Історична реконструкція шляху «із варяг у греки». Частина перша.

Виборг – Новгород – Київ – Одеса. Мета переходу – моделювання пересування та діяльності дружин давніх русів і вікінгів IX-XI століть по легендарній Волховського-Дніпровській магістралі Стародавньої Русі. Стартувавши 7 червня в Виборзі, шестивесельні яли «Русь» і «Варяг», за своїми розмірами і морехідним якостям близькі до торговельних човнів давнини, 18 серпня успішно фінішували в Одесі, залишивши за кормою 2700 кілометрів. Про цей похід розповідають його учасники – науковий керівник доктор історичних наук Гліб Сергійович Лебедєв і начальник експедиції майстер спорту Юрій Борисович Жвіташвілі.

Чотири роки тому до одного з авторів цих рядків, археолога, прийшов інший, майстер спорту, і запитав:
– Чи є сенс пройти на гребних човнах легендарним і загадковим шляхом «із варягів у греки»?
– Ніякого, – була відповідь. – Шлях докладно описаний у літописі, і немає ніяких сумнівів, що по ньому плавали в IX-XII століттях.
– А як плавали?
– Невідомо.
– Ну а якщо ми по ньому таки пропливемо, то, доведемо, що плавали їм і в давнину?
– Навряд чи. По-перше, очевидно, з тих пір сильно змінилася гідрографія, особливо малих річок. По-друге, саме тому ви навряд чи його взагалі зможете пройти так, як його проходили в давнину. Особливо через волоки
– А ми їх знайдемо, пройдемо і доведемо, що ними користувалися!
– Вони знайдені. А пройти по них не можна, як не можна пожити в будинку десятого століття, розкопаному археологами. У сучасному стані волоки – це археологічні пам’ятники, це – деформовані і зруйновані залишки, древніх транспортних трас. Колись вони були обладнані, обслуговувалися. А зараз на них ліс, болота, їх перетинають шосе і залізниці, перекриває забудова. Навіть якщо ви і протягнете які-небудь човни по цих трасах, ви нічого не доведете.

– Ну а шлях все-таки був?
– Був.
– Як же це довести.

Спортсмен мріяв про похід близько десяти років. Готувався до нього: за плечима – експедиції на шлюпках в Ладозьке озеро, Біле море. Досвід морських походів, пристрасне бажання – пройти неходженими річковими шляхами з Балтики в Чорне море. Пройти, побачити і пережити те ж, що й відважні мандрівники – тисячу років тому. Археолог років за двадцять до цієї зустрічі починав свої самостійні роботи саме з розвідок древніх волоків і річкових переходів з Дніпровського в Балтійський басейн. Він назвав проблематику «варязького питання» на розкопках знаменитого Гніздовського поселення під Смоленськом, на Дніпрі. Сезон за сезоном приїжджав в Стару Ладогу, перший і найважливіший російський порт на шляху «із варяг у греки».

Розмова проходила на самому початку 1985 року. Наставав час, багато в чому переломний. Ось факт, який заслуговує роздумів: перелом, безсумнівний і глибокий, назрівав і відбувався в такій, здавалося б, далекій від сучасних проблем справі, як вивчення «варязького питання». Втім, чи такій далекій. Адже питання початкове і, отже, ключове для руської історії. Двісті років ламають списи «норманісти» і «антинорманісти», хто ж заснував Давньоруська державу? Варяги, які прийшли з Рюриком. Або будували державу слов’яни, обходячись без: усяких «варягів», а може бути, їх і взагалі не було, як не було і ніякого шляху «із варяг у греки»?

Академік Б. А. Рибаков якось стверджував: «Дійсний шлях «із варяг у греки», виявляється, не мав ніякого відношення до Русі і слов’янських земель… Літописцем він намічений тільки в одному напрямку, з півдня на північ. Тут детально, зі знанням справи описано шлях з Візантії, через всю Русь на північ, до шведів. Дорога ж «із варяг у греки», нібито йшла з Балтики в Ладогу, з Ладоги в Ільмень, а далі по Дніпру в Чорне море є домислом норманістів … ». Правда, першим «норманістом» виявляється автор «Повісті временних літ», який дав ім’я шляху: «із варяг у греки», ім’я, з яким він назавжди увійшов в нашу історію. А що стосується варягів, то вони, звичайно, теж цим шляхом плавали. Але, як зауважує Б. А. Рибаков, така подорож «… була пов’язана з колосальними труднощами, потрібно було плисти по річках вгору, проти течії; пливуча по річці флотилія могла бути обстріляна з обох берегів. Найбільші труднощі представляли вододіли, через які потрібно було переправлятися по сухому витягши човни і перекочуючи їх на лямках через волоки».

Так, звичайно, труднощі серйозні. Правда, вгору по річках Ельбі, Рейну, Темзі, Сені, Луарі, Роні нормани плавали і в Європі, проходячи, і не раз, по них «з вогнем і мечем». І обстріли «з обох берегів» вікінгів не завжди лякали. І на лямках доводилося перекочувати.

Важливіше, втім, інше: ні літописи, ні саги не говорять нічого про набіги флотилій вікінгів на руські міста. Лише двічі за всю історію вікінги розграбували порівняно доступну Ладогу: в 997 році і на початку XI століття. А такі літописні звістки, як «варязька данина», «покликання князів», тим більше часті випадки використання найманих варязьких дружин, говорять про якийсь, істотно інший, ніж на Заході, характер відносин варягів зі східними слов’янами.

Слов’яно-скандинавські відносини IX-XI століть і були темою поглиблених досліджень великої групи істориків і археологів останні двадцять років. Одна за одною вийшли книги по «варязькому питанню», з яких вже утворюється ціла бібліотека. У кожній з них йдеться і про шлях «із варяг у греки». Є карти. На найдетальнішій – тридцять три археологічних місцезнаходження. З скарбами, похованнями, скандинавськими «імпортами», могильниками, містами і так далі. Є підстави, принаймні, для двох висновків. По-перше, шлях з Балтики по Неві, Ладозькому озера (озеро Велике Нево – в літописі), Волхову Ільмень, Ловати через Двінське-Дніпровське межиріччя в Дніпро і Чорне міру до середини IX століття вже функціонував.

По-друге, діяльність варягів на Русі, включаючи і пересування по шляху «із варяг у греки», могла здійснюватися тільки в умовах співробітництва і під контролем громадських сил Давньоруської держави. В якості загальних положень вони, мабуть, настільки ж вірні, наскільки і наведений висновок академіка Рибакова про труднощі плавання по східноєвропейським річках. Але де і які саме труднощі чекали древніх мандрівників? Де і яким чином здійснювався контроль над їх рухом, надавалася допомога? Де і коли виникли і що собою представляли центри що забезпечували функціонування Волховського-Дніпровської магістралі.

Ось так і визначилося конкретне коло питань, відповідь на які повинна була дати задумана нами експедиція. Вирішено було назвати її «Нево» – древнім ім’ям Ладозького озера. Але вже про саму експедиції читайте в наступних частинах.

Автор: Ю. Жвіташвілі.