Шляхи аріїв – від Дніпра до Інду. Частина перша.
Ось вже близько двохсот років проблема походження індійських аріїв притягує до себе увагу вчених. З тих пір, як з’ясувалося, що основні мови народів Індії — найближчі родичі європейських. Як і де склалася ця спорідненість? Природно було припустити спільне походження, спільних предків. Виходячи з сучасного розміщення всіх споріднених народів, вчені пропонували різні гіпотези про структуру стародавньої спільності, території, яку вона займала, про механізм поділу, часу, коли воно сталося, про характер первісної мови. А так як з усіх мовних сімей світу індоєвропейська вивчена найкраще, то історія її формування виявляється свого роду еталоном для реконструкції походження і розвитку інших таких сімей.
Але чому несумісні між собою гіпотези так довго зберігають привабливість для науковців? Чому такий важкий вибір між ними? На думку автора статті, причина в тому, що розселення і поділ народів не був простим, прямолінійним і рівномірним. Грандіозні стародавні міграції спотворили і ускладнили картину, переплутали сліди. Необхідна нова модель формування мовних сімей, така модель, яка б врахувала і включила в себе неодноразові пересування і перетасовки населення, різноманітні контакти і змішування спочатку далеких один від одного племен. Словом, необхідно у самій концепції врахувати, що реальна історія була складніше геометрично правильних схем.
Предки індійських аріїв
Творці Рігведи і Авести. Гімни Рігведи, найдавнішого збірника священних співів Індії, складені аріями. Арії, далекі предки греків, слов’ян, германців та інших народів Європи, вторглися в Індію з північного заходу на бойових колісницях між XVII і XIII століттями до нової ери, женучи стада худоби і поклоняючись сонму богів на чолі з войовничим Індрою. За описами Рігведи, це був народ білявий, голубоокий, більше пастушачий, ніж землеробський, який не знав міст і заліза. В долині Інду він застав стародавню цивілізацію смаглявих дравідів вже в стані занепаду, але багато чого від неї навчився. Схрестилась кров, злилися культури. З суміші цих та інших культур виникла багата і барвиста культура народів Індостану. Арійська мова дала початок санскриту (мови священних книг) і сучасним мовам хінді, урду, бенгалі та іншим, на яких говорить зараз близько чотирьохсот мільйонів чоловік.
Інша гілка аріїв на рубежі II і I тисячоліть до нової ери захопила Іран, від неї він і отримав свою назву: Іран — з Арьянам («арійське»). Головний релігійний твір цих аріїв, Авеста, складений пізніше Рігведи.
Звідки арії прийшли в Іран? Авеста смутно згадує прабатьківщину аріїв на берегах річки Раха (в Рігведі — Раса), а Птолемей у II столітті нової ери під ім’ям Ра називає Волгу, схоже її і зараз називають на мордовській мові (Раво).
У похованнях андронівської культури Заволжжя і Казахстану XVI—XI століть до нової ери (названа вона за місцем першої знахідки) розкопані залишки возів, кістки собаки і верблюда і глиняні фігурки верблюдів. Щоб труп не доторкався до землі, стінки і дно могили обкладені кам’яними плитами.
Судячи з Авести, арії — предки іранців — були вершниками, знали колісниці, розводили і шанували двогорбого верблюда. До вмираючого приводили собак — тварин бога смерті Їми, а труп не можна було віддавати землі: її треба берегти від осквернення.
Але де мешкали до приходу в Індостан ті арії, яким належала Рігведа? Ясно, що вони теж прийшли з півночі. Десь там складені найдавніші з священних текстів — в них сказано, що птахи відлітають на зиму, а з дерев опадає листя. Ясно також, що спочатку ці арії (індійці) жили по сусідству зі своїми найближчими родичами — предками іранських народів; мова Рігведи дуже близька мові Авести, в обох гілок аріїв був культ наркотичного напою соми (іранською — хаома), загальними були деякі боги і звичаї.
Багато археологів захопилися ідеєю вивести всіх аріїв, у тому числі і індоаріїв, з андронівської культури. Цю ідею обстоюють К. Ф. Смирнов і Є. Є. Кузьміна в книзі «Походження індоіранців у світлі новітніх археологічних відкриттів» (1977). Але у індоаріїв на відміну від іранських аріїв не було жодного такого інтенсивного розведення і культу верблюда, ні звичаю класти собак на поховання, ні прагнення уберегти землю від зіткнення з трупом. Крім того, андронівська культура з’явилася в XVI столітті до нової ери, а до цього часу індійці були вже добре відомі, і зовсім в іншому місці — там, де немає ніяких слідів андронівської культури,— в Передній Азії.
Скам’янілі слова
В XV—XIV століттях до нової ери царі і знать держави Мітанні у верхів’ях Тигру і Євфрату носили індоарійські імена Паршашатар (арійське Прашастар — «правитель»), Тушратта (Твішратха — «швидка колісниця») та інші. У договорі мітанійського царя Куртивази з хеттським владикою Супіллуліумою I (XIV століття) принесена присяга чотирма ведійськими богами — це Індару (Індра), Мітра, Насатьї та Урувана (Варуна). У хетській столиці знайдений підручник XIV століття по тренінгу коней. Автор, мітанієць Киккулі, вживає індоарійські професійні терміни: «айка-вартана», «тера-вартана», «панца-вартана» і так далі. «Вартана» — поворот, коло, тобто пробіг коня по колу (до речі, корінь, споріднений нашому «воріт», «верт»), а давньоіндійські числівники «ека», «три», «панча»…— це 1, 3, 5… У документах однієї з династій Вавилона, яка правила з XVI століття, є імена індоарійських богів Сур’ї і Марута. Індоарійські імена Пуруша («людина»), Індарота (Індрота) та інші зустрічаються в документах того ж часу з Сирії та Палестини.
Слова ці обзавелися в Передній Азії аборигенними закінченнями і не змінюються вже за правилами індоарійської мови, вони ніби закам’яніли. Виходить, мова до середини II тисячоліття не була у вживанні, вона дала внесок у місцеву мову дещо раніше. Стало бути, в Передній Азії індійці з’явилися ледве чи не раніше, ніж в Індії. Якою була їх подальша доля? Чи це ті арії, які, в числі інших, потім опинилися в Індії?
Історія розвитку індоєвропейських мов зображена тут як дельта річки. Галузиться русло «споконвічної» праіндоєвропейської мови, ділиться на рукави нових мов, які, в свою чергу, можуть дробитися. Поділом русел показано дроблення мов, злиттям русел — інтенсивні міжмовні контакти. Оскільки взаємодії складні і різноманітні, довелося зобразити ще й щось на зразок акведуків і тунелів. Мови, живі сьогодні, вливаються у верхній частині схеми в «море» сучасності. Лінії зниклих мов обриваються, не дійшовши до верхньої межі карти. По мірі можливості дотримана широтна орієнтування (захід — ліворуч, схід — праворуч). Схема гранично спрощена і, звичайно, відкрита для уточнень і поправок. «Вони там і вимерли і в Індію потрапити не могли»,— відповідає професор В. М. Дияконів.
«Звідки це видно?» — заперечує професор в. І. Абаєв.
Даних для рішення мало. Але в цьому випадку для теми статті важливо, що ми можемо відшукувати загальне джерело для двох рукавів індоарійської річки — передньоазіатської та індійської.
Далі буде.
Автор: Л. Клейн.