Про волзьких татар і не тільки. Продовження.

П’ятеро царів одночасно очолювали волзьких булгар, – «Групове керівництво» сприятливо позначалося на країні. Булгарія багатіла. Вона торгувала ремісничими виробами, хутром і рибою, житом і невільниками. Торгувала з Персією, Багдадським халіфатом, Хорезмом, Візантією і руськими князівствами. Вздовж торгових шляхів росли міста: Булгар, Бюляр, Коша – на Волзі, Кераманчук – на Камі.

У X столітті три сусідні молоді держави встановлюють – кожна у себе – загальнодержавні релігії. Русь прийняла християнство, Хазарія (в низов’ях Волги) – іудаїзм, Булгарія обрала іслам. Ібн-Фадлан, секретар першого багдадського посольства у «Внутрішній Булгарії» (як називали арабські письменники волзьких булгар на відміну від «Зовнішньої Булгарії» на Дунаї), розповідає: «Було отримано лист Хасана, царя сакаліба, до еміра правовірних Муктадира-біллягі з проханням надіслати йому людей для настанови його у вірі та навчання святим обрядам ісламу». Для Багдада Східна Європа, з її похмурими сирими лісами, степами, що йдуть за горизонт, широкою Волгою, великою кількістю озер і річок, була землею екзотичною.

Велика безліч племен, що жили в тому краї, на недосвідчений погляд іноземців, виглядало досить однорідно. Арабські автори сиплють назвами народів, не вдаючись у подробиці. І тепер нам часто залишається тільки гадати, які імена до яких народів відносяться. Ібн-Фадлан каже про царя сакаліба, маючи на увазі владику булгар. Але хто тоді сакаліби? Ось цитата з солідної вченої праці: «сакаліба… – Термін у різних арабських письменників позначає взагалі «білих», рудоволосих або блондинів, в окремих випадках застосовується спеціально до народностей Кавказу, позначає і слов’ян, і дунайських булгар, і німців, і фінів. Взагалі вживання терміну розтяжне і невизначене».

А самі булгари в X столітті називали себе народом, народженим від тюрків і сакалібів. Тут вони, ймовірно, мали на увазі під сакалібами аборигенів краю, фінно-угорські племена. (Є, однак, вчені, які бачать принаймні в деяких з булгарських сакалібів слов’янські племена, що увійшли в булгарський народ.)

У цей-то народ, що склався в основному з тюрків та фінно-угрів, влився в XIII столітті новий елемент – монгольський. Але не тільки він. Для історії формування нинішніх волзьких татар мало величезне значення та обставина, що монголи, крім булгар, розгромили ще й половців, лихих степовиків, про яких стільки пишуть ранні руські літописці. Половці (вони ж – кипчаки) населяли південні степи Східної Європи з XI століття, їх хани тривожили своїми набігами не тільки Київську Русь і Візантію, а й волзьких булгар.

Вторгнення монголів розсіяло значну частину половців мало не по всьому світу. Величезну кількість половців було продано завойовниками в рабство. (У цивілізованих державах в XIII столітті вважалося мало не ознакою хорошого тону мати раба-половця. Вабили сила, витривалість, краса, вміння володіти конем і зброєю, майстерність ремісників. Єгипетські султани підбирали особисту гвардію – мамелюків – насамперед з половців. А коли в кінці XIII століття мамелюки захопили владу в Єгипті, половецька мова набула значення одної з міжнародних мов.)

Багато половців втекли від загарбників у сусідні країни, в тому числі Булгарію. І там осідали. Але головний потік половецьких переселенців припав на початок XV століття. До цього часу Волзька Булгарія пережила другий страшний удар монголів: в 1361 році до одужалої було після навали Батия Булгарії прийшов з армією хан Булат-Тимур, нащадок Чингісхана. Столиця країни, місто Болгар, була обернена «в ніщо і в небуття», землі розорені, залишки державної самостійності знищені. У цю знекровлену землю і прийшов у тридцяті роки XV століття з почтом і військом з кипчаків – половців Улу-Магмет, один з останніх ханів Золотої Орди. До того часу він встиг посваритися і зі знаттю Золотої Орди і з усіма сильними сусідами.

Тут же, на Волзі, де не було в той момент небезпечних ворогів, Улу-Магомет проголосив себе ханом і побудував столицю нового ханства – місто Казань. Улу-Магомет і став збирати у своїх нових володіннях половців. Багато тисяч їх перебралися сюди з південних степів, відкритих з усіх боків ворожим ударам.

Жителі Середнього Поволжя в цей час перестають зватися булгарами, монголами, половцями. У всіх письмових джерелах їх тепер іменують казанцями. Так само, як їхніх російських сусідів довго звали по столиці – московитами. Пізніше сусіди (хоча і не всі – для удмуртів, наприклад, казанські татари і сьогодні «бігер » – булгари ) стали звати казанців татарами – «з історичного непорозуміння», як вважає класична енциклопедія Брокгауза і Ефрона. І казанці зрештою – прийняли нове ім’я. Прямі нащадки казанців – нинішні татари Середнього Поволжя. Хто ж вони? Не монголи і не булгари, не угро-фіни і не половці, а новий народ, з власною пів тисячолітньою історією – продовженням багато тисячолітньої історії різноплемінних предків цього народу.

Автор: О. Білозерська.