявся на потужній кам’яній кладці, що виступала на схилах Кармір-Блура, звернених до Занги. Ці залишки говорили про те, що на пагорбі колись стояла велика стародавня споруда.
Раши – один з найзнаменитіших і шанованих єврейських коментаторів Біблії, задає собі питання, чому вона починається не з заповідей, тобто не з найбільш істотного для людського життя, а з створення світу? Адже не для того ж справді задає, щоб задовольнити цікавість. Раши відповідає на своє питання так: «Всевишній повідав Своєму народові історію створення світу для того, щоб євреї знали, як відповідати, якщо народи світу будуть оскаржувати право народу Ізраїлю на його країну, кажучи, мовляв ви захопили, привласнили собі чужу країну. Євреї їм дадуть відповідь: «Вся земля належить Всевишньому, Він її створив і віддав тим, кому побажав. А потім він забрав її у них, і – за бажанням Своїм – віддав нам. »
Розповідають, що китайський імператор Чень Ши-хуан прочитував щодня 120 кілограмів скарг і прохань. Не дивуйтеся, що кількість прочитаного виражена в кілограмах. Адже це було так давно, коли люди ще не знали про папір і писали на тонких дощечках з бамбука або дерева. Такий «папір» називалася Цо Чень, що значить папір з бамбука, або Му Чень – папір з дерева.
П’ять-шість тисяч років тому з’явилися на Землі найдавніші цивілізації. Так називають історики і археологи ті суспільства, які будують міста і монументальні споруди, створюють і розвивають писемність. Зроблені в ту далеку пору відкриття перших цивілізацій – технічні та соціальні, філософські та естетичні — зіграли величезну роль в подальшій історії людства. До них сходять багато досягнень, якими по праву пишається сучасний світ; як фундамент всієї нинішньої цивілізації можна розглядати ті відокремлені від нас багатьма століттями культурні перемоги. Дуже довго найдавніші витоки цих грандіозних перетворень світу бачили лише в діяннях двох великих товариств — єгипетського, що склався в долині Нілу, і месопотамського, що розвивався в межиріччі Тигра та Євфрату.
Наприкінці двадцятих — на початку тридцятих років минулого століття англійська археологічна експедиція виявила в південній частині Іраку незвичайну за формою та гігантськими розмірами гробницю. За пишнотою вона нагадувала останні «житла» правителів Ура — міста-держави стародавніх шумерів. Про існування таких гробниць згадували і навіть досить докладно описували деякі древні письменники.