5 найбільш «успішних» мандрівників у світовій історії
Христофор Колумб – черговий першовідкривач Америки. Христофор Колумб Америку не відкривав, це зробив за п’ять століть до нього вікінг Лейф Еріксон, пам’ятник якому стоїть у Бостоні. І взагалі Колумб плив до Японії. Великий мореплавець хотів перевірити свою географічну теорію, згідно з якою земля займає більшу частину планети. Вирушаючи на пошуки таємничого острова Сіпанго (так називалася тоді Японія) Колумб навіть не припускав, що наткнеться на якийсь континент, місця якому у його теорії не було. В результаті червоношкірих жителів Америки охрестили індіанцями, а Колумб до кінця своїх днів був впевнений, що плавав до берегів китайської провінції Манзій (хто не в курсі – індіанці належать до тієї ж раси, що і китайці – монголоїдної). З назвою континенту доля теж зіграла злий жарт. Бути б йому, по здоровому глузду, Колумбією. Але через помилку кабінетних географів материк став зватися Америкою по імені мореплавця Амеріго Веспуччі, який і здобув спочатку лаври першовідкривача. Слава – вона штука примхлива.
Олександр Миколайович Радищев – перший російський Тревел-журналіст. Незважаючи на твердження радянської пропаганди, Олександр Радищев революціонером став через непорозуміння. Насправді він був простим дворянином, який в якості хобі займався Тревел-журналістикою. Після одної з своїх подорожей він випустив книжку під назвою «Подорож з Петербургу до Москви», де доволі натуралістично описав свою мандрівку. Царюючій тоді Катерині II цей опус зовсім не сподобався, як раз через зайвий, як їй здалося, натуралізм. За що вона тут же організувала любителю пера ще одну поїздку в Сибір, вже на державні кошти.
Одіссей – класик античного екстремального туризму. Дуже хотів потрапити до себе додому на острів Ітаку, де був царем. Там його чекали прекрасна дружина Пенелопа, син Телемах і орда вічно п’яних женихів, які сваталися до його дружини і прагнули зайняти вільну вакансію царя. Одіссею, після успішного завершення Троянської війни, додому довелося добиратися довгих 10 років. По дорозі йому весь час заважали підступні боги, які його категорично не любили, по-перше, за його ім’я (Одіссей – «ненависний богам»), по-друге, за його дотепні витівки. То він виколе єдине око нещасному циклопові-людоїду Поліфему, чия вина була тільки в тому, що він дуже зголоднів. То друзі Одіссея, в свою чергу зголоднілі, безцеремонно з’їдять священних корів Геліоса. Богам все це, звичайно, було не до вподоби, і вони карали Одіссея різним античним екстрімом у вигляді сирен, Сцилли, Харібди та іншими штуками, які нинішнім любителям адреналіну тепер, на жаль, недоступні. Подорож закінчилася хеппі-ендом, тільки женихів довелося перестріляти з лука.
Дік Сенд, п’ятнадцятирічний юнак, який волею долі став капітаном далекого плавання. Юнга Дік Сенд почав свою кар’єру капітана дуже рано. Втративши справжнього капітана з екіпажем (вони невдало пополювали на кита), п’ятнадцятирічний юнак поспішив зайняти капітанський місток. У результаті його «вмілого» командування корабель промахнувся мимо цілого континенту Південна Америка і потрапив на привітні берега Африки, де частина екіпажу (оскільки вони були негри) тут же була продана у рабство. «Промахнутися» кораблю допоміг негідник Негоро, який, як з’ясувалося, був страшним работорговцем, а на кораблі тимчасово працював коком. Причиною такого підступу, швидше за все, стало те, що юний капітан несхвально відгукувався про куховарство кока-перевертня, і той вирішив, поламавши компас, зіпсувати репутацію Діка як капітана. Звідси мораль – в морських круїзах завжди хвалити кока, навіть якщо від його їжі у вас нетравлення шлунку. А в нашій історії все закінчилося щасливо, негрів звільнили, негідник Негоро отримав по заслугах, а юного капітана перекваліфікували назад у юнгу.
Іван Йосипович Сусанін, який організував перший екотур для загону польських інтервентів. Історію Івана Сусаніна настільки спотворив народний фольклор, що тут потрібно внести ясність – Сусанін в болото поляків завів спеціально, а не заблукав, як стверджують злі язики. Тим самим він врятував царя, який, як твердять все ті ж язики, вже пару місяців був відсутній в даній місцевості. Так що, мовляв, незрозуміло, за що прийняв мученицьку смерть Іван Сусанін (цього факту ніхто не заперечує). Втім, це й не важливо. Головне, що чоловік з народу став здоровою історичною міфологемою, що надихнула ще декілька десятків чоловік на подібний подвиг. До речі, односільчани Сусаніна на досягнутому зупинятися не збираються – вони організували лижний марафон імені Івана Сусаніна. Лижників, які пройшли цей марафон, так і не вдалось відшукати…
Автор: Олександр Стариков.