Народження нових часів

новий світ

Листи Америго Веспуччі з’являються саме тоді, коли зліт книгодрукування у Європі вперше уможливлює друк і студіювання прадавніх грецьких та латинських рукописів, тим самим започатковуючи епоху Відродження. У своїх листах Америго Веспуччі оповідає про нові світи, заселені незнаними людьми створіннями, і знову ставить під великий сумнів такі видатні твори, які Птолемеєва “Космографія” чи Теофрастова “Історія рослин” (відповідно видрукувані у 1478 та 1498 роках у Римі та Венеції) і навіть Арістотелеву “Механіку”.

Треба було піддати новому ретельному вивченню всю масу знань, нагромаджених впродовж століть. Багато думок і гіпотез виявилися хибними, інші ж, навпаки, слушними, але більшість із них належало переглянути у світлі сучасності. Отже, водночас відбувалися криза і глибоке оновлення наукової думки, які провіщали епоху, відкриту для пошуків у всіх галузях і здатну дати уявлення про Всесвіт, як про одне ціле, складене з мозаїки світів.

Переглянути слід було й уявлення про людину та її світ. Гуманісти починають говорити про універсальність та про людство — поняття нове, вживане для означення Всесвіту, населеного відмінними між собою й водночас подібними людьми. На Заході ідея гуманізму знаменує початок нових часів і поволі формує новий образ світу.

Добрий тубілець

Ці нові ідеї не знаходили одностайної підтримки і довго торували собі шлях; університетські вчені зневажливо й скептично ставилися до оповідей іспанських та португальських мореплавців про надзвичайні відкриття, маючи їх, мореплавців, за пустих брехунів. Ще у 1512 році вчений Алесандро Ачіліні проповідував, що екватор — пустельна й безлюдна місцевість. А у 1539 році Йоган Боемус опублікував “Збірку історій про різні землі та країни, розташовані у трьох частинах світу”, сама назва якої заперечує існування Америки, що не завадило постійно вивчати і перевидавати цей твір аж до XVII століття.

Та не лише “Листи” Америго Веспуччі розбурхали уяву європейців. По європейських королівських дворах, серед корабелів і передових освічених людей таємно поширюються розповіді мандрівців та конкістадорів. Листування Колумба з католицькими королями блискавично закріплює типовий образ американського тубільця: вродливого, чесного, волелюбного, байдужого до матеріальних цінностей, по-дитячому наївного.

Втім, Веспуччі підтверджує такий образ: “Ніхто ними не керує, не стежить за кожним кроком, кожен сам собі пан… У них немає ні царя, ні ватажка і не коряться вони нікому. Вони живуть по-справжньому вільно”. Ці первісні враження про тубільців Карибських островів сформують у європейців перше загальне уявлення про Новий Світ: міф про доброго тубільця.

Погляд на себе у свічаді “Іншого” мав свою історію і свою вагу. Вже Рабле висловлює водночас здивування й захват індіанцями, які більше дорожать великим каменем, аніж золотою блискіткою, а Монтень, розмірковуючи про людей різних звичаїв та культур, перетворює свої “Нариси” на один з фундаментальних текстів порівняльної антропології. Можна було б говорити про зустрічі двох систем раціонального мислення, двох систем розвитку, які спробують порозумітися, але породять цілу низку непорозумінь.

Индейцы Северной Америки

Скажімо, уявлення про “природний” стан індіанців як просте продовження природного стану породило дискримінаційну зверхню ідеологію, що зрештою спонукала такого мислителя, як Гегель, заперечувати історичність індіанця і твердити, ніби доколумбова Америка належала до царства природи, а не розуму. Втім, міф про доброго тубільця матиме неабиякий успіх, поєднавшись з міфом про Ельдорадо, де Америка виступає як країна коштовних металів, достатку й вічної молодості, сад, обраний Провидінням, аби прохарчувати решту світу.

Від Ельдорадо до чорної легенди

Але невдовзі до попередніх додається ще й новий міф: чорна легенда. Насправді за рожевою легендою про Ельдорадо крилася похмура дійсність планомірного грабунку золотих та срібних покладів Нового Світу, аби наповнити скрині європейців. Французький економіст і політик Раймон Бар зазначає, що золото це започаткувало торговельну могутність Європи, створило умови для розквіту капіталізму, лягло в основу банків у Ліоні, Антверпені, Амстердамі, Франкфурті й Севільї, а також перших бірж; тобто саме завдяки йому почався бурхливий економічний розвиток сучасної Європи. А міф про Ельдорадо мав приховати від сучасників те, що золото й срібло, добуте з надр американської землі, рясно полите індіанською кров’ю.

У 1533 році отець Бартоломе де Лас Касас публікує в Севільї з дозволу іспанського короля свій славнозвісний “Апологетик”, де палко викриває злочини конкістадорів. Твір цей, що започаткував чорну легенду, став сенсацією для Європи. Він справив величезний вплив на гуманістів, філософів епохи Просвітництва та ідеологів Французької революції.

На зламі століть (Лісабон, 1609) з’являється новий твір, який ще більше, ніж праця Лас Касаса, змінює європейські уявлення про Америку — “Коментарі” Інки Гарсіласо де ла Веги. Коли Лас Касас будить у європейців жалощі до бідолашних індіанців, то Інка Гарсіласо захоплюється високою культурою і цивілізацією доколумбової Америки, описуючи їх чудовою мовою. Цей майстерний, стрункий і гармонійний опис інкської імперії кидає на Америку зовсім інше світло. Можна сказати, що “Коментарі” Гарсіласо так чи інакше позначилися на творчості всіх письменників та мислителів XVII — XVIII століть.

Статечний свідок

Чому ж оповідь Гарсіласо так зворушує і зачаровує європейського читача? Нагадаймо: Гарсіласо народився в Куско, столиці інкської імперії, у 1539 році, тобто через п’ять років по тому, як місто загарбали іспанці. Метис щонайшляхетнішого походження (син інкської принцеси й іспанського аристократа), Гарсіласо змалечку долучається до вивчення латини, наук та красного письменства. Але водночас із височини свого привілейованого становища він спостерігає за трагічною загибеллю імперії Сонця; щовечора хлопець зачаровано слухає, як родичі його матері розповідають про минулу славу; він свідок деяких звичаїв, що збереглися після іспанського завоювання.

У двадцять один рік він вирушив до Іспанії, щоб завершити науку й одержати права спадкоємця. Там він робить військову та літературну кар’єри. Покинувши двір, Гарсіласо оселяється спершу в Монтильї, а потім у Кордові, де жадібно читає грецьких класиків та римських істориків, і цікавиться землеробством, музикою, архітектурою. Особливо ж його захоплюють хроніки західних Індій. Помилки й підтасування фактів у тих хроніках змушують його написати славнозвісні “Коментарі”, де він намагається виправити свідчення своїх попередників, аби “прояснити й уточнити силу речей про які у хроніках лише почали говорити, та так і лишили їх недомовленими”.

Отож він береться до важливої роботи: хоче відновити правду, аби довести іспанцям та європейцям, що інки були “цивілізованими, а не варварами”, і переконати Іспанію, аби вона відмовилась нищити вогнем і мечем націю, вже переможену оружною силою, націю, що з огляду на її культуру заслуговує на шанобливе ставлення.

інки

Після іспанського видання (1609) з’являються переклади французькою (1633), англійською (1688) і голландською (1705) мовами, з багатьма наступними перевиданнями, здійснюваними аж до XIX століття, з-поміж яких вирізняється, зокрема, перевидання французькою мовою 1744 року, щоправда, скорочене, але з коментарями видатних вчених і мандрівників епохи Просвітництва. Це своєрідний символічний і вельми плідний науковий діалог між Інкою Гарсіласо й Ла Кондаміном, Годеном, Фрезьє та багатьма іншими.

З опису Гарсіласо інкської імперії європейці запам’ятали як сувору суспільну систему гуртового рільництва, суворий монотеїзм, так і значні успіхи в сільському господарстві, зрошенні, архітектурі, містобудуванні, окультуренні рослин та одомашненні тварин, не кажучи вже про мистецтво витончених ювелірних оздоб і тканин.

Цей образ егалітарного планового суспільства, керованого всюдисущою державою, зрине у мріях утопістів та реформаторів XVII — XVIII століть. Для Європи, спраглої суспільної справедливості й реформ, інкське суспільство — конкретний доказ того, що інша суспільна система цілком можлива і що перерозподіл майна та багатств не марна мрія. Зумів же “Новий” світ вигадати нові стосунки між людиною, природою та державою.

“Приховане” бачення Гарсіласо ми віднаходимо у Кампанелли, Бекона, Мореллі — французького утопіста, чий “Природний Кодекс” (1753) справить неабиякий вплив на революційних мислителів та соціалістів-утопістів XIX століття. Але Гарсіласо впливав і на Монтескьє, Вольтера (дія його п’єси “Альзіра” відбувається в Перу), Руссо, Мармонтеля (у своїх романах цей останній широко використовує матеріали Лас Касаса та Інки Гарсіласо) і Рамо (автора славнозавісної опери-балету “Кохання в Індіях”). Зрештою, всі ці філософи, моралісти, політики, художники, поети й композитори, байдуже, ким вони були — монархістами чи буржуа, знаходять в інкському суспільстві джерело натхнення або засіб виразити власні переконання.

Напередодні Французької революції ліонська академія пропонує тему конкурсного твору справді-таки універсальну: “Про вплив відкриття Америки на благоденство людства”. І що ж: багато поданих речей засвідчують вплив ідей Гарсіласо, зокрема твір переможця конкурсу абата Жанті, який надає темі актуального революційного звучання. Жанті вважає, що саме гуртова власність зробила інків щасливими, але брак будь-якої приватної власності, знецінивши поняття суспільного, став і причиною загибелі їхньої імперії.

Отак Америка, різко відмінна від Європи своїми народами, географічними координатами і культурою, опинилася в осередді історичного катаклізму — Французької революції. А та своєю чергою надіслала до Америки зворотне послання, включивши до нього новаторський внесок Лас Касаса і Гарсіласо. Коло замкнулося, почався новий виток.

Автор: Едгар Монтисль

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *