Стародавні хетти: їхня історія, релігія та культура

хетти

Зміст:

  • Історія хеттів

  • Культура хеттів

  • Релігія хеттів

  • Рекомендована література та корисні посилання

    Стародавні хетти – кочовий народ, що жив на території Малої Азії в II-I тисячолітті до н.е. І як годиться всякому кочовому народу хетти були вельми войовничими, часто воюючи з сусідніми державами: стародавнім Єгиптом, Вавилоном, Ассирією. Цікаво, що самі про себе хетти практично не залишили письмових свідчень, і те що ми знаємо про них, ми знаємо завдяки археологічним розкопкам і також письмовим джерелом їх одвічних ворогів – єгиптян, а також ассирійців і вавилонян, з якими хетти також чимало воювали. Коротка згадка про хеттів є і в Біблії. Про те, якою була історія древніх хеттів, устрій їхньої держави, а також їх культура та релігія, читайте далі.

    Це цікаво: найчастіше хетти воювали саме з древніми єгиптянами, і ось перед однією з битв вони застосували дуже дотепний хід. Кішка – священна тварина в стародавньому Єгипті, вона уособлювала собою котячу богиню Бастет і дуже шанувалася єгиптянами, а за вбивство кішки, як і за вбивство людини, навіть передбачалася смертна кара. Знаючи про настільки сильну любов єгиптян до хвостатих та вусатих чотириногих вихованців, хеттські воїни прив’язали до своїх щитів живих кішок та котів. Бачачи це, єгиптяни просто відмовилися від битви…

    Історія хеттів

    Історія хеттів бере свій початок у II тисячолітті до н. е., саме в цей час на території півострова Анатолії (це слово з грецької означає «там де сходить Сонце», так стародавні греки називали територію сучасної Туреччини) з’явилися кочові племена, що згодом стали відомими як хетти. Сама назва «хетти», ймовірно, походить з назви одного з племен – «хаті».

    Територія проживання древніх хеттів

    Територія проживання древніх хеттів. Тобто жили вони переважно на території сучасної Туреччини, а також частково Сирії та Лівану.

    Серед істориків немає згоди щодо походження хеттів, одні вважають, що на територію нинішньої Туреччини хетти прийшли з Балканського півострова, інші вважають, що хетти здавна жили на цих землях і ні звідки не приходили. Але навіть якщо хетти прийшли на ці землі, то тут вони змішалися з місцевими племенами та створили нову народність.

    Будучи кінним народом, хетти стали активно використовувати кінноту у військових цілях, що зробило кінних хеттських воїнів одними з кращих на стародавньому Сході. Незабаром розрізнені хеттські племена об’єдналися в єдину державу, поклавши початок хеттської цивілізації.

    Історію хеттського народу ділять на три умовні періоди:

    • стародавній (1650-1500 р. до н.),
    • середній (1500-1400 р. до н.),
    • новий (1400-1200 р. до н. е.).

    Спочатку хетти жили згідно з традиціями родового ладу, характерного для первісних часів, але з розвитком цивілізації і культури їх державний устрій став ускладнюватися. Багато корисних речей, такі як землеробство і обробка заліза були запозичені хеттами у сусідніх осілих народів.

    І ось раніше кочові і відокремлені хеттські племена об’єднуються, а на чолі цих об’єднань встають перші хеттські царі. Однак їх влада аж ніяк не абсолютна, цар у хеттів лише «перший серед рівних», і править спільно з так званим панкусом – спочатку зборами всіх членів роду, а згодом зборами всіх боєздатних громадян хеттського суспільства. Панкусом у свою чергу керувала тулія – рада хеттів-старійшин, куди також входили представники родової аристократії: брати царя, його сини, племінники та інші родичі.

    Держава хеттів була справжнісінькою військовою демократією, тобто володіла таким державним устроєм, де кожен здоровий чоловік – воїн, і кожен воїн бере участь у державних зборах. Цар хоча і був номінальним главою такого суспільства, але його влада була не абсолютною і вже точно не безмежною. Якщо чоловіки-воїни були не задоволені своїм царем, то не проблемою було обрати нового.

    Ще цікаво, що хеттському царю успадковував не його син, а усиновлений племінник – син його сестри. Високим становищем в хеттському суспільстві володіла і цариця, якщо цар вмирав, то вона зберігала свій статус, в той час як дружина нового царя була лише дружиною царя.

    Хетти

    Втім, серед хеттських царів зустрічалися і видатні державні діячі. Таким, наприклад, був цар Лабарна I, який правив в період близько 1675-1650 р. до н. е., він був великим реформатором і не менш великим завойовником. За його правління хеттська держава зміцніла і завоювала ще більше земель. Наступники Лабарни продовжили завойовницьку політику, експансію на схід, де зіткнулися з куди більш розвиненими стародавніми державами Вавилоном та Єгиптом. Боротьба йшла зі змінними успіхом, але за правління хетського царя Мурсілі I (близько 1625-1590 р. до н. е.) військова вдача настільки посміхнулася хеттам, що вони підкорюють сам Вавилон.

    У XIV ст. до н. е. хеттське царство знаходиться на вершині своєї могутності, на рівних змагаючись за першість на стародавньому Сході з Єгиптом та Ассирією. Підкорені народи справно платять данину, яка стікається в Будинок печаті – царську скарбницю правителів хеттської держави.

    В цілому історія хеттського царства це історія безперервних воєн, які, то вело зі своїми сусідами, завойовуючи нові землі, безперервно змагаючись з іншими державами. Але військова вдача, на жаль, мінлива. У XIII ст. до н. е. хетти вступають в тривале протистояння з єгиптянами за ряд земель на території сучасної Сирії. Хоча це протистояння, врешті-решт, завершилося мирним договором, тим не менш, тривала війна дуже сильно підірвала сили хеттів та призвела до кризи, як політичної, так і економічної.

    Битва хеттів з єгиптянами

    Битва хеттів з єгиптянами.

    Знать та прості воїни були незадоволені своїми царями, які не змогли забезпечити перемогу, а економіка була підірвана безперервними військовими експедиціями.

    І ось в XII ст. до н. е. вже ослаблена хеттська держава, колись заснована войовничими кочівниками, сама стала жертвою інших таких же кочівників, так званих «народів моря», що представляли коаліцію середземноморських племен.

    Розгромивши хетську державу «народи моря» вторглися в стародавній Єгипет, де були зупинені єгиптянами, хетти ж більше не оговталися після цього удару, і назавжди зникли з історичної сцени.

    Культура хеттів

    За культурним розвитком кочові хетти були набагато нижче своїх сусідів, тих же єгиптян або вавилонян. Говорячи простою мовою, хетти, були такими собі гопниками стародавнього Сходу. Проте, чим більше вони стикалися зі своїми більш культурними сусідами, тим більше вони у них переймали і в плані культури.

    Зокрема у вавилонян ними були перейняті традиції зодчества та архітектури, споруди хеттів, подібно вавилонським, володіли самобутньою монументальністю.

    У центральній Туреччині збереглося стародавнє хеттське святилище Язиликая.

    Язиликая

    Знамениті рельєфи хеттських підземних богів, висічені тут, є відмінним пам’ятником мистецтва хеттських зодчих. А в роботі художників, які створювали ці чудові статуї, простежуються сліди впливу вавилонського мистецтва.

    Окремої уваги заслуговує розкопана турецькими археологами столиця Хеттської держави – місто Хаттуса. Воно володіло вельми незвичайною архітектурою, будучи з усіх боків оточеним кам’яними стінами циклопічної форми. Зовні місто було потужною фортецею, здатною витримати облогу. А всередині знаходилися красиві палаци, з прикрашеними зсередини кам’яними плитами. Біля центральних міських воріт знаходилися дві великі статуї левів, ймовірно призначені для залякування потенційних ворогів.

    Хаттуса

    Ті самі левові ворота.

    Окремої згадки заслуговує і кераміка хеттів – посуд, зроблений хеттськими гончарями, являв собою поліхромні вироби красивої ручної роботи. Судини прикрашалися різними геометричними малюнками червоною, чорною або білою фарбами. Часом на них наносилися і різні малюнки, особливо часто хеттські майстри любили зображати птахів.

    хеттська кераміка

    Релігія хеттів

    Хетти подібно багатьом іншим язичницьким кочовим народам були політеїстами і вірили в існування безлічі різних богів і духів. Їх віра давала відповіді на багато питань, на які в ті часи ще не могла бути отримана наукова відповідь. Наприклад, подібно древнім слов’янам хетти поклонялися богу грому, якщо у нас це був Перун, то його хеттський аналог звався Тешубу. Зображували його відповідно: з блискавками в одній руці, і подвійною сокирою в іншій. Образ грізного бога довершувала борода і єгипетська корона (культурний вплив єгиптян).

    Цікаво, що практично всю інформацію, яку ми знаємо про хеттських богів, ми знаємо з одного цікавого історичного документа – мирного договору між хеттами та єгиптянами, який був укладений фараоном Рамзесом II. Зокрема в договорі йдеться про те, що царі хеттів і Єгипту уклали мир, і тепер є друзями, і союз цей схвалений богами, і далі йде перелік богів і богинь, як єгипетських, так і хеттських.

    Важливим богом хеттів був Сутех – бог люті, Сандана – бог Сонця, Тісбу – бог вітрів. В основному всі боги хеттського пантеону мали дикий і войовничий характер, тобто багато в чому були під стать самим хеттам.

    Боги чоловіки мали і свої жіночі половини, так богинею кохання була Астарта, це хеттський варіант грецької Афродіти або римської Венери. Також великою пошаною користувалася богиня Кібела – матір богів у хеттській міфології.

    Щоб задобрити своїх богів хетти приносили їм в жертву різних тварин, зазвичай кіз або баранів, іноді биків. А ось свиней приносити в жертву було не можна, так як свиня вважалася нечистою твариною.

    Рекомендована література та корисні посилання

    • Ардзинба В. Г. Ритуалы и мифы древней Анатолии. — М.: Наука, ГРВЛ, 1982. — 256 с.
    • Волков А. В., Непомнящий Н. Н. Хетты. Неизвестная империя Малой Азии. — М.: Вече, 2004. — 288 с. — Серия «Таинственные места Земли». — ISBN 5-9533-0128-6.
    • Герни О. Р. Хетты / Пер. с англ. — М.: Наука, ГРВЛ, 1987. — 240 с. — Серия «По следам исчезнувших культур Востока».
    • Гиоргадзе Г. Г. Вопросы общественного строя хеттов. — Тбилиси: Мецниереба, 1991. — 192 с.
    • Древняя Анатолия: Сб. / Под ред. Б. Б. Пиотровского, Вяч. Вс. Иванова, В. Г. Ардзимбы. — М.: Наука, ГРВЛ, 1985. — 256 с.
    • Замаровский Войтех. Тайны хеттов / Пер. со словац. — М.: Наука, ГРВЛ, 1968. — 336 с. — Серия «По следам исчезнувших культур Востока».

    Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

    При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.



  • Напишіть відгук

    Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *