За визначенням, середні віки це те, що вмістилося посередині між Античністю і Новим часом. Сам термін склався лише у XVIII столітті, а до того освічені європейці були впевнені, що їх Новий час — це єдино правильне «відродження античності», і той факт, що Відродження не розквітло відразу ж на руїнах Римської імперії пояснювали лише гігантською загальною помилкою, на кшталт вавилонського стовпотворіння.
Коли орди варварів вторглися в межі Західної Римської імперії (V століття), здавалося, назавжди були втрачені великі скарби античної науки, накопичені Римом, Грецією і ще більш давніми цивілізаціями Сходу. Але через кілька століть, в неясну епоху раннього середньовіччя, виникла міжнародна наукова організація, що процвітала всупереч відсталим забобонам середньовічного світу. У IX столітті в приморському південному італійському місті Салерно була заснована школа, якій судилося відродити і зберегти медичну науку минулих часів, стати основним центром співпраці діячів середньовічної культури.
Відповідь на питання, яке стоїть у заголовку, здавалося б, у ньому самому і полягає. Проте історія раннього друкарства все ще зберігає чимало таємниць, і це — одна з найпекучіших…
… Старовинна норвезька сага розповідає про те, як мореплавець Лейв Еріксон, на прізвисько Щасливий, відкрив нову землю десь на північний захід від Гренландії. «Там, – йдеться в сазі, – знайшли вони поля самосіяннї пшениці, а на пагорбах – виноград. Кожен струмочок був повний рибою». Лейв назвав цей край «Вінландом» (тобто, відповідно до загальноприйнятого тлумачення, – «країною винограду»). Його вікінги висадились на невідомому березі близько 1000 року нашої ери. На початку XVIII століття датський вчений Торфассон висловив припущення, що Вінланд – це Північна Америка.
На початку останньої п’єси Мольера, “Вдаваний хворий” (1673), іпохондрик Арган використовує рахівницю-абаку, щоб підрахувати вартість ліків, які йому призначив його аптекар. Насамкінець він визначає загальну суму видатків: три та шістдесят фунтів, чотири су, шість деньє”. Цей метод обчислень, започаткований у стародавні часи, вельми поширився за Мольєрових часів. Хоча письмове числення було відоме на латинському Заході вже кілька сторіч і папір був у широкому вжитку, абакою з кісточками ще часто послуговувались у XVII і навіть XVIII сторіччях. Нею користувався Лейбніц, а відомий кореспондент Вольтера Фрідріх II Пруський використав рахівницю як образ для катрену: Куртизанки — кісточки на рахівниці. Чия вартість залежить від місця: Коли вони в фаворі — ціна їхня мільйони, У неласці — нулі.
Шістдесят два кораблі йшли на південь вздовж берегів Китаю. Спливали назад, за лінію горизонту, плоскі піщані мілини, рибальські селища на крутолобих приморських пагорбах, гостроверхі дахи пагод, золотисті квадрати полів, сині плями лісів. Величезна флотилія йшла в південні моря – до Яви, Суматри, Цейлону, Індії. Це було в шостий місяць третього року Юн-ле – у липні 1405 року за європейським календарем.
Цього року виповнюється 525 років з дня смерті короля Угорщини Матьяша Хуньяді (1443-1490), прозваного Корвін, оскільки на його гербі був зображений ворон (по-латині – corvus). Він мав славу «шанувальника муз». Зійшовши на престол в 1458 р., король Матьяш перетворив свій двір на справжній центр гуманізму, до якого потягнулися багато прославлених художники та науковці Європи.
Важко сказати щось певне про арабські середньовічні карти, бо, незважаючи на проведені дослідження, оригіналів пощастило відшукати сміховинно мало. Загубилися карти, виконані аль-Хуварізмі (планісфера, зображена на замовлення халіфа аль-Мамуна), аль-Балхі, аль-Істахрі, Ібн Хавкалом, аль-Макдізі та невідомим автором («Межі Всесвіту»). Навіть славнозвісна карта аль-Ідрізі — не що інше, як копія, датована XV століттям.
Для арабів-кочівників, які в більшості своїй живуть на суходолі, за класичної епохи море було двоїстим світом: близьким і зрозумілим, коли воно пестило безпечні береги, та страшним грізним, коли навколо була сама вода. На їхню думку, саме там, у відкритому морі, міститься край світу, де панують закони поза добром та злом, де створіння одного й того самого роду та виду полюють одне на одного, шматуючи й пожираючи переможеного. Сам ад-Дадж-жал (Антихрист) б’є в барабан на зачарованих островах, де нестерпно пече сонце. Сатана – десь поруч. Власне, він, можливо, володар підводного світу.
Історіографія ісламського Сходу («Тарік») вражає, насамперед, своїм обсягом. На сьогоднішній день опублікована лише невелика її частина, а вчені продовжують виявляти все нові і нові тексти. З другої половини І ст. хіджри (кінець VII ст. н. е.) по 13 ст. хіджри (XIX ст.) історія мусульманських народів фіксувалася практично безперервно скрізь, де сповідався іслам. Записи велися в основному на арабській, але є твори і на фарсі, турецькою та малайською мовами. У більшості своїй автори історичних праць мусульмани, однак, зустрічаються серед них і християни, вихідці з Єгипту та Сирії.