Історія солі. Частина друга.
Збереженню забобонів, пов’язаних з сіллю, довгий час сприяла її дорожнеча. Ми звикли до того, що сіль коштує копійки, і нам навіть важко уявити, як звичайна кухонна сіль могла бути коштовністю, як за мішок солі могли продавати в рабство людину. Хіба надра нашої планети були раніше біднішими цим мінералом, хіба менше солі було в морській і озерній воді? Ні, звичайно, не менше! Але її видобуток, а головне, перевезення були незмірно важчими. Адже якщо вода, хліб, овочі, худоба тощо є усюди, де живуть люди, – там, де цього немає, людина просто не селиться, – то далеко не всюди є сіль у потрібній кількості. З часів глибокої давнини життя людей багатьох районів залежало від привозу солі. Тисячі кілометрів, через володіння багатьох царів проходили каравани купців, що везуть сіль. У цих-то умовах ціна солі нерідко ставала ціною життя.
Нерідко сіль відігравала роль грошей. У стародавньому Римі, наприклад, війська оплачувались не тільки металевими грошима, але і сіллю. Припускають, що від слова «сіль» походить назва італійської монети «сольди»; це ж слово привело пізніше до того, що найманих воїнів стали звати «солдатами». Від слова «сіль» (старонімецьке «галль») походить назва австрійської монети «геллер».
Знаменитий венеціанець Марко Поло розповідав, що в Китаї в XIII столітті з солі виготовлялися гроші. «Розсіл кип’ятився в невеликих котлах, – писав він. – Через годину сіль приймає вид тіста і з нього роблять щось на зразок пиріжків. Ті з них, які випуклі з верхнього боку і плоскі з іншого, ставляться на гарячі черепиці поблизу запаленого вогню, щоб вони сохли і тверднули, на такі монети накладають тавро його величності, і їх не може робити ніхто, крім його власних чиновників. Вісімдесят таких пиріжків дають за один сагг (португальська міра ваги) золота».
Дуже дорого цінувалась сіль у африканських племен, «За кілограм солі – кілограм золотого піску, – так розцінювали сіль народи безсольної Африки», – писав академік А. Е. Ферсман, ще в середині тридцятих років минулого століття. В Ефіопії мали ходіння гроші з солі. Соляна «монета» мала вигляд бруска довжиною в 65 і шириною в 5 сантиметрів; вона важила 640 грамів. Такі гроші називалися «Амоль» або «рей». Іноді брусок розпилюють на чотири частини.
Про ту величезну роль, яку відігравала сіль у житті народів, говорять багато географічних назви: Соликамськ, Сольці, Сольвичегодськ, Усольї, Солигалич в Росії; Галле, Зальцбрург, Зальцкамерун, Зальцунген, Зальцбург, Зальцведель в Німеччині та Австрії; Сейлетань в Лотарингії («сейлем» – сіль); Марсель («морська сіль») у Франції; Солтвіл і Солт-Лейк Сіті в Америці; Лавана-путра («місто солі») в Мідії і т. д.
У стародавніх літописах можна знайти чимало сторінок, присвячених опису воєн, які вели між собою племена і народи за володіння соляними промислам. Напівлегендарні царі Риму в перший період його існування воювали з племенами латинян, сабінян, етрусків, прагнучи опанувати гирлом Тібру, де добувалась сіль. У суперництві між Римом і Карфагеном велику роль грала боротьба за соляні промисли, організовані фінікійцями. Римський історик Тацит описує жорстоку битву між німецькими племенами хаттів і гермундурів, яка відбулась в 98 році нашої ери. Ці племена посварились через багату сіллю прикордонну річку (справа йшла, мабуть, або про річку Верра, притоку Везора, або про франконську Заале, притоку Майнца). У кровопролитній битві хатти були перебиті всі до єдиної людини.
Але чи не більш запеклою, ніж ці битви древніх племен, була та напружена боротьба навколо солі, яка наповнює собою історію феодалізму. Купці роздмухували ціни на сіль, грабуючи населення безсольних країн. Феодали обкладали купців високими митами, прагнучи помножити свої доходи. Государі поповнювали свої скарбниці, монополізуючи продаж. А народ відповідав на утиски відчайдушними вибухами обурення – «соляними» бунтами.
У Росії в XVI-XVII століттях торговці сіллю на кожному перехресті доріг і на кожній переправі повинні були платити казні мито. Окремі мита платили за перевіз через річку, за приїзд на ринок, за продаж і т. д. Розраховуючи поправити свої грошові справи, цар Олексій Михайлович у лютому 1646 року оголосив про новий соляний податок, який подвоїв і без того високу ринкову ціну солі. Населення не могло купувати сіль у потрібній кількості. Впав рибний промисел, так як рибу недосолювали і вона псувалась. Озлоблення проти нового податку було таке велике в народі, що вже через рік цареві довелось його скасувати. Але замість цього було наказано відновити збір деяких інших податків, причому стягнути їх відразу за три роки. Це викликало вибух народного обурення. Були розгромлені будинки особливо ненависних бояр, винних у важких податках; в Москві спалахнули пожежі. Щоб заспокоїти населення, цар повинен був стратити публічно декількох великих чиновників (знайшов «козлів відпущення»).
У феодальній Франції податок на сіль (так званий «габель») служив одним з важливих джерел поповнення королівської скарбниці. Особливі укази встановлювали, що кожен житель зобов’язаний щорічно купувати певну кількість солі. Сума соляного податку неодноразово підвищувалась. «Податки на сіль такі великі, – писав один із сучасників в XVI столітті, – що страшно сказати. Незважаючи на те, що населення розорене війною, і немає ніякої можливості дістати хліба маленьким дітям, які помирають від голоду, необхідно брати сіль кожні три місяці. Сіль коштує в багато разів дорожче того, що селянин може заробити протягом року. Щоб викупити обов’язкову норму солі, багато хто дійшов до того, що продати грубку, на якій варили дітям їжу, віддавали солому, на якій вони спали, і продавали хліб з вівса, яким вони могли б харчуватись ще один або два дні. І, отримавши сіль, вони не знали, що з нею робити, так як їсти не було що».
Раз у раз спалахували бунти. Коли в 1542 році король Франциск І збільшив соляний податок у провінціях, що виробляють сіль, почались повстання в Ла-Рошелі, Бордо та інших містах. Бунти були жорстоко подавлені; в одному лише Бордо після болісних тортур стратили сто сорок чоловік. Перед французькою революцією XVIII століття у Франції щорічно розглядалось близько чотирьох тисяч судових справ, пов’язаних з порушенням законів про сіль; до чотирьохсот чоловік засуджувались щороку до заслання або галер. У боротьбі навколо солі знаходили своє вираження великі суспільні протиріччя епохи.
Автор: Є. В. Андрєєва.