Моцарти у Львові

Щоб підкреслити великий сентимент, з яким колись львів’яни ставилися до прізвища Моцарт, зазначу: ще зовсім недавно тут побутувала легенда про те, що 1810 року музичне товариство у Львові заснував… Леопольд Моцарт — батько Вольфганга Амадея, який помер… 1787 року в Зальцбурзі й ніколи, як і його син, у нашому місті не був! За іншою версією, заснування цього товариства у згаданому році приписувалося внукові Леопольда, тобто синові Вольфганга Амадея, що теж не відповідає дійсності. Але те, що Леопольд Моцарт — композитор, диригент, скрипаль і педагог був відомий на Галичині ще у XVIII столітті, передусім як автор цінної і популярної свого часу праці «Спроба скрипкової школи» — може підтвердити її рукописний варіант, що зберігається в Центральному державному історичному архіві міста Львова. Ці відомості подаємо тільки для того, щоб показати, як три покоління Моцартів (перші два — посередньо, третє — безпосередньо) були пов’язані зі Львовом, що з 1772 року, внаслідок поділу Польщі, став столицею однієї з найбільших австрійських провінцій — королівства Галичини (Галіції) і Лодомерії.

Слідом за Віднем

У 1776 році — тому самому, коли засновано Великий Театр у Москві й Бергтеатр у Відні, — повстає у Львові постійний німецькомовний, згодом також і польськомовний (а з 1872 року — виключно польський) театр, що спочатку називався «цісарсько-королівським привілейованим», а з 1801 року став Міським. На його сцені поряд із драматичними виставами ставили і вистави музичні. Саме в цьому театрі (а у XVIII столітті він містився на майдані Каструм — Замковому — в перебудованому для цієї мети колишньому францисканському костьолі) відбулося кілька перших у цьому європейському регіоні постановок опер Вольфганга Амадея Моцарта.

Першою ластівкою була опера-комедія «Весілля Фігаро», поставлена 5 березня 1792 року трупою Франца Булли — антрепренера, режисера і директора львівського театру. Другою — «Чарівна флейта», опера-казка у виконанні тої самої трупи (прем’єра вистави відбулася 21 вересня 1792 року, заледве через рік після першої постановки у Відні, а отже — раніше, ніж у Празі й на німецьких сценах!), що мала неабиякий успіх серед львів’ян. Дотепер зберігся переклад лібретто опери з німецької мови польською для того, щоб залучити до вистав польськомовний осередок Львова і зробити приступним зміст твору, музику до якого створив, імовірно, скрипаль-концертмейстер Вільднер.

Третьою львівською постановкою (вона побачила сцену 1794 року — через сім років після першої постановки у Празі) стала опера-драма «Дон Жуан», знову ж таки у виконанні театральної антрепризи Франца Булли. Музику до вистави написав молодий тоді композитор і диригент львівського театру, майбутній вчитель Ф. Шопена у Варшавській консерваторії Юзеф Ельснер (1792—1799). Про це він так писав у своїх спогадах: «Протягом неповної половини року навчивши Моцартової опери «Дон Жуан», я поставив її з великим успіхом, що досі у Львові вважалося неможливим для здійснення». Ці слова, а також те, що протягом 12 років на львівській сцені, поряд з іншими творами, поставлено найскладніші з музично-виконавського боку опери Вольфганга Амадея Моцарта, свідчать про доволі високий виконавський рівень, велику творчу спроможність тогочасного львівського театру.

Четверта опера Моцарта на львівській сцені називалася «Милосердя Тіта» — опера героїко-міфологічного жанру. Львівська оперна трупа й у наступні роки поверталася до деяких попередніх постановок моцартівської оперової спадщини.

У 1923 році дві львівські оперові школи поставили: «Дон Жуана» (на сцені Великого театру, силами цього-таки театру, Польського музичного товариства та його консерваторії, постановник Ч. Заремба, музичний керівник A. Солтис) і «Чарівну флейту» (постановник B. Флям-Пломєньський), а третя школа — під керівництвом А. Діанні — підготувала велику концертну програму з Моцартових творів. 1927 року силами оперової студії консерваторії Польського музичного товариства під керівництвом А. Солтиса поставлено оперу «Cosi fan tutte» («Так чинять всі»). Оперова ж студія Львівської державної консерваторії імені Миколи Лисенка у 1962 році поставила «Викрадення з сералю». «Дон Жуан» ставився також на сцені Львівського академічного театру опери та балету імені Івана Франка 1971 року з нагоди 180-ї річниці смерті її автора.

Крім оперових творів (а саме їх постановка визначає рівень виконавської музичної культури даного оперового театру та й міста загалом), протягом XIX і XX століть у Львові виконувалися й інші великі твори Вольфганга Амадея Моцарта — його симфонії, увертюри, месси, а також камерні, вокальні та хорові твори. Інструментальні концерти, сонати, варіації, твори для камерних ансамблів належать до обов’язкових програм учнів середніх спеціальних музичних закладів, студентів консерваторії. Моцартова музика звучить постійно. Вона вічно жива. Його знаменитий «Реквієм» був у репертуарі відомих львівських хорових колективів «Ехо», «Лютня» в минулі десятиліття. Нині він у репертуар капели «Трембіта». До цього твору ми ще повернімося, розповідаючи про наймолодшого сина Вольфганга Амадея — Франца Ксавера Вольфганга (далі Ф. К. В.), якого його шанолюбна мати Констанца, дбаючи про майбутню кар’єру останнього нащадка великого батька називала Вольфгангом Амадеєм.

У літературі трапляються визначення «Вольфганг Амадей-молодший», «Вольфганг Амадей-син» – (так значиться у низці видань його творів) і передусім — «львівський Моцарт».

Львівський Моцарт — Моцарт-молодший

Народився він як шоста й остання дитина в сім’ї Моцартів 27 липня 1791 року у Відні за кілька місяців до батькової смерті. З моцартових дітей вижили тільки обидва сини – старший Карл, що більшу частину життя провів у Мілані в окупованій тоді австрійсько-італійській Ломбардії, де провадив торгівлю та герой нашої розповіді. І хоча про обох є досить ґрунтовне дослідження В. Гуммеля під назвою «Сини Моцарта» (1956), і низка статей інших авторів, однак багато фактів біографії «львівського Моцарта» досі ще не з’ясовані.

Мати Франца Ксавера Вольфганга подбала про якнайліпшу підготовку його до музичної діяльності, небезпідставно вважаючи, що ореол чоловікової слави допоможе знайти відповідне місце в музичному світі та в суспільстві й синові. Свою музикальність він виявив змалечку й дуже швидко опанував гру на фортепіано. Тож Констанца почала рано залучати його як вундеркінда до концертів. Враження було таке, ніби то сам великий Моцарт повторює «з самого початку» своє яскраве мистецьке життя (чимало необізнаних людей, перебуваючи в полоні легенд про великого віденця, взагалі думали, що «Вольфганг Амадей-молодший» — і є «той» Моцарт!).

Він мав якихось п’ять років, коли співав у концерті в Празі пісню Папагено з опери «Чарівна флейта». Викликав тоді захоплення своїм музичним слухом і пам’яттю. У семирічному віці виконував простіші фортепіанні сонати й варіації свого батька. Перші композиторські спроби Франца Ксавера належать до періоду, коли він мав 11 років. Одна з них — Rondo Allegretto F-dur для фортепіано, присвячена матері. До найбільш ранніх творів належить також фортепіанний квартет соль-мажор, вперше видрукуваний у Відні як опус і присвячений графові Ф. Шанявському, за що граф подарував молодому композитору кишеньковий годинник. Це знайомство з польським аристократом дозволяє припустити, що воно вплинуло на поїздку Моцарта до Галичини та на його службу в родинах польських магнатів.

Моцарт-син здобув блискучу освіту не у школах, а, як тоді було заведено, в домашніх умовах — у відомих віденських музикантів. Його навчанням клопотався Йозеф Гайдн — один з основоположників (разом з В. А. Моцартом і Л. Бетховеном) віденської класичної школи, віденського музичного класицизму. Малому Моцартові він давав перші уроки композиції. Початкові лекції гри на фортепіано відбувалися під керівництвом улюбленого учня Гайдна — С. Нойкомма. Пізніше вони були продовжені в одного з найвидатніших віденських педагогів Й. А. Штайхера, а також у видатного піаніста й композитора Й. Н. Гуммеля — учня В. А. Моцарта. Уроки співу давав йому славний італійський диригент і композитор, автор численних і популярних опер — А. Сальєрі, якого вважали непримиренним суперником Вольфганга Амадея, а лихі язики звинувачували навіть у підступному отруєнні Моцарта, що не знайшло свого підтвердження.

Уроки композиції давали юному Моцартові вчитель К. М. Вебера і Дж. Майєрбера отець Й. Фоглер та Й. Г. Альбрехтсбергер — знаменитий знавець поліфонії, вчитель Л. Бетховена. Поліфонії, вже у Львові, він вчився у чеського композитора й диригента Яна Медеріча-Галлюса, що був також його другом і напутником. Як бачимо, на вчителів, що водночас були видатними музикантами, Ф. К. В. справді пощастило. Ґрунтовна музична освіта, здобута під їхнім керівництвом, дала свої плідні наслідки й дуже позитивно позначилась на його загальному музичному розвитку.

У сімнадцять років 22 жовтня 1808 року Франц Ксавер Вольфганг Моцарт вирушає з Відня до Львова. З цим містом, як вже згадувалося, Моцарт пов’язує своє життя протягом наступних 30 років, хоча не раз і виїжджає з нього — то до маєтку польських аристократів, у яких служить вчителем музики, то в доволі тривалі гастрольні подорожі.

Перший період побуту Ф. К. В. Моцарта на Галичині не до кінця з’ясований. Відомо, що три роки — від 1808-го по 1811-й він був за вчителя в родині графа Віктора Баворовського, де навчав музики його молодших дочок і давав так звані корепетиції його синові. Далі, протягом півтора року — з 1811-го по 1812-й, займав аналогічну посаду у камергера Янішевського. Різні дослідники по-різному подають місця розташування маєтків чи палаців згаданих аристократів.

Достеменно відомо, що хоча праця у Баворовських задовольняла його матеріально (отримував тисячу ринських місячно), та й самі Баворовські по-приятельському ставилися до нього, Ф. К. В. залишив цю службу — через «несприятливий для здоров’я клімат, нудну одноманітність буденного життя (це підтверджує версію, що Моцарт перебував поза Львовом), погане фортепіано та негодящий папір (!)». Однак під час перебування у Баворовських Моцарт написав свій перший Концерт для фортепіано з оркестром, виданий у Лейпцігу. А в липні 1811 року у Львові відбувся його концерт з нагоди 20-річчя.

Огорнене туманом також вчителювання Ф. К. В. Моцарта (після 1812 року) в родинах князів Чарторийських, Понятовських, Сапєг та інших: коли це було і де — у Львові чи в інших місцевостях? Невідомо також напевно, чим він займався (крім компонування музики й уроків) у 1812—1819 роках.

Значну частину своїх творів Моцарт створив у Львові. Всього в його творчому доробку є 2 частини симфонії, 12 менуетів і 12 тріо для оркестру, два фортепіанні концерти і концертні варіації з оркестром, фортепіанний квартет, дві скрипкові, фортепіанна, віолончельна та флейтова сонати, кілька циклів варіацій, полонези, вальси, лендлери, німецькі танці для фортепіано, інші інструментальні твори, дві кантати, хори, вокальні ансамблі, пісні (романси) з фортепіанним супроводом та інші твори. Частина з них вийшла друком, майже всі виконувалися переважно у Львові, за безпосередньою участю їх автора. Слід, проте, сказати, що творчість Ф. К. В. Моцарта має вторинний характер, не відзначається цілковитою самостійністю, оригінальним використанням мелодико-інтонаційних, ладогармонійних, фактурних та інших вживаних тоді засобів музичної мови. Він був добрим учнем своїх вчителів, писав у дусі тодішньої епохи, наслідуючи (в буквальному і переносному значеннях цього слова) творчість свого батька та інших майстрів музики.

Цікаво відзначити, що його полонези, витримані у модному тоді стилі «brillant» (блискучому, вишукано-віртуозному), проникнуті мотивами, почутими від своїх галицьких друзів із великопанських кіл. Вони були також окрасою піаністичних виступів, яким він присвячував щораз більше часу й уваги.

У концертних програмах, поряд із творами інших композиторів, Ф. К. В. Моцарт виконував власні твори й майже ніколи — свого батька. Слід пам’ятати, що тогочасне музичне життя зосереджувалося головно навколо сучасного доробку і дуже рідко зверталося до класики, тобто до авторів, що пішли з життя. (Зламним тут стало те, що Ф. Мендельсон поновив у музичному репертуарі творчу спадщину Й. С. Баха). Концертував Моцарт-син чимало. Зрідка у Львові, частіше в інших європейських містах. 1819 року він вирушив у велику концертну подорож, що тривала до 1822 року.

Почалася вона з України, де музикант відвідав Житомир та Київ. Відтак — Люблін, Варшава (де молодому Моцарту допомагав організовувати виступи колишній «львів’янин» Ю. Ельснер), Кенігсберг, Данціг (Гданськ), Берлін, Копенгаген, Гамбург, Бремен, Ольденбург, Нойштрелітц, Берлін, Дрезден, Лейпціг, Прага, Відень, Грац. Після певної перерви, у 1820 році, він продовжив концертну подорож по містах Австрії, північної Італії, Швейцарії, південної Німеччини. Побувавши у Зальцбургу, де жила його мати, та у Відні, де він марно намагався отримати постійне місце праці, відкинувши пропозиції працювати диригентом у Штутгарті й у Веймарі, у жовтні 1822 року Ф. К. В. повернувся до Львова, де прожив до 1838 року, тільки чотири рази відвідавши матір у Зальцбурзі.

У Львові, не полишаючи компонування, Моцарт знову поринає у педагогічну діяльність, даючи уроки музики, гри на фортепіано в домах місцевих патриціїв. У цей період він обіймав посаду домашнього вчителя і придворного диригента (?) у губернського радника графа Йоганна (Джованні?) Бароні-Кастільйоні, з яким приятелював. У палаці графа, що, за твердженням львівського дослідника життя й творчості молодшого Моцарта Д. Колбіна, стояв на тодішній Єзуїтен-гасе — тепер вулиця Леся Курбаса, — любили музикувати, влаштовували постійні щотижневі домашні концерти.

Важливою, віховою подією у Львові стало заснування Ф. К. В. Моцартом разом з Юлією (Джулією?) Бароні-Кавалькабо-Кастільйоні, й з допомогою видатної італійської співачки Анжеліки Каталані 1826 року Товариства св. Цецилії — покровительки музики та Хору св. Цецилії. Подорожуючи по Європі, Моцарт спостерігав за діяльністю численних тоді товариств св. Цецилії, маючи на думці завести такі осередки й у Львові. До складу першого у Львові музичного товариства (а Моцарт заходився створювати його відразу після свого повернення до Львова 1822 року) належало понад 400 аматорів — чоловіків та жінок — із гарними голосами; більшість знала нотну грамоту. То були австрійські урядники та члени їхніх родин (переважно німецької національності). З 31 жовтня 1826 року хор розпочав інтенсивні репетиції, готуючись відзначити 35-ту річницю смерті В. А. Моцарта.

Його перший виступ 5 грудня 1826 року у греко-католицькому кафедральному соборі св. Юра став видатною подією в музичній культурі Львова. Підготовлений Ф. К. В. Моцартом Хор св. Цецилії у складі 405 учасників, солісти й оркестр (переважно з музикантів Міського театру) під керівництвом знаменитого польського скрипаля і композитора (друга і суперника Н. Паганіні) Кароля Ліпенського (з 1808-го по 1815-й він був концертмейстером і диригентом львівського театру, організатором — і в цей період і потому — музичного життя Львова) в пам’ять великого віденця Вольфганга Амадея Моцарта виконали його невмирущий «Реквієм». Концерт, що його львів’яни слухали й на майдані перед собором, мав величезний успіх, про що писала львівська та віденська преса. Є про нього згадка й у листуванні Л. Бетховена.

Собор св. Юра, саме тут проходив цей концерт.

Згодом Товариство св. Цецилії розгорнуло активну діяльність! Відчуваючи потребу в елементарній музичній освіті його членів та вокальній підготовці нових хористів, Ф. К. В. створює Інститут співу. Хор виступав з програмами, що не раз оновлювались і складалися здебільшого з творів віденських композиторів. 1828 року Ф. Шуберт передав цьому хорові свій 23-й псалом «Gott ist mein Hirt» і «Standchen». Проіснувало Товариство св. Цецилії всього 3 роки і припинило свою діяльність 1829 року. Як пише біограф В. А. Моцарта Г. фон Ніссен, причиною його розпуску було те, що дівчата-хористки повиходили заміж, а хлопців призвали до війська…

Моцарт поновив свою інтенсивну педагогічну діяльність. Дехто твердить, ніби у 1834—38 роках він був диригентом у львівському театрі.

1838 року Ф. К. В. Моцарт назавжди покидає Львів і перебирається до Відня. В червні 1844 року їде на лікування до Карлсбада. Там 29 липня, через три дні після відзначення 47-річчя, його життя обривається. Жалобні урочистості з приводу його смерті відбулися у Зальцбурзі, Відні та Львові, який завжди пам’ятав, що в його музичному житті майже 30 років брав дійову участь син великого австрійського композитора — Франц Ксавер Вольфганг Моцарт — львівський Моцарт.

Автор: Лешек Мазепа.