Імперія Карла Великого: Євросоюз у ранньосередньовічному варіанті

Карл Великий

Зміст:

  • Історія утворення

  • Зовнішня політика

  • Внутрішнє перетворення і Каролінгське відродження

  • Розпад

  • Рекомендована література та корисні посилання

    Розпад Великої Римської імперії став великим потрясінням для всієї тодішньої Європи, колись могутній Рим був зруйнований і розграбований напівдикими варварами, настали так звані «темні віки», як часом називають історики цей перехідний період від античності до середньовіччя. Але як то кажуть «святе місце порожнім не буває» і поступово на уламках Західної Римської імперії стали народжуватися нові державні утворення, які прагнули наслідувати блискучу римську культуру, і з’єднати її з новим середньовічним феодальним укладом. Франкська імперія Карла Великого була одним з таких видатних державних утворень, багато в чому її політика і державний устрій визначило і те, якою стала сучасна Європа.

    Історія утворення

    Після падіння Римської імперії на її територіях як гриби після дощу виникають численні варварські держави: королівство лангобардів в Італії, королівство вестготів в Іспанії, королівство франків у Франції (зрозуміло, ніяких Італії, Іспанії або Франції в цей час ще немає і в помині), всі ці держави то миряться то воюють один з одним, деякі зникають, інші з’являються, іншими словами відбувається таке собі хаотичне бродіння, в якому ще вчорашні варвари прагнуть освоїти економіку та державне управління, а справа-то не така вже й проста. І більшого успіху в цьому домоглися франки, які створили першу більш-менш стійку ранньосередньовічну державу.

    Перша королівська династія франків – Меровінги, були ще майже що варварами. По суті це були не стільки королі, скільки ще вожді племені – вони носили довге волосся, вміли і любили повоювати, особисто вели в бій своє військо, але ось в «нудних» справах державного управління були не дуже здібними, для цього залучали радників – майордомів. Все змінилося, коли династію Меровінгів змінила нова королівська династія Каролінгів. Засновником її був Карл Мартел (686-741), талановитий політик і державний діяч (і дідусь Карла Великого). Ще при Меровінгах він якраз і був тим самим королівським радником, майордомом. Після смерті останнього короля з династії Меровінгів Теодоріха IV в 737 році Карл Мартел став новим правителем, давши початок династії Каролінгів.

    Хоча Карл Мартел фактично зосередив у своїх руках реальну владу, офіційно він не був коронований, а був «майже королем», але вже його син Піпін Короткий усунув останнього спадкоємця з династії Меровінгів (тому підстригли волосся і насильно заточили в монастир) і сам став новим королем. Але повернімося до Карла Мартела, так як саме він заклав фундамент виникнення імперії Карла Великого. У своїй політиці, як зовнішній, так і внутрішній він зміцнив державу франків, і що найважливіше відбив натиск арабів, що йшли з Іспанії (а в Іспанію вони прийшли з Північній Африці через Гібралтарську протоку). У битві при Пуатьє 10 жовтня 732 Карл Мартел здобув блискучу перемогу над арабським військом, чим ні багато ні мало визначив майбутню долю Європи. (Хтозна, якби араби перемогли тоді, можливо, що і більша частина середньовічної Європи стала б мусульманською, а не християнською).

    Битва при Пуатьє

    Битва при Пуатьє.

    Син Карла Мартела Піпін Короткий продовжив політику свого батька, і як ми писали вище, він офіційно коронувався. У зовнішній політиці він йде на зближення з Папою Римським, домагаючись того, що католицька церква визнає його законним правителем. Натомість Піпін активно сприяє поширенню християнства, враховуючи, що багато народів Європи в ті часи ще були язичниками.

    Майбутній король і імператор Карл Великий, почав допомагати своєму батькові Піпіну Короткому в справах державного управління вже з 12 років. Він швидко немов губка вбирав знання і виявляв самостійність в судженнях. Також вже в наймолодшому віці він супроводжував батька у військових походах.

    Після смерті Піпіна його держава була розділена між Карлом і його братом Карломаном, обстановка між двома братами не була сприятливою і цілком можливо, що між ними могла б початися громадянська війна, але в 771 році Карломан раптово помер і Карл став одноосібним правителем королівства франків, яке діяльний Карл незабаром перетворив в імперію імені самого себе – імперію Карла Великого.

    Зовнішня політика

    Варварські держави раннього середньовіччя постійно воювали один з одним, але саме франки під проводом Карла досягли найбільших успіхів у ратній справі, за час свого правління він здійснив десятки успішних військових походів, заодно значно розширивши територію франкського королівства, до її складу крім територій сучасної Франції увійшли території сучасної Бельгії, Голландії, частково Італії, Німеччини, Іспанії.

    Карта імперії Карла Великого

    Карта імперії Карла Великого.

    Також завойовані народи часом влаштовували повстання і доводилося їх знову завойовувати. Спершу були завойовані лангобарди на території Італії, потім військо Карла рушило в Іспанію, звідки його державі загрожувала тамтешня арабська держава, але цей похід виявився не зовсім вдалим, на ар’єргард армії напали баски, згодом ці події стануть натхненням для створення героїчного лицарського епосу «пісні про Роланда». Проте, у маврів вдалося відвоювати частину землі, що стала «іспанською маркою», саме вона згодом стала перешкодою від набігів арабів на Францію.

    Зі змінним успіхом велися війни з язичниками-саксами, яких Карл подібно до нашого князю Володимиру насильно «хрестив вогнем і мечем». Зрештою, в 777 році сакси здалися і прийняли християнство. Як і новгородці, багато саксів виявилися перед вибором – або хрещення або смерть. Але навіть після цього багато в таємниці продовжували залишатися язичниками, щоб їх швидше асимілювати Карл навіть спеціально переселяв саксів на інші території і вводив суворі закони (за поклоніння язичницьким богам покаранням була смертна кара).

    І ось тут прийшов час задатися питанням, а чому імперія Карла Великого власне імперія, а не просто королівство. Справа в тому, що у Карла як великого політика була глобальна ідея своєї держави, в якій він бачив не багато не мало, а спадкоємця Римської імперії. Його імперія за задумом повинна була поєднати в собі досягнення античної цивілізації з новою християнською релігією. Християнство було ще однією важливою його опорою, як і його батько, він підтримував хороші відносини з Ватиканом і римським папою, і був головним захисником християнства.

    У своїх завойовницьких походах проти інших варварських племен першим ділом здійснювалася їх християнізація, часом добровільна, а часом і насильницька (як от з саксами). Так чи інакше, але саме Карл Великий зробив величезний внесок у поширення християнства в Європі.

    За його діяльність папа Лев III у 800 році коронував Карла «імператором заходу». Цей імперський статус був визнаний Візантією і Абасидським халіфатом. За легендою Харун аль Рашид, арабський халіф, правитель Абасидського халіфату, відправив Карлу (по суті, своєму головному геополітичному противнику) в якості подарунка на коронацію слона.

    коронація Карла Великого

    Внутрішнє перетворення і Каролінгське відродження

    Якщо у зовнішній політиці Карлу доводилося вести безперервні війни, то у внутрішній політиці його діяльність була не менш кипучою, але вже не руйнівною, а творчою.

    У раннє середньовіччя рівень грамотності населення впав катастрофічно, по суті, грамотність зберігалася тільки в монастирях, причому навіть сам Карл Великий був неписьменним, не вмів читати, а замість підпису ставив хрестик. Незважаючи на це, Карл прагнув відродити освіту, всіляко протегував вченим мужам і навіть створив першу академію і численні школи, де ченці навчали грамоті хоча б дітей шляхетних дворян.

    При своєму дворі він зібрав всіх кращих вчених того часу: Алкуїна, Теодульфа, Павла Диякона і багатьох інших. Крім науки розвивалося мистецтво, зокрема музика, архітектура, активно будувалися нові міста, засновувалися монастирі, при яких звичайно ж функціонували школи. Завдяки цьому культурне життя в державі франків досягло найвищого розквіту, який історики назвуть «Каролінгським відродженням» – після темних варварських віків загального невігластва над Європою знову засяяв світоч знань.

    У внутрішній політиці Карл провів ряд значних перетворень, які стосувалися адміністративного устрою, економіки і судової влади. Була скасована влада герцогів, в них Карл не безпідставно бачив загрозу, замість цього контроль над регіонами переходив в руки графів, які мали політичну і судову владу, але були підзвітні імператору. Прикордонні регіони називалися марками, ними керували маркграфи, в завдання яких входило і забезпечення прикордонної безпеки.

    Велика увага приділялася і розвитку сільського господарство, для розширення полів вирубалися ліси, висушувалися болота.

    Це цікаво: часто школярі, коли їх просять назвати столицю імперії Карла Великого, називають Париж, насправді головна резиденція імператора була в місті Ахені, що знаходиться нині в Німеччині. Тобто ця держава не була саме прообразом Франції, так як вона включала в себе і Німеччину з Італією, то можна сказати, що це був швидше такий собі «Євросоюз в ранньосередньовічному варіанті».

    Карл Великий

    Розпад

    Головним недоліком імперії Карла Великого було те, що вона була зав’язана на особистість свого правителя. І закономірно, що після смерті Карла в 814 році запустився процес розпаду, чому сприяла і характерна для феодалізму феодальна роздробленість: графи, які здійснювали політичну і судову владу в регіонах у відсутності сильного правителя тут же захотіли самі стати «самі собі правителями».

    Син Карла Людовик Благочестивий став наступним правителем, ще якийсь час він намагався зберігати імперію побудовану батьком, але згодом розділив її між своїми синами. Після смерті Людовика в 840 році його нащадки бажаючи юридично закріпити свої землі, зібралися в місті Вердені і підписали договір за яким імперія ділилася по межі розселення трьох народів: французького, німецького та італійського. Так припинив своє існування цей «Євросоюз в ранньосередньовічному варіанті».

    Рекомендована література та корисні посилання

    1. Kings of the Franks 751-840 (Carolingians) (англ.). Foundation for Medieval Genealogy. Дата звернення: 8 січня 2012.
    2. Смирнов Ф. А. Каролінги // енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона : в 86 т. (82 Т. і 4 Дод.). – СПб., 1890—1907.
    3. Judith M. Bennett, Charles Warren Hollister. Medieval Europe. 10th ed. McGraw-Hill, 2006. Page 107.
    4. Эйнхард. Життя Карла Великого.
    5. Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

      При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.