Сима Цзянь – батько китайської історії
Це було більше двох тисяч років тому в Китаї, при дворі одного з найбільш відомих імператорів Ханьської династії – У-ді (140-87 роки до н. е.). У ті далекі часи Китай вів часті війни з племенами гунів, що розоряли північні провінції держави. На боротьбу з ними посилалися великі армії, які очолювали кращі полководці імператора. І нерідко з далеких північних кордонів летіли в столицю звістки про перемоги китайської зброї. На честь цих перемог влаштовувалися пишні святкування і, як вимагав того стародавній звичай, робилися багаті жертвопринесення у священному храмі предків. Але одного разу імператору доповіли, що один з найбільш хоробрих і талановитих його полководців – Лі Лін потрапив у полон до гунів, а війська його знищені.
Улесливі і заздрісні придворні поспішили обмовити талановитого полководця. Вони говорили, що Лі Лін зрадив батьківщині і сам перейшов до ворогів Китаю – гунів. Це була вигадка. В одному із стародавніх китайських рукописів збереглися цікаві подробиці полону Лі Ліна. Посланий в 99 році до н. е.. на чолі п’ятитисячного загону на боротьбу з гунами, Лі Лін мав прикривати рух головних сил і забезпечити армію продовольством.
Зі своїм порівняно невеликим загоном Лі Лін проник в глиб території гунів і в боях з ними здобув кілька блискучих перемог. Але надалі його загін відірвався від головних сил китайської армії і одного разу був оточений вісімдесятитисячним військом гунів. Лі Лін вирвався з оточення і з боями почав відступати. Вождь гунів готовий був відвести свої війська і відмовитись від переслідування Лі Ліна: він був вражений героїчним опором китайських воїнів, які кидалися на своїх ворогів навіть беззбройними і не мав уявлення ні про чисельність, ні про стан загону Лі Ліна. Але знайшовся зрадник, який розповів йому про труднощі китайських воїнів. Величезна армія гунів знову оточила загін Лі Ліна, і він разом з жменькою воїнів, що залишилися в живих був узятий в полон. Звичайно, розглядати це полонення як зраду було не можна. Але придворним потрібно було якось виправдати родича одного з улюбленців імператора У-ді, який командував головними силами китайської армії і не зумів вчасно прийти на допомогу Лі Ліну. До того ж вони заздрили Лі Ліну.
Ніхто не наважився виступити на захист обмовленого полководця, і тільки Сима Цянь, придворний астролог і історіограф імператорського двору, рішуче став на його бік. Він намагався довести імператорові У-ді, що Лі Лін обмовлений, що його полонення – результат роз’єднаних дій великої армії і маленького загону, якому вчасно не надали підтримку. Але пристрасна промова Сима Цяня на захист Лі Ліна викликала лише гнів імператора. У листі, написаному незадовго до смерті, Сима Цянь так пояснював причини цього гніву:
«Освічений государ не зрозумів мене, вирішивши, що я бажаю зіпсувати кар’єру полководцю Ер-ши (він командував силами китайської армії) і виступаю в ролі найманого заступника Лі Ліна».
Але, як свідчить один з китайських істориків, причини гніву імператора У-ді були більш глибокими. Виявляється, незадовго до трагічного випадку з полководцем Лі Ліном в руки імператора потрапила частина величезної праці з історії Китаю, над якою працював Сима Цянь. У ній вчений правдиво описував діяльність попередника У-ді і самого У-ді. Він вказував на недоліки правління обох імператорів, а також засуджував несправедливі вчинки імператора. У-ді був розгніваний і наказав знищити працю Сима Цяня. Виступ Сима Цяня на захист Лі Ліна було використано як привід для розправи над вільнодумним вченим.
За наказом У-ді, вченого закували і кинули в підземелля. Його звинуватили в обмані імператора і засудили до смертної кари. Він міг, відповідно до закону, як придворний, уникнути страти, заплативши великий штраф. Але у Сима Цяня, хоча він і походив зі шляхетного роду потомствених тай-ші-линів (астрологів, історіографів) імператорського двору, не було грошей для сплати цього високого штрафу. Його чекала смерть.
В описах китайських істориків, що жили після Сима Цяня, майже не збереглося жодних відомостей про життя цього першого вченого-історика стародавнього Китаю. Немає в них і вказівки на точну дату народження вченого. Але багато сучасних китайських, японських та європейських вчених, що досліджують багату наукову спадщину Сима Цяня, вважають, що він народився в 135 році до н. е.. Своє дитинство Сима Цянь провів у селі, де, за його власними словами, «орав землю і пас худобу на сонячних схилах гір». Він рано навчився читати і полюбив книги. У десять років він вже знав напам’ять твори багатьох стародавніх китайських класиків. Надалі він навчався під керівництвом найвизначніших вчених педагогів свого часу. Батько Сима Цяня був освіченою людиною і займав посаду придворного астролога і історіографа при імператорському дворі. Рід симів, з якого походив великий вчений, був колись багатим і шляхетним, але згодом збіднів; нащадки цього знатного роду служили астрологами і історіографами китайських імператорів.
Коли Симі Цяню виповнилось 20 років, він вперше відправився подорожувати по країні. В дорозі він збирав різні історичні відомості, знайомився з найдавнішими архітектурними пам’ятниками, записував перекази і легенди, які існували у жителів різних областей країни. Вже тоді виникла у нього думка про створення грандіозної праці з історії Китаю.
У 110 році до н. е.. помер батько Сима Цяня. Перед смертю він заповів сину продовжити справу предків – стати істориком і написати працю з історії Китаю. Біля ліжка вмираючого батька Сима Цянь дав клятву, що виконає його волю. Через три роки, коли скінчився встановлений звичаєм траур з нагоди смерті батька, Сима Цянь був призначений на посаду тай-ши-лина (астролога і історіографа) імператорського двору. Перед ним відкрилися двері палацових архівів, де зберігалось безліч цінних документів з історії країни. Він поставив перед собою завдання – написати правдиву історію Китаю. З цією метою він копітко вивчав стародавні книги, документи, намагаючись відокремити вигадані повідомлення від істинних подій, що мали місце в житті країни. Зробити це було надзвичайно важко, так як в 213 році до н. е.. імператор Цинь Ши Хуанді наказав спалити всі книги з історії Китаю. Після його смерті укладачі різних історичних описів нерідко спотворювали правду, намагаючись прославити дії предків своїх повелителів.
До того часу, коли Сима Цяня кинули в підземелля і засудили до смертної кари, праця його не була завершена. Він розумів, що з його смертю загине і те, що встиг він вже зробити за багато років копіткої праці. Йому потрібно було жити. Але чекати допомоги було нізвідки. Залишався один останній вихід … Він згадав, що за законом, що існував у ті часи в Китаї, засуджений до смерті придворний, якщо він не міг сплатити штраф, міг викупити життя, давши згоду піддатися принизливій операції – кастрації.
«… Я мав бажання досліджувати все те, що існує між небом і людьми, проникнути в сутність змін з глибокої давнини до наших днів і висловити про це свою думку, – писав згодом Сима Цянь. – Але чернетка моя не була завершена, коли нещастя мене спіткало. Я шкодував, що справа не закінчена. Ось чому болісне покарання без гніву і невдоволення переніс. Тепер дійсно я книжку написав, її я сховав на горі відомій. Отже, я заплатив сторицею за колишню свою ганьбу. Хоча б десятки тисяч разів мене стратили – не став би каятись і жалкувати!»
Вчені вважають, що начорно праця Сима Цяня була завершений близько 93 року до н. е.. Дуже мало дійшло до нас відомостей про останні роки життя великого вченого. Відомо, що Сима Цянь був призначений на одну з найвищих адміністративних посад у державі – на посаду завідувача імператорської канцелярії. Відомо також, що незабаром після завершення праці з історії Китаю Сима Цянь помер. Точна дата його смерті і її обставин залишились невідомими. Більшість дослідників праць Сима Цяня вважає, що він помер у 86 році до н. е..
Праця, над якою працював все життя цей видатний вчений стародавнього Китаю, носить назву «Шідзі», що в перекладі означає – «Історичні записки». Цей величезний, багатотомний твір складається з п’яти розділів, кожен з яких ділиться на ряд окремих глав. Побоюючись, що «Історичні записки» будуть знищені імператором У-ді або його наближеними, Сима Цянь незадовго до смерті сховав свою працю. Про це він повідомляє у цитованому вище листі. Залишилося загадкою, що мав на увазі вчений під «відомою горою». Французький сходознавець Едуард Шаванн, який більшу частину свого життя присвятив вивченню наукової спадщини Сима Цяня, вважає, що під цим китайський вчений мав на увазі палацові архіви.
Тільки через кілька років після смерті імператора У-ді стало відомо про існування «Історичних записок» Сима Цяня. Коли ця праця великого вченого вперше була виявлена, в ній не вистачало 10 глав, вони, ймовірно, були частково втрачені, а частково знищені. У числі безслідно зниклих глав була і та частина «Історичних записок», в якій автор викладав діяльність імператора У-ді.
Ймовірно, вони були знищені за наказом імператора У-ді, коли Сима Цяня кинули в підземелля. Від зниклих глав залишилися одні назви. У сучасному тексті «Історичних записок» містяться всі 130 глав, але 10 або 8 з них, як вважають вчені, є пізнішою вставкою і не належать перу Сима Цяня. «Історичні записки» охопили більш ніж двотисячоліття країни.
І до Сима Цяня існували історичні твори, але вони представляли собою звичайні літописи окремих князівств. Автор «Історичних записок» вперше поставив перед собою завдання дослідити історичний процес. Він ввів науковий метод систематизації різних історичних фактів і, користуючись ним, по-новому дав оцінку багатьом подіям та історичним діячам країни. Сима Цянь вперше повідомляв у своїй історії і про сусідні з Китаєм народи. Праця Сима Цяня до сих пір є одним з найцінніших джерел з давньої історії Китаю. До теперішнього часу в Китаї налічується більше 60 видань «Історичних записок».
У Європі праця Сима Цяня вперше стала відома тільки в XIX столітті. Російський вчений, сучасник і друг А. С. Пушкіна, І. Бичурін і французький сходознавець Абель Ремюза опублікували майже одночасно переклади окремих глав «Історичних записок».
Автор: А. Бобринський.