Пісня про розвідку віщого Олега

Віщий Олег

Якщо погодитися з тим, що у 839 році вітчизняна розвідка (дивіться минулу статтю) провела свою першу зовнішньополітичну операцію (а погоджуватися зовсім не обов’язково), то до кінця того ж IX століття відносяться перші відомості про військово-політичну акцію з елементами агентурної розвідки, дезінформації противника і змови на території «найближчого зарубіжжя» (як можуть знадобитися нинішні розхожі терміни!), акції, яка призвела до першого, може бути, на східнослов’янських землях державного перевороту. Керував нею віщий Олег, а найближчим зарубіжжям виявилася на цей раз сама «держава Рос».

Згідно раннім літописам, через два роки після смерті родоначальника варязької династії Рюрика, а саме в 6389 від створення світу (або в 6390-м), тобто в 881 (882) році від Р. X. Олег разом із зовсім ще юним княжичем Ігорем залишив гостинні береги Волхова і на чолі великого війська, що складалося з варягів, новгородських словен, кривичів, а також чуді, мері і весі, відправився підкорювати слов’янський Київ (а може бути, його здолала тяга до пізнання всякого роду місць).

Захопивши Смоленськ і Любич, войовничий князь спустився в човнах вниз по Дніпру і опинився перед «горами Київськими». Місце йому сподобалося. Послав дізнатися, хто ж щасливий власник. І на дніпровський берег вистрибнув перший (у вищевказаному сенсі) розвідник, тобто дружинник – мабуть, слов’янин або варяг (ім’я його в ті часи, коли літописці записували цю історію, не було ще розсекречено). Але швидше за все на берег він вийшов без «мундира» та інших військових регалій. Менш імовірно, що то був лазутчик, інакше кажучи, розвідник, або шпигун, з «цивільних осіб», за сучасною класифікацією.

Посланець «випробував» (попитав) і доставив відповідь: княжать два брата-варяга Аскольд і Дір. Олег наказав більшій частині своїх воїнів залишатися на місці, а решту «поту» в скринях і, «Творіть мімоідуща», з малою дружиною з’явився на причалі. До братів-князів були послані нові агенти, які оголосили, що вони гості, тобто купці, і йдуть «в Греки від Ольга князя і від Ігоря княжича». Так була здійснена дезінформація, як відомо, вона є предметом постійних турбот різних розвідок та їх господарів. Обдуривши Аскольда і Діра, їх під якимось приводом заманили на причал, і тоді в дію вступила група захоплення. Наступив останній етап в реалізації змови. Сховані воїни вискочили з скринь і схопили правителів. Олег (за іншою версією – Ігор) сказав Аскольду й Діру докірливу промову про те, як недобре захоплювати владу, не маючи на це жодного права. Бо вони, на відміну від оратора, не княжого роду. Після чого Аскольд і Дір були вбиті.

Вбивство Аскольда і Діра

Вбивство Аскольда і Діра.

Ось як відбувся перший державний переворот у Києві. В Никонівському літописі XVI століття розказано про нього трохи інакше, з особливим акцентом на таємничість і всякі розвідувальні премудрості. Олег, сховавшись у човні, «неким дружине своей повеле изыти на берег, сказав им дела тайныя». Тобто, давши прямі секретні службові інструкції. Цілком можливо, що у літописця не було на цей рахунок якихось відомостей (хоча потрібно мати на увазі, що він володів у своєму розпорядженні багатьма історичними матеріалами, вже втраченими). Просто він розумів свого попередника точно так само, як зрозумів його і автор цих рядків. Не виключено, що і таку подробицю, як уявна хвороба Олега, він придумав сам – це був спосіб пояснити собі і читачам, чому простий купець осмілився кликати князя до себе, а не поспішив до нього з поклоном, порушивши ієрархічний етикет, як його представляли принаймні в XVI столітті, при Василі III і Івані IV.

Інакше кажучи, літописець придумав «психологічну мотивацію» Олегової хитрості куди ґрунтовніше, ніж це робив древній книжник, про що свідчить і подальший перебіг розповіді. Повчання розвідникам-дружинникам «справи тайні» читається з детективним інтересом. «Гость есмь подугорский, и иду в Греки от Олега и Игоря, и ныне в болезни есмь, — повторювали посланці перед Аскольдом и Діром слова Олега,— и имам много великого и доброго бисера и всякого узорчиа, еще же имам усты ко устом речи глаголати ваша (треба: «наша») к вам, да без коснениа приидите к нам».

«Усти ко устом», «бісер» – захоплююче, нічого не скажеш. У середньовічному історику, здається, прокинувся белетрист, і він розцвітив занадто скупу розповідь свого патріархального колеги, гранично виразно виписавши ситуацію «спокушання». Адже в тих, вельми поінформованих колах, до яких належали укладачі літопису (митрополит Даниїл та його найближче оточення), розбиралися, зокрема, і в «техніці» розвідувально-розшукової справи, в тих прийомах, якими користувалися сучасні їм «резиденти» і «агенти» і які можна було, не особливо схибивши проти історичної істини, приписати навіть вельми далеким предкам.

Розвідники нашого часу, ймовірно, погодяться, що наживка у вигляді скарбів (більш ніж природна в устах купця), а також довірчій інформації, анітрохи не застаріла і навряд чи коли застаріє. Інакше кажучи, цей інструмент спокуси викуваний «на всі часи». Зрозуміло, що Аскольд і Дір не могли всидіти в палаці – принаймні, в уявленні оповідача і його читачів. «У мале зело дружині» вони з’явилися до причалу і ваблені невблаганною логікою оповіді «влізли» в туру «Бачити хворого гостя» (і його «бісер») і чути обіцяні секретні мови (в ранніх літописах місце драматичного фіналу не уточнюється, але скоріше мається на увазі берег). Про подальше читачі вже знають.

Описані події відбувалися під зіркою інформаційної розвідки і побудованого на її основі плану повалення «законного уряду» ще більш законним.

А чи була в Олега контррозвідка? Якщо так, то у неї мався хороший шанс проявити себе в 907 році, коли Олег «в силі тяжце», «на конех і в короблех» вирушив до Царгороду. З ним були варяги, словени, поляни, кривичі, сіверяни, древляни, радимичі, в’ятичі, хорвати, дуліби, тиверці, меря, чудь. Греки називали їх загальним ім’ям «Велика Скіфія». Хоча наміри Олега були самі мирні – отримати данину з багатющої «Імперії ромеїв», повісити свій щит на міських воротах (для краси і для пам’яті кому треба), а попалив, пограбував все живе в околицях він більше за звичкою (тоді було прийнято так воювати), – греки чомусь прийняли його вороже, і не в силах протистояти двом тисячам вітрильних човнів, що рухалися на столицю по суху на колесах, погодилися стати данниками.

Облога Константинополя

Але при цьому плекали думку погубити зухвалого варвара, поклонившись йому Брашна і вином з «отрутою смертною». Візантійська цивілізація знаходилася в розквіті, і закони та правила таємної війни були давно відпрацьовані. Руський літописець зауважив якось з цього приводу: «суть бо Греци улесливі і до сього дні». Варвар, однак, данайських дарів не прийняв. І перелякані його прозорливістю візантійці стали шепотітися, що це, напевно, не Олег, а сам святий Димитрій Солунський, посланий Богом покарати їх. Так, принаймні, пояснив літописець, промовчавши про те, чи допомагав князю розгадати підступний задум греків який-небудь свій Лаврін Капуста. Тому питання про службу контррозвідки при віщому Олегові залишається відкритим. Як, втім, і багато пізніше. Але безумовно першу відому контррозвідувальну операцію можна датувати початком правління Ольги та пов’язувати з самою княгинею.

Але про це вже читайте в наших наступних статтях.

Автор: В. Плугін.