Спершу були глиняні осколки. Лопати археологів викидали їх в безлічі. Це були частини дарчих статуеток. Кілька століть поспіль мешканці древнього сирійського міста Пальміри приносили їх в храм Афіни. Товщина шару – пряме тому свідчення. Але чому всі вони в одному місці і що під ними? Перш ніж відповісти на ці питання, скажемо, що в Пальмірі археологи працюють вже 200 років. Чи зберегла земля Пальміри будь-які сліди античності після цих численних експедицій?
Жили-були люди. Давно. Вісім століть тому. Від них до нас дійшли керамічні вироби, прикрашені багатим орнаментом. Судини з рельєфами людей і тварин. Похоронні урни зберегли попіл померлих. Сліди цієї культури були знайдені несподівано – і в несподіваному місці.
У гирлі річки Амазонки розташований плоский острів Маражо, за площею майже дорівнює Данії. Повз острова проходять десятки човнів. Нинішнє населення Маражо займається скотарством … І ось в цих-то обжитих місцях були зроблені знахідки.
Почитаємо Йордана: «… готи зі своїм королем Берігом вийшли з надр Скандзи, витягши всього лише три кораблі на берег по цей бік Океану… Незабаром вони просунулися на місця ульмеругів, які сиділи тоді по берегах Океану … витіснили їх з власних поселень. Тоді ж вони підкорили собі вандалів …» Один з кораблів відстав і причалив дещо пізніше. Відсталих прозвали ледачими – Гепідами. «Ці самі Гепіди … жили в області Спезіс, на острові, оточеному мілинами річки Віскли». Очевидно, місце висадки знаходилося десь в областях Польського Помор’я, поблизу Вістули – Віскли – Вісли.
… Старовинна норвезька сага розповідає про те, як мореплавець Лейв Еріксон, на прізвисько Щасливий, відкрив нову землю десь на північний захід від Гренландії. «Там, – йдеться в сазі, – знайшли вони поля самосіяннї пшениці, а на пагорбах – виноград. Кожен струмочок був повний рибою». Лейв назвав цей край «Вінландом» (тобто, відповідно до загальноприйнятого тлумачення, – «країною винограду»). Його вікінги висадились на невідомому березі близько 1000 року нашої ери. На початку XVIII століття датський вчений Торфассон висловив припущення, що Вінланд – це Північна Америка.
Тасманійців спочатку винищували. Полювали на них, як на дичину, цькували собаками, влаштовували облави. А потім навіть серед вчених знайшлися такі, які відмовляли вже не живим, а мертвим тасманійцям в праві називатися людьми. В 1911 році в Лондоні вийшла книга під назвою «Стародавні мисливці». Внеском у науку вона не стала, але згадують її досі. І не тому, що в книзі виразно відчувався расистський душок — в кінці кінців, подібної літератури в XX столітті, на жаль, вистачало. Але в книзі був доведений до абсурду метод пізнання минулого, який довгий час користувався великою популярністю.
Всякий хто відвідав руїни священного міста і столиці древніх майя Чічеі-Іцу, що на півострові Юкатан, на південному сході Мексики, може помітити, що на безлічі розкопаних там фігурок богів і царів, на стінних прикрасах і керамічних виробах незмінно виблискують відмінно збережені деталі синього кольору. Такій витривалості до сил стихії – спеки та високої вологості, і самому часу – дивувалися не тільки туристи, а й фахівці в галузі матеріальної культури, які ось вже сторіччя знайомі з цими творами мистецтва і предметами побуту.
Вулиця була не дуже широкою, однак досить людною, і тому навряд чи жителі грецького міста Пірея занадто зраділи, коли на проїжджій частині її почався ремонт. Але що поробиш? У містах, і не тільки грецьких, це звичайна картина – то каналізація зіпсується, то труби для газу прокладають, то ще що-небудь. Як і годиться, заторохтів пневматичний бур – треба було зняти шар асфальту, і засмаглі до чорноти робочі взялися розколювати сухий кам’янистий грунт. І раптом один з них навіть присвиснув від подиву.
Тридцять сім століть назад, коли сильні землетруси стрясали острів Крит, один мінойський жрець намагався запобігти катастрофі відчайдушним вчинком – принесенням людської жертви.
Одна з найдраматичніших сторінок в історії археології була відкрита в 1444 році. У той рік кардинал Просперо Колона почув, що на дні озера Немі, в 16 милях на південний схід від Риму, лежать останки двох кораблів. Він був освіченим гуманістом і, подібно багатьом представникам епохи Відродження, жваво цікавився класичними старожитностями. Розташоване неподалік від більш великого озера Альбіно озеро Немі було оточене ореолом легенд. За переказами саме тут знаходилася священний гай і гробниця богині Діани.
На правому березі річки Ілі, в 120 кілометрах від Алма-Ати лежить урочище Бес-Шатир. Стиснуте горами Чулак-Тау і вершинами Заілійського Ала-Тау, воно справляє досить похмуре враження. Тут Влітку 1954 року Семиреченська експедиція Академії наук Казахської РСР виявила кілька десятків курганів, висота яких сягала 20 метрів. Навіть побіжний огляд показав археологам, що перед ними – царські кургани саків (як називали скіфів, що жили в Сибіру і Казахстані). У 1958 році почалися розкопки. Був обраний один з найвищих курганів, обкладений кам’яними брилами. Щоб видалити ці валуни і відкрити земляний насип, знадобилося чимало часу і сил.