Давньоруська азбука. Або як писали наші предки.

Загляньте в енциклопедії та історичні довідники. Ви знайдете там безліч сміливих здогадок, ще більше дотепних гіпотез, але скрізь коротка історична довідка буде кінчатися обережною фразою: «Проблема походження писемності у східних слов’ян відноситься до числа найскладніших питань історичної науки. Численні дослідження … » І дійсно, десятки праць були присвячені вирішенню цієї «загадки». Чимало було висловлено цікавих суджень. Але питання все ще залишається відкритим.

Не можна ж серйозно в наш час ставитися до наївної легенди про те, що нібито слов’янська писемність була «винайдена» візантійськими проповідниками Кирилом і Мефодієм, створена, так би мовити, на порожньому місці. За цією традиційною версію, що вже давно викликала сумнів у вчених, русичі до свого хрещення були народом диким і безписемним. І хто знає, знайшли б вони грамотність, якби не Кирило і Мефодій, які «склали» у Візантії азбуку і піднесли її слов’янським племенам.

Повторюємо, ця легенда давно вже не приймається справжньою наукою всерйоз. І не тільки тому, що явно ненауково приписувати одній якійсь особі винахід тієї чи іншої писемності. Дивним і безглуздим уявлялося саме твердження, ніби у слов’ян аж до X століття не було своєї писемності. Це у слов’ян, що пройшли, як показали відповідні дослідження, довгий шлях розвитку, що мали досить високорозвинену на ті часи матеріальну культуру!

Ну добре, скажете ви, припустимо, ця стара теорія і невірна. Припустимо, що задовго до Кирила і Мефодія слов’яни мали свою писемність. Але яку саме? І які конкретні дані дозволяють нам про це говорити! Коротше, чи існують документальні відомості про первісну руську писемність! Так, існують, хоча їх і небагато.

Так, наприклад, в збережених до нас творах візантійського імператора Костянтина Порфірородного і західноєвропейського хроніста Титмара Мерзебурського містяться згадки про якісь написи, що належали слов’янам-язичникам. Про аналогічні написи згадує і арабський географ X століття Аль-Масуді. А слов’янський письменник кінця IX століття, чорноризець Храбо у своїй «Оповіді про письмена» прямо пише про те, що слов’яни-язичники довгий час писали за допомогою якихось «рис і ризів» і лише пізніше перейшли до використання літер грецького та латинського алфавітів.

Надгробний напис, зроблений якимось «руським письмом», бачив в 921 році і арабський мандрівник Ібн-Фадлан під час своєї подорожі на Волгу. Інший арабський письменник Ібн-ель-Недім у своїй праці, написаній в 987 році, навіть наводить один з таких руських написів. Цей напис, вирізаний на дощечці, йому дав скопіювати посол одного з кавказьких князів, що побував незадовго до того на Русі. Про руське письмо, що складалося з 22 букв, повідомляє також перський історик Мервероуді. За його словами, це письмо було навіть запозичене хазарами у русичів.

А відоме місце в «Житії Кирила»! У ньому сказано, що під час свого перебування в Корсуні, у Криму Кирило придбав Євангеліє і Псалтир, написані руськими літерами. Книги ці Кирило вчився читати за допомогою одного з місцевих руських жителів. Більш того, “Житіє Кирила” свідчить навіть про те, що якісь відомості про слов’янські «книги» доходили до візантійців задовго до складання першої слов’янської азбуки. У всякому разі, у цьому життєписі згадуються слова візантійського імператора, сказані до відправлення Кирила, про те, що ще його царствені предки, дід і батько, шукали слов’янські книги, але не зуміли дістати. А в «Житії Мефодія» повідомляється, що в руках Кирила перед складанням першої слов’янської азбуки були слов’янські книги. Ймовірно, це були ті ж самі руські корсунські книги, які Кирило придбав в Криму.

Цікавий і такий факт. В одному древньому рукописі, що зберігся в якості руської приписки до житія Кирила, сказано: «Се ж буди відомо всіма мови і всіма людьми … а грамота русскаа з’явилася Богом дана в Корсуні руську, від неї ж навчилися Костянтин Філософ, отуда служив (письмена), написав книгу руським гласом».

Про широке поширення писемності у східних слов’ян в дохристиянську епоху повідомляють також літописи. Літописці згадують ряд письмових документів: договори, грамоти, заповіти, печатки. Є підстави припускати, що руське літописання почалося, принаймні, за кілька десятиліть до офіційного хрещення Русі. Всі ці факти дали можливість вченим стверджувати, що ще задовго до проникнення на Русь слов’янської писемності з Болгарії у східних слов’ян, безсумнівно, було у вжитку якесь не відоме нам письмо. Але яке! І коли воно з’явилося! Ось це аж до самого останнього часу і було неясно. Не дуже допомагали і знайдені на території розселення східнослов’янських племен стародавні загадкові написи: на печатках, на глиняних посудинах, на каменях. Вони не могли допомогти дослідникам через свою стислість, нечисленність і погане збереження. Потрібно було шукати інші шляхи.

Далі буде.

Автор: Н. Енговатов.