Рабство в Стародавньому Римі: короткий історичний екскурс в становище рабів

Рабство в Стародавньому Римі

Зміст:

  • Загальні відомості

  • Джерела рабства

  • Правове становище рабів

  • Повстання рабів

  • Підсумки і наслідки

  • Рекомендована література та корисні посилання

    Рабство і рабовласництво – одна з темних і порочних сторінок нашої історії. Причому це не одна якась сторінка, а скоріше ціла купа темних сторінок, так як рабство існувало в різні часи та історичні епохи. На жаль, навіть у наш час воно продовжує існувати, хоча і поза законом. Що ж стосується античних часів, то в Стародавній Греції, а потім і в Стародавньому Римі рабство було одним зі стовпів державного устрою, і на праці рабів багато в чому трималася тамтешня економіка і господарство. Втім, згодом це зіграло злий жарт з Римською імперією, яка зокрема через свою залежність від рабської праці прийшла в застій, а потім і занепад. У нашій статті ми поговоримо про становище рабів в Стародавньому Римі, про те, який був їх соціальний статус і права, також торкнемося теми повстання рабів.

    Загальні відомості

    Рабство в Стародавньому Римі було повсюдним і загальноприйнятим, всі без винятку знатні римляни – патриції, мали своїх рабів. У багатих патриціїв могло бути і по кілька сотень рабів, у бідніших всього декілька осіб. Раби працювали у всіх сферах: в залежності від своєї кваліфікації і знань, неосвічені раби були зайняті на брудних фізичних роботах: у стайнях чи будівництві, в той час як освічені, грамотні раби могли бути вчителями і вихователями дітей багатих римлян, перекладачами, а також писарями. Був серед рабів і умовно привілейований клас-адміністраторів і наглядачів за іншими рабами.

    Юридично у давньоримських рабів не було свого майна, як і громадянства, але, тим не менше, часом господарі обдаровували своїх вірних рабів тими чи іншими привілеями, наприклад, дозволяли заводити сім’ї і власне майно. Але вищою милістю господаря могло стати звільнення раба. Іноді, навіть самим рабам вдавалося накопичувати потрібну суму та звільнювати себе з рабства.

    Згодом у Римі з’явився цілий клас колишніх рабів, яких стали звати вільновідпущениками. Хоча вільновідпущеники вже не були рабами, але вони як і раніше не були повноцінними громадянами Римської держави і не мали політичних прав. Наприклад, вільновідпущеник не міг балотуватися в сенат. Але при цьому в історії Римської імперії були випадки, коли деякі вільновідпущеники ставали дуже могутніми і впливовими політичними фігурами. Таким, наприклад, був Тиберій Клавдій Нарцис, вільновідпущеник самого імператора Клавдія. Клавдій зробив свого колишнього раба главою імператорського Секретаріату. Незважаючи на своє «рабське» походження, Нарцис був настільки розумним і талановитим, що став вірним і найближчим радником римського імператора та й заодно, одним із найвпливовіших людей в імперії.

    Потрібно сказати, що влада господаря над своїм рабом все ж була не безмежною. Вбивство власного раба вважалося практично таким же злочином, як і вбивство вільної людини. А за каліцтва, нанесені рабу, господарі каралися або великими грошовими штрафами або засланням на рудники. Маючи у своїй власності рабів, господар ніс за них і повну відповідальність. Він мав утримувати своїх рабів, годувати їх, лікувати в разі хвороби. Коли раби здійснювали якийсь злочин, то і господар раба також ніс за це покарання.

    Цікавий факт: освічений римський патрицій Марк Сидоній Фальк написав чудову працю: «Як керувати рабами». Можливо, це прозвучить трохи блюзнірсько, але деякі з порад римського патриція не втратили своєї актуальності і в наш час, правда тепер мова йде не про управління рабами, а про управління найманими співробітниками, частково зміст праці тут зберігся. На підставі праці Марка Сидонія Фалька фахівець з античної історії Кембриджського університету Джеррі Тонер написав однойменну книгу «Як управляти рабами», у вигляді підручника з менеджменту від «римського топ менеджера».

    Як управляти рабами

    Серед порад Марка Сидонія Фалька є й дуже розумні та практичні. Наприклад, Фальк говорить про те, що не можна доручати якусь справу групі рабів, оскільки тоді відповідальність за його виконання буде колективною, а значить, раби, швидше за все, його зроблять «абияк». І знайти винного буде непросто. Тому кожному рабу треба доручати певне завдання, за яке у того буде персональна відповідальність, а значить він буде намагатися зробити свою справу максимально ефективно. Якщо подумати, то цей принцип персональної відповідальності найманих співробітників лежить і в основі сучасного менеджменту на будь-якому підприємстві.

    Але повернемося знову до Стародавнього Риму: була серед рабів одна дуже особлива каста – раби-гладіатори, завданням яких було битися на арені Колізею не на життя, а на смерть з іншими такими ж рабами-гладіаторами на втіху глядачів.

    бої гладіаторів

    Хоча успішні гладіатори були чимось на зразок «зірок античності», життя їх було непростим і до того ж смертельно небезпечним.

    Джерела рабства

    Тепер давайте відповімо на питання, звідки взагалі взялися раби в Стародавньому Римі. Джерел поповнення рабів було кілька. Як ми знаємо Римська республіка, а потім і Римська імперія постійно вели завойовницькі війни зі своїми сусідами. У цих війнах римські легіонери брали бранців, які згодом ставали римськими рабами.

    Крім військовополонених рабами в Стародавньому Римі ставали:

    • боржники, які не могли розплатитися зі своїми боргами. Причому рабами такі люди ставали за рішенням суду. Але то були тимчасові, так би мовити «боргові раби», вони зобов’язувалися протягом декількох років відпрацювати свої борги, допоки знаходилися в рабстві;
    • біженці з інших країн, звернені в рабство;
    • засуджені за тяжкі злочини;
    • спадкові раби: діти, що народилися в сім’ї рабів, також ставали рабами.

    Іноді, через важкі економічні умови люди продавали себе в рабство, цілком добровільно – за дах над головою та їжу.

    Також в Стародавньому Римі існував закон, який точно не сподобається сучасним феміністкам. Якщо вільна дівчина вступала в інтимний зв’язок з рабом, то вона теж зверталася в рабство. А ось у зворотний бік цей закон не працював, вільний чоловік міг свою рабиню перетворити на власну наложницю без всяких проблем.

    Правове становище рабів

    Згідно з правовим положенням, раби могли бути як приватними, так і «муніципальними». «Муніципальні» раби фактично належали не якійсь конкретній особі, а державі і, як правило, були задіяні на громадських роботах: будівництвах доріг, акведуків, підтримці міської інфраструктури і т. д.

    Звільнення рабів господарем могло здійснюватися за заповітом або за допомогою процесу про звільнення, коли в присутності свідків господар заявляв про свободу свого раба. Але були і свої обмеження для звільнення:

    • заборонялося звільняти рабів молодше 30 років,
    • можна було звільнити не більше 100 рабів за 1 раз,
    • господар, який звільняє раба має мати 20 та більше років.

    Також звільнення раба могло відбуватися і без волі господаря, наприклад в тих випадках, коли господар не виявляв належну турботу про своїх рабів. Декрет імператора Клавдія від 47 року давав свободу тим рабам, чиї господарі не доглядали за ними під час хвороб.

    Від жорстокості своїх господарів раби могли шукати порятунку в храмах і біля статуй імператорів. Якщо вдавалося довести погане поводження господаря зі своїми рабами, то його позбавляли рабів, а останнім дарували свободу чи продавали іншому господареві. Таврування і нанесення каліцтв рабам також суворо каралося аж до заслання на рудники недбайливого господаря.

    рабство в стародавньому римі

    В рідкісних випадках рабам таки вдавалося звільнитися:

    • за особливі заслуги перед імперією,
    • якщо донесли про майбутній бунт,
    • якщо врятували життя своїх господарів.

    Господареві теж доводилося нести за своїх рабів повну відповідальність, якщо раби скоювали злочини, господар також карався. В залежності від тяжкості їх правопорушень покарання могло бути у вигляді грошового штрафу, подеколи присуджуванням страти. Покарання самого винуватця – раба було, і це зрозуміло, в рази важчим.

    Але найжахливіший злочин, який міг скоїти раб, і за який слідувало найжорстокіше покарання – було вбивство власного господаря. У цьому випадку до смерті засуджувався не тільки раб-вбивця, але й всі інші раби вбитого господаря – за те, що вони не запобігли вбивству.

    Повстання рабів

    Хоча умови утримання рабів у Стародавньому Римі були відносно не найгіршими, все ж, час від часу Римську державу сколихували повстання рабів. Найбільшим з них було повстання рабів-гладіаторів під проводом Спартака в 75 році до н.е., але були й інші повстання рабів, трохи менших за масштабами, наприклад повстання на Сицилії під керівництвом Клеона і Євна в 136 році до н. е. або повстання Афініона і Трифона в 105 році.

    Повстання Спартака було настільки масштабним, що навіть на якийсь час поставило під загрозу саме існування Римської держави. І багато тут зіграла особистість самого Спартака, який виявився не тільки сильним гладіатором, а й розумним полководцем і талановитим воєначальником. Створена ним армія з рабів-гладіаторів, до якої згодом приєдналися ще й інші раби, а також всі ті, що відчували себе пригнобленими, примудрилася завдати ряд нищівних поразок регулярному римському війську.

    Повстання Спартака

    Лише великими зусиллями і дисципліною, римлянам вдалося здобути перемогу над військом повсталих рабів Спартака. Самого його, разом з 6000 соратниками, розіп’яли на хресті вздовж дороги від Капуї до Риму.

    Підсумки і наслідки

    Рабство в Стародавньому Римі було «палицею з двома кінцями». З одного боку, на ньому трималася економіка Римської держави, а з іншого – ця залежність від рабської праці, стала одним з факторів занепаду і подальшого падіння Римської імперії. По-перше, праця рабів апріорі була неефективною, так як раб, в силу свого становища, був не зацікавленим в ефективності своєї роботи, у нього не було особистої мотивації. Навіть філософські роздуми, згаданого нами патриція Марка Сидонія Фалька «Про ефективне управління рабами», не могли істотно поліпшити існуючий стан речей.

    Якщо ж говорити про військовий аспект, то серія чергових військових поразок від варварських військ, уже наприкінці існування Римської імперії, призвели до того, що саме раби першими переходили на бік противника і нерідко відкривали варварським військам ворота обложених римських міст і фортець.

    Криза рабовласницького ладу Римської імперії призвела, зрештою, до зародження нової, і що важливо більш ефективної економічної формації – феодалізму.

    Рекомендована література та корисні посилання

    1. Марк Сидоний Фальк, Джерри Тонер. Як керувати рабами.
    2. Ельницкий Л. А. Возникновение и развитие рабства в Риме в VIII—III вв. до н. э. М., 1964.
    3. Рабство в восточных провинциях Римской империи в I—III вв. Москва, 1977.
    4. Bosworth, A. B. 2002. “Vespasian and the Slave Trade.” Classical Quarterly 52:350–357.
    5. Bradley, Keith. 1994. Slavery and Society at Rome. Cambridge, UK: Cambridge Univ. Press.
    6. Fitzgerald, William. 2000. Slavery and the Roman Literary Imagination. Cambridge, UK: Cambridge Univ. Press.

    Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

    При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.



  • Напишіть відгук

    Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *