Хрестові походи: їх суть та причини

Релігійні війни, на жаль часто мали місце в історії, коли прихильники однієї релігії з натхненням і завзяттям вбивали тих, хто не поділяє їх віру, при цьому роблячи це і перебуваючи у переконанні, що творять «добру справу». Хрестові походи є найяскравішим прикладом релігійних воєн в минулому. Подібно до того, як мусульманські терористи-фанатики вірять, що вбиваючи невірних вони прямо потраплять в Рай, де їх чекають прекрасні діви, так і лицарі-хрестоносці перебували в твердому переконанні, що їх участь у хрестовому поході є гарантією потрапляння в Рай і заодно стане індульгенцією від усіх гріхів, минулих і майбутніх. Адже так пообіцяв сама Папа Римський! У чому була суть хрестових походів, які їх причини, які були основні хрестові походи, і яке значення вони мали для історії? Про все це наша стаття.

Причини

Європа в Х-ХІ столітті перебувала в глибокій кризі, “століття були так собі, середні”. Дійсно в розпал середньовіччя життя було далеко не цукор, причому не тільки у простолюдинів, але і у вихідців зі шляхетних сімей. Адже в кожній родині, що бідній, що багатій і шляхетній завжди народжувалося по багато дітей (про планування сім’ї та контрацепцію тоді не знали і близько). А згідно з тодішніми законами в уникнення сімейних чвар між братами все майно своїх батьків успадковував старший син. У молодших синів залишалося лише два шляхи, або піти в монастир і далі просуватися по релігійно-церковній лінії, або взяти батькового коня, броню і зброю, та стати мандрівним лицарем.

Подібні мандрівні лицарі нерідко об’єднувалися в справжні банди, грабуючи невдалих торговців, обкладаючи поборами села, або ж йшли на службу до того чи іншого феодала. Благо середньовічні феодали частенько воювали один з одним і допомога бідних, але благородних лицарів була завжди потрібною.

Але до кінця ХІ століття у Європі вибухнула ще й економічна криза: кілька неврожайних років підряд, як результат феодалам стало нічим платити шляхетним лицарям за їх службу. Та й мандрівних лицарів-бандитів ставало все більше і більше. Розумним людям стало ясно, що їх войовничу енергію треба кудись направити, і бажано, щоб це «кудись» було подалі від їх власного дому. І «кудись», незабаром знайшлося…

…Святе місто Єрусалим є священним і для євреїв, і для мусульман, і звичайно ж для християн. Завойоване арабами в 687 році, воно, проте, залишалося відкритим для християнських паломників (до речі перші мусульмани поважали християн і євреїв, вважаючи їх людьми Книги, які вірять в одного з ними єдиного Бога). Все змінилося, коли до влади прийшли турки-сельджуки, що не відрізнялися віротерпимістю. В 1071 році вони перервали паломницькі шляхи, і закрили «невірним» християнським пілігримам доступ в святе місто Єрусалим. Тільки сама ця новина викликала велике обурення в Європі.

А ще трохи пізніше, в 1095 році візантійський імператор відправив лист Папі Римському з проханням допомогти з турками-сельджуками, які тіснять кордони Візантії і взагалі «християнських людей ображають».

І ось в тому ж 1095 році Папа Урбан II виголошує свою знамениту промову про те, як «прокляті сарацини» топчуть Святу Землю і утискають християн, і що пора б всьому благородному християнському лицарству зібратися і звільнити Святу Землю від «ненависних бусурман» і заодно допомогти візантійцям, нехай вони і православні (тобто єретики) але все одно християни.

Що й казати, промова Папи зірвала бурхливі овації, а всі присутні на ній лицарі одразу ж присягнулися відвоювати Святу Землю і на знак цієї присяги нашили на свій одяг червоні хрести. Так зародився рух хрестоносців.

Давайте підведемо підсумок того, що стало причиною, точніше причинами появи такого незвичайного історичного явища як «хрестові походи». Як бачите тут причин кілька:

• Справжнє бажання звільнити святе місто Єрусалим, зробити його доступним для християн і заодно поширити вплив католицької церкви на схід.
• Тяжке становище в самій Європі, необхідність направити енергію войовничих, але бідних лицарів на якусь благородну справу. “Звільнення Святої Землі від сарацинів”, що може бути благородніше?

Початок

Папа Римський пообіцяв всім учасникам хрестового походу звільнення від усіх гріхів, минулих і майбутніх, «гарантоване місце в Раю». Тому не дивно, що незабаром широкі маси людей, причому як благородних лицарів, так і просто бідних селян вступили в ряди хрестоносців. Адже вплив релігії в свідомості людей в той час був дуже сильним і всі ці люди дійсно вірили, що після смерті неодмінно потраплять в Рай.

Але індульгенція на звільнення від усіх гріхів мала і зворотну сторону, так шляхом у Святу Землю «воїнство Христове» не гребувало грабежами і розбоєм, попутно грабуючи місцеві села (чого соромитися, адже всі гріхи простяться, значить можна і гарненько погрішити). Особливо дісталося євреям, які як «нехристи» стали першими жертвами войовничих хрестоносців. Так, ще не почавши, по суті, воювати з мусульманами хрестоносці здійснили цілий ряд єврейських погромів у багатьох європейських містах що лежали на шляху їх прямування.

По дорозі в Константинополь хрестоносці вступали в конфлікт з місцевими жителями, подекуди, ці конфлікти оберталися маленькими локальними війнами. Наприклад, у Чехії та Угорщині місцеві жителі надали хрестоносцям рішучу відсіч, так що, нарешті, дійшовши до Константинополя «воїнство Христове» виявилося вже досить пореділим в сутичках з такими ж християнами, які просто не бажали бути пограбованими цими «войовничими пілігримами».

Варто відзначити, що перша стихійна хвиля хрестоносців, що відгукнулася на заклик Папи, була представлена в основному бідними селянами, що стали хрестоносцями від безвиході і такими ж бідними лицарями. Коли вся ця ватага прибула до Константинополя, візантійський імператор був не особливо в захваті. Після того, як вожді хрестоносців присягнули на вірність імператору, перших хрестоносців переправили через Босфор, і незабаром більшість з них загинула у сутичках з турками-сельджуками. Так безславно закінчився “нульовий хрестовий похід”, перший стихійний виступ людей, що назвалися хрестоносцями.

Перший похід

За стихійним натовпом перших хрестоносців в похід вийшло організоване лицарство під керівництвом самих відважних і відомих лицарів того часу: Готфріда Бульйонського, герцога Лотарінгського, і його братів. Серед учасників першого хрестового походу був і граф Гуго Вермандуа (молодший брат французького короля) і герцог Роберт Нормандський (молодший брат англійського короля) і безліч інших дуже шляхетних лицарів, чиї імена пізніше не раз будуть згадуватися в численних лицарських романах. Всі ці люди стали на чолі першого хрестового походу.

На відміну від бідних селян, що стали хрестоносцями заради «теплого місця в Раю», це військо було добре озброєне, організоване, любило і вміло воювати. Так що, дійшовши до Константинополя і переправившись через Босфор, в першій же битві хрестоносці наголову розгромили турків-сельджуків, а потім осадили Антіохію. Її облога тривала цілий рік і була сповнена труднощів та поневірянь, проте, хрестоносці взяли це місто, а потім розгромили втричі більшу їх числом армію мусульман, що прийшла на допомогу обложеній Антіохії. Після цієї перемоги шлях на заповітний Єрусалим був відкритий.

І ось, 15 червня 1099 року сталося те, чого так хотіли хрестоносці – Єрусалим, який знаходився в руках єгипетського султана, був обложений і захоплений «воїнством Христовим».

Взяття Єрусалима хрестоносцями, середньовічна мініатюра.

Захопивши Єрусалим, хрестоносці влаштували в місті страшну різанину, вбиваючи не тільки мусульман, а й тамтешніх євреїв і навіть місцевих християн, загалом всіх без розбору (адже і так всі гріхи прощені). На жаль, до таких сумних наслідків може призвести сліпий релігійний фанатизм.

Перший хрестовий похід досяг своєї головної мети – відвоював для християн Святу Землю і, забігаючи трохи наперед, саме він був найуспішнішим серед усіх хрестових походів. Такому блискучому успіху хрестоносців в якійсь мірі посприяла і роз’єднаність мусульман, розділених на два великих табори: сунітів з Мосула та шиїтів з Єгипту. Суніти і шиїти один одного, м’яко кажучи, не любили, тому про спільні дії проти хрестоносців не домовилися і дозволили тим в результаті таки захопити Єрусалим. Такі коротко події першого хрестового походу.

На завойованих територіях хрестоносцями було створено Єрусалимське королівство, а Готфрід Бульонський був проголошений першим Єрусалимським королем. А ще хрестоносці примудрилися посваритися зі своїми візантійськими союзниками, яким була обіцяна частина відвойованих у мусульман земель. Але хрестоносці порушили обіцянку і залишили ці землі собі. Сварка з візантійцями їм згодом відгукнулася.

Другий похід

Становище молодого Єрусалимського королівства було з самого початку дуже непевним, що не дивно для держави оточеної зовсім недружніми сусідами, причому не тільки мусульманами, адже незабаром і візантійський імператор вступив в союз з турками-сельджуками. А останні не сиділи склавши руки, і в 1144 році захопили Едессу – одне з ключових міст хрестоносців в регіоні.

Для її відвоювання був організований другий хрестовий похід, учасниками якого стали в основному французькі лицарі, що не дивно адже основний кістяк хрестоносців Єрусалимського королівства також складали французи. Похід був очолений французьким королем Людовиком VII та німецьким імператорам Конрадом III Гогенштауфеном. Однак хрестоносці сильно порідшали ще по дорозі до Єрусалимського королівства, внаслідок браку продовольства і хвороб у військах. Дійшовши, нарешті, до мети, вони зазнали ряд військових поразок від арабів, після чого обидва ватажка відмовилися від своїх намірів відвоювати Едессу і повернулися в свої володіння. Другий хрестовий похід закінчився повним провалом.

Саладин завдає удар у відповідь

У 1173 році еміром Єгипту став дуже талановитий та енергійний правитель – султан Салах ад-Дін, якого хрестоносці прозвали просто Саладин. Саладин виявився дійсно геніальним полководцем, мудрим правителем і дипломатом, а його діяльність стала справжнім прокляттям для хрестоносців.

Король Балдуїн IV, який правив в той час Єрусалимським королівством хоча і був дуже мудрим правителем та полководцем, тим не менш, виявився хворим проказою і незабаром помер від цієї хвороби, а наступним королем став чоловік сестри Балдуїна – Гвідо де Лузіньян, чоловік як багатий, так і пихатий. І коли його васал, французький барон Рено де Шатільон здійснив набіг на арабський караван, Гвідо підтримав його, чим дав привід Саладину почати повномасштабну війну проти Єрусалимського королівства.

Військо хрестоносців, що виступило проти Саладина, зазнало нищівної поразки в битві при Хаттіні, сам Гвідо разом з винуватцем Рено де Шатільоном, опинилися в полоні у Саладина, останнього незабаром «вкоротили на голову».

Полонені хрестоносці в таборі Саладина.

Після цієї поразки Єрусалим був обложений армією Саладина, тамтешній невеликий гарнізон не міг довго стримувати облогу і незабаром капітулював. Єрусалимське королівство було знищено, а святе місто Єрусалим знову опинилося в руках мусульман.

До слова, описані тут події чудово показані в цікавому історичному фільмі “Царство Небесне”. Нехай там є і деякі історичні неточності (фільм все-таки художній, а не документальний), ми дуже рекомендуємо всім його подивитися, і перейнятися духом тих часів (дивитися варто обов’язково повну режисерську версію, вона приблизно на годину довше обрізаної версії, яку показували в кінотеатрах).

Звістка про падіння Єрусалиму привела всю християнську Європу в глибоку зневіру, а найбільш активні європейські королі стали збиратися в третій хрестовий похід.

Третій похід

Головною метою третього хрестового походу було повторне відвоювання Святої Землі. А очолив його головний «шибайголова» середньовічної Європи, безстрашний та відважний король Англії Ричард Левове серце. Король Ричард був вельми своєрідною особистістю в історії, правителем він був не таким вже й хорошим, своїх підданих обкладав величезними поборами, направо і наліво продавав державні посади, і за його власними словами, «продав би навіть Лондон, тільки б знайшовся покупець», все для того, щоб зібрати гроші для своїх військових кампаній. А ось що Ричард по-справжньому любив та вмів, так це воювати. Так ще в юнацькі роки він цілком успішно воював з власним батьком(!) – королем Генріхом II, і королем Франції Філіпом II. Коли до нього дійшла звістка про падіння Єрусалиму – бажання відправитися в новий хрестовий похід стало ідеєю фікс Ричарда.

Цікаво, що в третій хрестовий похід він виступив спільно зі своїм недавнім противником, королем Франції Філіпом II, згодом між англійськими і французькими рицарями та їх королями не раз виникали конфлікти протягом цього самого походу.

Третім до хрестового походу приєднався німецький імператор Фрідріх Барбаросса, який зі своїми військами рушив по суші, у той час як англійці та французи вирушили морем.

Третій хрестовий похід з самого початку, що називається «не вдався». Так переправляючись через невелику річку Селіф в Малій Азії, Фрідріх Барбаросса, будучи у важких лицарських обладунках впав з коня у воду та потонув у цій невеликій річці. Залишившись без свого ватажка, велика частина німецьких хрестоносців, просто повернула додому.

Не краще йшли справи і в їх англійських та французьких колег, діставшись морем до території, де ще недавно було Єрусалимське королівство, замість того, щоб йти і звільняти Єрусалим, хрестоносці взяли в облогу фортецю Акру, що знаходилася у них в тилу. Акра несподівано виявилася дуже «важким горішком», її облога тривала цілих два роки. Війська Саладина в свою чергу оточили війська хрестоносців, які облягали Акру.

За час облоги ватажки хрестоносців, королі Ричард і Філіп остаточно посварилися один з одним, після чого французький король зі своїми підданими махнув на всю цю справу рукою і поплив назад до Франції, залишивши Ричарда наодинці з Саладином. Незабаром військова вдача таки посміхнулася англійському королю, хрестоносцям таки вдалося взяти Акру, а потім перемогти війська Саладина в битві при Арсуфі. Незабаром Ричард Левине Серце, нарешті, зміг наблизитися до заповітного Єрусалиму, але тут йому прийшли новини з Європи – повернувшись у Францію, король Філіп вирішив скористатися відсутністю англійського короля, і під шумок забрав практично всі володіння Англії на материку. Подібне віроломство обурило Ричарда, і бажання далі воювати з мусульманами у нього якось пішло на спад. Більш того, король Ричард Левове Серце, зрештою, навіть подружився з Саладином, ймовірно в його особі мусульманський ватажок побачив гідного противника.

Одним словом, третій хрестовий похід закінчився мирними переговорами між Ричардом і Саладином, англійському королю вдалося виторгувати право вільного відвідування християнськими паломниками Єрусалиму (саме місто при цьому залишалося в руках мусульман). Також за хрестоносцями залишалася відвойована з такими зусиллями Акра і частина прибережної смуги від Тиру до Яффи.

Четвертий похід

Цей хрестовий похід є самим дивним, спочатку його метою, як у інших походів була війна з мусульманами, передбачалося напасти на Єгипет, але за збігом обставин головною метою стала… Візантійська імперія. Незадовго перед початком походу візантійський імператор Ісаак Ангел був скинутий своїм братом в ході палацового перевороту. Син поваленого імператора звернувся до хрестоносців з проханням допомогти відновити законного правителя. Це і стало приводом до того, що замість Єгипту хрестоносці захопили Візантію, розбили її війська, а замість неї заснували Латинську імперію, що проіснувала 57 років.

Інші походи

П’ятий, шостий, сьомий і восьмий хрестовий походи представляли собою невдалі спроби європейських государів відвоювати хоч щось у «бусурман», але всі вони закінчувалися невдачею. Винятком є лише шостий хрестовий похід (1228-1229), на чолі якого стояв розумний дипломат, німецький імператор Фрідріх II Гогенштауфен. Йому вдалося (скориставшись чварами у самому мусульманському таборі між шиїтами і сунітами) домовиться з єгипетським султаном аль-Камілем про мирне повернення християнам Єрусалиму і частини земель колись відібраних Саладином.

Але вже через 15 років після закінчення шостого хрестового походу внаслідок порушення християнськими пілігримами мирного договору, Єрусалим був знову обложений і знову втрачений, на цей раз вже назавжди.

Останній восьмий хрестовий похід, зроблений французьким королем Людовиком IX святим в 1270 році закінчився повним провалом, смертю самого короля і багатьох його підданих, що брали участь в цьому поході. Після цієї поразки європейське лицарство остаточно розчарувалося в хрестових походах.

Крім канонічних хрестових походів, було і багато інших релігійних війн, які також часом називали хрестовими походами. Серед них можна виділити боротьбу з єретиками в самій Європі, так був альбігойський хрестовий похід проти єретиків-катарів у Франції, гуситський хрестовий похід проти гуситів у Чехії, невдалі Хрестові походи проти Османської імперії і багато інших.

Наслідки

Хоча епоха хрестових походів принесла і чимало лих, вона мала і певну користь. Так опинившись на близькому сході і вступивши в тісний контакт з арабами, європейці принесли багато цікавого в Європу, наприклад секрет виготовлення паперу. А це в свою чергу позитивно вплинуло на розвиток книжкової справи і призвело до здешевлення книг. Крім паперу вони познайомилися і з багатьма іншими досягненнями стародавньої культури Сходу в області медицини, географії, математики, алхімії, підготувавши грунт для початку європейської епохи Відродження.

Європейські лицарі під час хрестових походів навчилися дисципліни і навіть організувалися в справжні лицарські ордени зі своїм суворим статутом, кодексом поведінки, правилами. Найбільш відомими серед них були госпітальєри і тамплієри. Останні стали дуже впливовими, але мабуть їм варто присвятити окрему статтю.

Лицарі тамплієри, історична реконструкція.

Цікаві факти

• Яке відношення хрестові походи мають до наших предків? Саме пряме, так один з лідерів першого хрестового походу, той самий граф Гуго Вермандуа, молодший брат французького короля, був сином Анни Ярославівни, дочки київського князя Ярослава Мудрого, яку віддали заміж за французького короля.
• З усього різноманіття хрестових походів самим незвичайним і безглуздим був хрестовий похід дітей, організований в 1212 році. Дитячий хрестовий похід почався з того що такому собі французькому пастуху Стефану прийшло бачення, в якому сам Ісус Христос покликав його очолити новий хрестовий похід з одних лише дітей, яким призначено буде звільнити Святу Землю без зброї, силою однієї лише молитви. У підсумку Стефан своїми проповідями зміг закликати близько 30 тис. дітей бідних селян у Франції та Німеччині приєднатися до цього хрестового походу. Ось тільки про засоби транспортування дітей-хрестоносців морем на Святу Землю ніхто не подбав. У підсумку кілька торговців погодилися перевезти їх на своїх кораблях, але замість цього продали дітей в рабство.
• Більшість хрестоносців гинуло аж ніяк не від мусульманської стріли або шаблі, а банально від голоду та хвороб, особливо від дизентерії – християнські воїни не відрізнялися чистоплотністю, і підхопити кишкову інфекцію у поході було простіше простого.
• І ще про чистоплотність та хрестоносців. Такий прийнятий сьогодні звичай мити руки перед їжею хрестоносці перейняли у арабів і потім принесли його в Європу.

Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.

Історичний сайт Мандрівки часом