Каролінгське відродження
Імператор Карл вклав величезну особисту енергію у справу перебудови своєї держави. І багато-багато чого з того, що він намагався перевлаштувати або створити заново, спиралося на потужну античну спадщину. Так, він керував відтворенням доріг. У результаті в основному були відновлені давні римські дороги. Він особисто втручався в управління сільським господарством, у нього були хороші радники. Його знаменитий капітулярій про маєтки показує, що він намагався зберегти основу римської організації сільського господарства і в той же час не глушити паростки нових, феодальних відносин.
Імператор особисто керував культурою. Карл Великий хотів, щоб його двір перетворився на інтелектуальний центр Європи. Звідки таке бажання швидше римського громадянина, ніж германця-варвара? Може бути, він відчував себе римлянином, спадкоємцем великої імперії? Так чи інакше, він стягнув до свого двору всіх найбільших інтелектуалів своєї епохи. Їх було небагато в Європі, чоловік вісім, чи не більше, але всі вони виявилися у нього. І серед них – найвідоміший, це – Алкуїн з Британії, мислитель, я б сказала, ренесансного типу. Він і поет, і філософ, і ритор, і діалектик, і натхненник політики Карла Великого. Це Петро Пізанський з Італії та Павич Аквілейський.
Їх компанію Карл назвав Академією. Звичайно, це була не аристотелівська академія. Однак саме бажання відродити Академію при дворі таки говорить про те, що ідеї Риму, античності хвилювали Карла, були йому близькі. В Академії цій говорили про античність, обговорювали античних авторів, у них у всіх і прізвиська були античні і біблійні. Тут, у цьому гуртку виріс хроніст і біограф Карла Великого – Ейнгард. Дух античності, дух старовини жив тут.
Часто в наших підручниках вираз «Каролінгське відродження» ставлять в лапки. Я останнім часом перестала погоджуватися з цим, хоча так вчили мене і моїх вчителів. «Каролінгське відродження» – це так легковажно, поверхнево, не суттєво і, головне, швидкоплинно. Це ж розвалилося відразу після смерті Карла. І сам, мовляв, писати не вмів. Про що тут говорити? А справа, як мені тепер здається, в тому, що ми виросли в поданні, що нібито світ ідей вторинний. Виходило, що життя ідеї – це другорядне. Насправді, життя ідеї – річ велика. І той факт, що так зване Каролінгське відродження за дуже короткий термін посіяло ідеї і деякі діяння, – факт не порожній.
При Карлі було побудовано 27 соборів, 232 монастиря та 65 палацових ансамблів. Це – не дрібниця. При Карлі була відроджена антична традиція у шкільній освіті, відкрито величезне число шкіл. Він сприйняв античну ідею про два цикли освіти – тривіум і квадривіум. Тривіум – це три абсолютно гуманітарні дисципліни, квадрівіум – до них додаються астрономія, математика і, як не дивно, музика. Таким чином, і ідея античної освіти була оформлена при ньому. Цікаво, що навіть його захоплення плаванням йшло від римського захоплення лазнями.
І ще одна масово-шкільна омана. Ось воював, воював, просто властивість його була така – воювати. І оскільки імперія його була «клаптева», навіть якось зневажливо про це писали, вона складалася з етнічно різнорідних частин і в національному відношенні не була єдина, вона дуже швидко розвалилася, тобто відразу після смерті Карла. У 843 році за Верденським договором онуки Карла Великого поділили державу на три частини. Нічого тут надзвичайного не було. Справа в тому, що в практиці франкських королів було так: скільки у тебе синів, на стільки частин ділиться держава після твоєї смерті, що, звичайно, завжди пророкувало війни. Але розділили імперію Карла Великого в основному на ті частини, де вже складалися основи майбутніх національних держав – Франції та Німеччини безперечно і в меншій мірі – Італії. І навіть передуюча цьому подія, так звані Страсбурзькі клятви претендентів, зберегла тексти, які вже були написані на діалектах, які стали основою нових мов.
А це означає, що ковток античної культури, змішаної з чимось новим, звичайно ж, влив в нову національну культуру майбутніх держав державність, основи римського права, підтримав формування національних культур і мов. І розглядати як дріб’язкову подію на шляху до майбутніх національних державам складну за складом імперію Карла Великого невірно. І не випадково імперію Карла Великого ще в XIX столітті вперше пов’язали з Відродженням. Люди тоді думали повільніше, спокійніше і тому часто точніше. Каролінгське відродження часів Карла Великого з його книжковою графікою, книжковою мініатюрою, з відродженням скрипторіїв, де переписувалися книги, з насадженням освіти, з відновленням доріг, створенням придворної Академії, звичайно ж, це прообраз майбутнього європейського Відродження. Це великою мірою – результат розвитку ідей в певному історичному контексті.
Автор: Наталія Басовська.