Історія цукру

цукор

«У Субандьї, раджі могутньої держави Бенарес, не було дітей. Став він благати бога Ішвара подарувати йому сина. Ішвар вислухав його благання. Він подарував раджі насіннячко, з якого виріс цукровий очерет, серед стебел якого виявився хлопчик… ». Так розповідає давня індійська легенда. Дійсно, той факт, що Індія – батьківщина цукрового очерету, можна вважати безперечним. Задовго до нашої ери індуси знали про його існування, жували його, вичавлювали сік і додавали до різних страв. Однак минуло ще багато часу, перш ніж люди навчилися робити цукор з тростинного соку.

У давньоіндійських писемних пам’ятках часто згадується сама рання назва цукру – «цакара», яка потім увійшла в багато мов світу. Проте жоден із стародавніх мандрівників у своїх спогадах не згадує про цукор як про такий, хоча про очерет і сироп писали багато. У IV столітті до н. е. Неарх, полководець Олександра Македонського, записав: «В Індії є очерет, який без бджіл дає мед». Мабуть, мова йде про сироп, який робили з очерету.

В одній з китайських книг, що відносяться до IV століття н. е., ми знаходимо повідомлення про те, що в 286 році до Китаю з Індії був направлений у вигляді данини цукровий очерет. Але ось вже Чун-Чанг, який їздив до Індії в період між 624 і 645 роками, повідомляє про те, що у верхів’ях Гангу та інших річок виробляють багато цукрового очерету і з нього роблять «кам’яний мед». У Єгипті в VІІ столітті н. е, теж знали про «індійську сіль», «білу і дуже схожу на справжню», але «дуже солодку».

Можна припустити, що виробництво цукру зародилося в Індії приблизно між 300 і 550 роками н. е. І донині в багатьох індійських селах цукор роблять так само, як і півтори тисячі років тому.

У шестисотих роках нашої ери цукровий очерет з’явився в Персії. Перси робили цукор кращої якості, ніж індійці. Вони навчилися навіть виробляти цукор декількох сортів, залежно від ступеня його очищення: «Канда» – найбільш чисто вироблений цукор і «цукор» – сирий, погано очищений цукор. У 627 році візантійський імператор Іраклій розбив війська персидського царя Хосрова (590- 628 рр.). У числі трофеїв переможців виявилося багато цукру.

У VІІ столітті Персія була завойована арабами. Араби багато перейняли у переможеного народу, в тому числі і вміння обробляти цукровий очерет. Раніше вони не знали про його існування, інакше він, безсумнівно, потрапив би в Коран. Але в мусульманському раю мед згадується, а от про цукор не сказано ні слова.

«Перську трубку», так стали тепер називати цукровий очерет, почали обробляти в багатьох країнах, завойованих арабами. У їх числі опинився і Єгипет. Єгипетські алхіміки не забарилися розпочати свої досліди на цукрі і розробили процес рафінування.

З Персії та Єгипту араби перенесли вміння вирощувати цукровий очерет в Іспанію, Сицилію і Кіпр. За даними деяких вчених, в XII столітті в Іспанії під цукровою тростиною було зайнято понад 30 000 гектарів землі. На 14 іспанських цукрових заводах виробляли цукру більше, ніж споживає сучасна Угорщина. Для того часу це було дійсно великомасштабне виробництво. Після хрестових походів цукор став відомий і в інших країнах Європи.

Купувати цукор в той час та й значно пізніше могли тільки дуже багаті люди. Так, в 1163 році лицар Бетран де Гілес підніс королю Франції Людовику VII головку цукру, яку той зберігав як дорогу річ.

У середньовічній Європі головним постачальником цукру була Венеція. Венеціанські купці купували цукор-сирець частково у арабів, частково на Кіпрі і на Криті й переробляли його на своїх заводах. Є одне цікаве свідчення про розміри торгівлі цукром у Венеції. У 1317 році венеціанський купець Томассо Лорендо навантажив два кораблі цукром (близько 55 тисяч кг) і відправив їх до Англії. Там він цей цукор продав і на виручені гроші купив шерсть, яку збирався перевезти до Фландрії, але – на жаль – на кораблі напали англійські пірати і захопили їх.

Наступне століття було століттям великих географічних відкриттів. Іспанці та португальці завезли цукрову тростину на всі відкриті ними острови і землі. Вже в 1515 році в Іспанію була доставлена перша партія цукру, виробленого в Сан-Домінго. А в 1541 році на острові вже працювало 40 цукрових млинів, на яких було зайнято понад 30 000 вивезених з Африки негрів. Дешевий американський цукор став швидко витісняти європейський. Тепер сама Венеція купувала цукор у Португалії та перепродувала. У XVII столітті в моду входить звичай пити чай і каву, а це було стимулом до збільшення випуску цукру. З усіма цими потребами цукрова промисловість Латинської Америки легко справлялася.

Цукрова плантація на Ямайці

Цукрова плантація на Ямайці.

Початок XIX століття, Наполеонівські війни. Континентальна блокада перегороджує англійським товарам доступ в Європу. Велика частина цукру вироблялася в колоніальних володіннях як Англії, так і інших країн. Але на морі англійський флот був господарем, і кораблі континентальних країн не сміли перетнути океан. Європа залишилася без цукру. Але до цього часу вже був відомий спосіб отримання цукру з кормових буряків.

Ще в 1747 році на засіданні Берлінської Академії наук прусський хімік Маркграф зробив повідомлення про те, що багато рослин, а зокрема три сорти буряка, містять цукор. Однак він не зміг запропонувати скільки-небудь економічно вигідний спосіб отримання цукру з буряка, тому його пропозицією ніхто не зацікавився.

Наприкінці століття, коли вогонь війни став погрожувати народам Європи, про експерименти Маркграфа згадав німецький хімік Архард. Свої роботи в господарстві під Берліном він почав з дослідів по збільшенню процентного вмісту в буряку цукру. Якщо буряк, на якому ставив свої досліди Маркграф, містив всього 1% цукру, то Архард довів його до 3-5%. (Згадайте, що в цукровому очереті міститься 14-16% цукру, а в сучасних цукрових буряках – 17-20%.)

У 1798 році цукор, зроблений з буряка Архарда, був відправлений прусському королю. Фрідріху Вільгельму III сподобався надісланий цукор, і він допоміг Архарду побудувати в сілезському місті Гумерні перший цукровий завод. Це було в 1802 році. Гётлінг, викладач хімії Віденського університету, продовжив досліди над буряком і розробив новий метод виробництва цукру. Замість сирого буряка він запропонував використовувати сушені скибочки, які з’єднувалися з водою за принципом «зворотної течії»; буряк та вода рухалися назустріч один одному. На цьому принципі побудовано і сучасне виробництво цукру.

Наполеон Бонапарт, дізнавшись про досліди німецьких хіміків, відразу оцінив вигоди, які вони можуть принести залишеній без цукру Європі, і доклав чимало зусиль для організації виробництва цукру у Франції. Населення купувало буряковий цукор, але мирилося з ним лише як з сурогатом, як з неминучою незручністю воєнного часу.

Після закінчення наполеонівських війн більшість бурякових цукрових заводів було закрито. Цукровий буряк конкуренції з тростинним цукром не витримував. Тільки багаторічною роботою вдалося збільшити в ньому відсоток цукру до такої міри, що його стало вигідно вирощувати.

Надалі виробництво цукру з цукрового очерету і з буряка розвивалося паралельно, але цукровий очерет і донині тримає першість.

Автор: Ференц Сабадварі.

P. S. Старинные летописи рассказывают: и все таки сахар одно из важнейших изобретений в истории, ведь не будь его ми не смогли бы например, купить для подруги Вкусный подарок, а что бы делали сладкоежки уж и страшно представить.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers