Школа світової науки в ІХ столітті

салернська школа

Коли орди варварів вторглися в межі Західної Римської імперії (V століття), здавалося, назавжди були втрачені великі скарби античної науки, накопичені Римом, Грецією і ще більш давніми цивілізаціями Сходу. Але через кілька століть, в неясну епоху раннього середньовіччя, виникла міжнародна наукова організація, що процвітала всупереч відсталим забобонам середньовічного світу. У IX столітті в приморському південному італійському місті Салерно була заснована школа, якій судилося відродити і зберегти медичну науку минулих часів, стати основним центром співпраці діячів середньовічної культури.

Про перші дні цієї школи, що отримала на честь великого медика античної Греції назву «міста Гіппократа» (Civitas Hippocratica), збереглися вкрай мізерні відомості. Сучасні історики сходяться на тому, що засновниками її були четверо вчених: майстер Адела, араб, майстер Хелінус, єврей, майстер Понт, грек, і майстер Салернус, італієць. Кожен з них викладав на своїй мові, і, стало бути, Салернус читав лекції латинською, а Хелінус давньоєврейською мовою.

Про міжнародний характер цієї школи свідчить і те, що національність її багатьох прославлених лекторів залишилася невідомою. У місто Гіппократа стікалися тисячі студентів з Аравії, Африки, Іспанії, Англії, Палестини, північної Франції та інших країн. Найменше їх цікавила національна приналежність професорів цієї школи. Так і не встановлено, наприклад, походження одного з її найвизначніших вчених – Габріопонта, померлого приблизно в 1050 році. Деякі історики вважають, що він був грек; інші вважають його ломбардцем; третій доводять, що він уродженець Салерно.

Один з найвідоміших його послідовників, Костянтин Африканець, був родом з Карфагена. У салернській школі він читав лекції про останні досягнення східної науки, широко залучаючи відомості, почерпнуті під час своїх мандрів по Сирії, Єгипту, Ефіопії та Індії.
Дух наукового пізнання був настільки сильний в Салерно, що перемагав багато середньовічних забобон. На зорі цієї школи першорядну роль грала жінка-медик Тротула. Про її особистості відомо небагато, але деякі її праці використовувалися авторами навчальних посібників аж до XVI століття і вперше були надруковані в 1547 році у Венеції. Відомі й інші жінки-вчені цієї школи, а також жінки-студентки, які відвідували її.

Тротула придбала таку славу, що ім’я її стало популярним в староанглійській літературі («Дама Трот» англійських письменників), а в піснях медика-трубадура XIII століття Рютбефа (автора «Сказання про лікарські трави») – вона фігурує під ім’ям «Мадам Трот».

Про універсальний характер наукових досліджень в Європі – універсальний навіть в умовах «темних віків» – свідчить тісна співпраця християн, іудеїв і мусульман в період хрестових походів. А між тим кожен, хто не належав до правовірної християнської церкви – будь то іудей, мусульманин, індус або, того гірше, єретик, – взагалі не вважався в очах тодішнього пересічного європейця істотою людської породи.

Письмові джерела салернської школи свідчать про великий вплив, який чинили на неї великі арабські школи Сходу і мусульманської Іспанії. У Салерно старанно вивчали праці іранського лікаря Рези (865-925), великого медика Авіценни – Ібн-Сіни (980-1037) і вчених арабської Іспанії Авенсоара (1113-1162) і Аверроеса – Ібн-Рошда (1126-1198), а також великого Маймоніда, іспанської єврея (1135- 1 204). Два найбільш відомих єврейських лікаря – уролог Ісаак Юдеус (IX або X століття) і окуліст Бенвенуто Грасс (народився в Єрусалимі в XI або в XII столітті) – вчилися і викладали в Салерно.

Салернська школа відродила дух наукового пізнання, вільного від догматики. Тут знайшли друге життя твори античної класики, і, вивчаючи ці праці, салернські вчені затвердили традиції критичного ставлення до фактів реальної дійсності. Таким чином, шлях до університетської науки епохи Відродження лежить через Салерно.

Але найвидатнішим досягненням салернської школи, які надали стійкий вплив на всі наступні епохи, було те, що разом зі створенням наукового центру виявилися перекинутими бар’єри релігійних і національних забобонів. Завдяки цьому в Салерно наука стала доступною найширшому колу людей усіх країн середньовічного світу.

Автор: Ріккардо Луццато.