Хрещення Русі князем Володимиром
Зміст:
Хрещення Русі київським князем Володимиром Великим є одним з найбільш важливих і поворотних моментів нашої історії, воно визначило вектор розвитку культури всіх східних слов’ян, яка відтепер стала тісно пов’язана з православним християнством. Завдяки прийняттю християнства Київська Русь стала духовним спадкоємцем культурних цінностей Візантійської імперії. Про те, які були причини та передумови прийняття християнства на Русі, а також історичне значення цієї події, читайте в нашій статті.
Перше хрещення Русі
Насправді князь Володимир Великий був далеко не першим чоловіком, який взяв і приніс Світоч християнства в до того язичницьку Русь. Ні, зрозуміло, християни були на Русі і задовго до нього. Згідно з християнськими переказами, один з 12 апостолів Ісуса Христа – Андрій Первозванний відправився проповідувати нову віру спочатку в Північне Причорномор’я, в Скіфію, а звідти піднявся вгору по Дніпру і навіть поставив хрест на пагорбах, де згодом виник Київ.
Андрій Первозванний ставить хрест на київських пагорбах, картина Миколи Ломтєва.
Правда достовірність перебування апостола Андрія на наших землях ставиться під сумніви навіть церковними істориками, швидше за все, це просто гарний переказ. А ось те, що в раннє середньовіччя на наших землях були численні християнські місіонери, які прагнули звернути місцевих язичників у віру християнську – це вже історичний факт. Найчастіше місіонери були саме з Візантії, яка будучи освіченою та християнською державою ніяк не хотіла мати у себе на кордоні язичників-варварів.
Християнізація Русі йшла зі змінним успіхом, подекуди місіонерів висміювали або навіть вбивали, а місцеві язичники і далі залишалися вірними своїм язичницьким богам: Перуну, Дажьбогу, Велесу і багатьом іншим. Але часом місіонерам вдавалося звернути в християнство, в тому числі і важливих державних сановників, і навіть князів. Так зі зверненням до християнства київських князів Аскольда і Діра у 860 році відбулося перше хрещення Русі. Його ще називають Аскольдовим або Фотієвим хрещенням Русі (на ім’я візантійського імператора Фотія I, який правив у той час). В цей же час у Києві був створений перший християнський єпископат.
На жаль, князі Аскольд і Дір, в ході державного перевороту були повалені і вбиті князем Олегом (Віщим), а з їх падінням знову настала реставрація язичництва.
Олег, як і його наступник, князь Ігор були язичниками, а ось жінка його, княгиня Ольга була наступною вінценосної особою, яка прийняла християнство, однак її хрещення було чисто політичним актом, вона прагнула здобути собі в союзники візантійського імператора. Але зате її син, войовничий князь Святослав був язичником «до мозку кісток».
І тільки за князювання наступного київського князя, який увійшов в історію під ім’ям Володимира Великого, відбулося остаточне прийняття християнства на Русі.
Передумови і причини прийняття християнства
Князь Володимир був мудрим державним діячем і чітко розумів, що язичницька віра Київської Русі є гальмом і перешкодою, як культурному, так і політичному розвитку держави. Також язичництво не сприяло зміцненню сильної княжої влади (а саме до цього він прагнув). Чому так відбувалося? На це є ряд причин:
- Язичницьких вірувань у наших предків, древніх слов’ян дійсно було дуже багато. Ті імена язичницьких богів, які нині у всіх на слуху: Перун, Дажбог, Велес, Ярило та інші, це просто найпопулярніші серед божеств язичницького пантеону, а насправді у кожного племені, в кожному місті і селі були якісь свої боги-покровителі, і все це розмаїття богів не сприяло єднанню племен. Як наслідок це вело і до політичного ослаблення Київської Русі.
- Язичницькі звичаї подекуди були досить жорстокими, часом навіть практикувалися людські жертвоприношення. Зокрема людські жертви приносилися верховному богу Перуну.
- Язичницька віра Київської Русі стала вкрай не вигідна у зовнішній політиці, коли більша частина Європи вже стала християнською, лишатися язичниками було вже зовсім не комільфо (десь як користуватися телеграфом у вік Інтернету).
Історія
Бачачи все це, князь Володимир зі своєю дружиною в кінці 980-х років прийняв рішення про зміну віри. Літопис розповідає нам про «випробування вір» яке нібито зробив князь Володимир. В ході цього «випробування» до Києва прибували різні посольства: від мусульман з Волзької Булгарії, іудеїв з Хазарського каганату, з латинського Заходу, і зрозуміло з Візантії. Сам князь Володимир також у свою чергу відправляв посольства «в болгари», «в греки», «в німці», щоб “випробувати їх службу”.
Згідно все того ж літопису найбільше князю Володимиру сподобалася пишна краса візантійського богослужіння, і тому було прийнято рішення прийняти християнство східного, візантійського, православного обряду, а не західного, католицького.
Хоча навряд чи практичний князь зробив такий вибір з одних лише естетичних міркувань, все-таки Візантія межувала з Київською Руссю і могла бути більш важливим політичним союзником, ніж віддалені католицькі західноєвропейські держави.
Цікавий факт: згідно з переказами (тобто це не точно) один час князь Володимир сильно зацікавився Ісламом, особливо його спокусило те, що мусульманська віра дозволяла багатоженство. А князь Володимир «ненаситний був у блуді», – так писав про нього навіть християнський літописець, який прихильно ставився до князя. Або, кажучи простою мовою, Володимир був ще тим Дон-Жуаном і мав великий гарем з дружин та наложниць, як який-небудь турецький султан. Але ось повна заборона на алкоголь в Ісламі навпаки відвернула князя Володимира від прийняття Ісламу (як не крути, а у слов’ян здавна були сильні алкогольні традиції). Так що можливо завдяки йому (алкоголю), вас дорогий читач звуть Іван або Михайло, а не Мустафа або Ісмаїл.
Як хрестився князь Володимир
Насправді, передуванням до хрещення самого Володимира були вельми бурхливі події. Прагнучи послабити візантійців, князь зі своїм військом обложив грецьке місто Херсонес в Криму. Після довгої облоги місто впало, після чого Володимир зажадав руки красуні-сестри візантійського імператора Анни, а в разі відмови погрожував також обложити та захопити столицю Візантійської імперії, місто Константинополь. Не бажаючи воювати з зухвалим князем, візантійці погодилися віддати Анну в дружини Володимиру, але за однієї умови – князь Володимир повинен прийняти християнство, так як не може сестра візантійського імператора бути віддана заміж за язичника. Після цього князь прийняв остаточне рішення про прийняття християнства.
Що ж стосується літописної версії про «випробування різних вір», то є ймовірність, що це просто вигадка літописця, і Володимир нічого не думав і не вибирав, а відразу прийняв християнство візантійського, православного обряду, виключно з ряду політичних мотивів, одним з яких був його шлюб з Анною, що передбачав подальше зміцнення союзу з Візантією. А такий союз в цілому був вигідний Київській Русі, що терзалася зі сходу набігами печенігів/половців. Та й як ми говорили вище, у зовнішньополітичних відносинах залишатися язичниками вже було зовсім не комільфо.
Хрещення Володимира.
Отже, в 988 році Анна прибула в Херсонес зі свитою священиків, які хрестили князя Володимира, після чого відбулося одруження, і Володимир з новою законною дружиною відправився до Києва.
Хрещення Києва
Повернувшись до столиці, князь почав енергійне хрещення, першими прийняли християнство його сини та інші наближені. Одночасно з цим були знищені язичницькі капища (святилища), статуї язичницьких богів були порубані сокирами і спалені. Ідола верховного бога Перуна скинули з постаменту, прив’язали до хвоста коня і відволокли до печенізьких порогів, по дорозі його били палицями 12 воїнів, щоб позбутися від бісів.
Після цього князь наказав усім киянам зібратися біля берега Дніпра, де і відбулося масове хрещення, сотні людей одночасно зайшли у воду, де їх хрестили священики, що приїхали з Анною з Херсонеса.
Після Києва подібним чином були хрещені жителі інших міст Русі. Правда, не скрізь хрещення проходило мирно, так, наприклад, у Новгороді місцеві язичники чинили жорсткий опір, не бажаючи приймати християнство і давати в образу язичницьких ідолів. Цікаво, що придушенням повстання новгородських язичників керував такий собі Добриня Никитич, що був одним з воєвод на службі у князя Володимира, згодом він стане одним з билинних богатирів. Що ж стосується реального історичного Добрині, то про нього літописець написав наступне: «Путята хрести мечем, а Добриня вогнем». Тобто не скрізь хрещення було справою добровільною, цілком можливо, що подекуди воно проходило з приставленим мечем до горла. Але вже такі були звичаї в ті середньовічні часи.
Поступово християнство стало державною релігією Київської Русі, але язичництво також не відразу пішло, язичницькі волхви перший час діяли підпільно, і багато людей продовжували таємно дотримуватися язичницьких обрядів. Щоб нівелювати їх дії багато язичницьких свят були з’єднані з християнськими. Наприклад, чисто язичницьке свято Купала було приурочене до святого Іоанна Хрестителя і стало зватися Івана-Купала, але саме це свято є відгомоном тих далеких, ще дохристиянських, язичницьких часів.
Потітичне значення
Якими ж були наслідки хрещення Русі? Давайте перерахуємо основні.
- Завдяки прийняттю християнства Київська Русь стала об’єднаною державою, і християнська віра була важливим елементом цього об’єднання.
- Християнство справило величезний вплив на розвиток культури і освіти: мистецтво іконопису, книжкова справа, містобудування, все це отримало величезний розвиток саме з прийняттям християнства. Адже потрібно було будувати церкви, переписувати книги (Біблію та житія святих), все це сприяло зростанню освіти, грамотності. А іконопис, іконописне мистецтво, вплинули на розвиток художніх смаків того часу.
- Покращилися загальні звичаї, зникли людські жертвопринесення, багатоженство відтепер було заборонено, покращилося ставлення до жінок.
- Завдяки прийняттю християнства підвищився престиж Київської Русі на міжнародній сцені. Так що наступник князя Володимира, Ярослав Мудрий вже спокійно міг здійснювати династичні шлюби, віддаючи своїх дочок заміж за французького та шведського королів, таким чином, зміцнюючи зовнішньополітичні відносини. Якби Русь залишалася язичницькою, таке було б неможливо.
Рекомендована література та корисні посилання
- Щапов Я. М. Церква в Стародавній Русі (до кінця XIII ст.) // руське православ’я: віхи історії / Науч ред. А. І. Клібанов. — М: Политиздат, 1989. – С. 17. — 719 с. ISBN 5-250-00246-3
- Повість временних літ, Іпатіївський список. // ПСРЛ. — Т. 2. Іпатіївський літопис. – СПб., 1908. — Стлб. 89-112.
- Рапов О. М. офіційне хрещення князя Володимира Святославовича і киян / Російська церква в IX-першій третині XII ст. прийняття християнства. — М: Вища школа, 1988. — С. 208-254; 397.
- Рапов О. М. Про дату прийняття християнства князем Володимиром і киянами. // Питання історії. — 1984. — № 6. — С. 44-45.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.