За лаштунками екскурсії

екскурсія в історичному музеї

– Екскурсія закінчена. Якщо є питання…
– А вази зі справжнього фарфору?

Питання повторено двічі. Його сенс доходить нарешті до екскурсовода: відвідувач хоче упевнитися, що порцелянові вази XVIII століття виготовлені і справді в XVIII столітті і дійсно з порцеляни. Чим змусив екскурсовод засумніватися в автентичності творів мистецтва, про які розповідав? Він говорив і про історію порцеляни, і про те, які її особливості проявилися саме в цих вазах. І немов виліплював указкою текучі обсяги білої і колючі контури блакитної, пояснюючи великі можливості порцеляни як матеріалу. А тепер його запитують, з чого зроблені ці самі вази! Можна втішити себе думкою, що просто відвідувач попався безглуздий. Але і друге питання не краще:


– Ці слоники теж з розкопок? – запитує дівчина, яка слухала уважніше за всіх і була втіхою екскурсовода. Але ж тільки що ясно було сказано: «сучасні майстри прагнуть відродити стародавні ремесла і старовинні техніки обробки металу. Ось, наприклад, філігранні вироби зі срібла, виконані в наші дні. Філігранню називається особливий спосіб…» – і указка погладила блискучого слоника, сплетеного з тонких срібних ниток, по широкій спині прикрашеної вигадливим шатром. Про археологічні розкопки мова, правда, теж йшла, але зовсім в іншому залі, де філігранних слоників немає і в помині. Що ж сталося? Чому увага – а слухали добре – не перейшла в розуміння? Хто винен? Той, хто показував, або той, хто дивився, той, хто розповідав, або той, хто слухав?

Може бути, щоб не виникало питань, чи справжні вази, чи зі срібла зроблено срібло і з каменю чи камінь, екскурсію треба починати, скажімо, так: «Музей збирає предмети мистецтва різних народів — стародавні, старовинні і сучасні. Всі вони справжні. Якщо, як виняток, ми показуємо копію, то обов’язково говоримо, що це копія». Але чи не доведеться тоді пояснювати, що таке оригінал і що таке копія і чому, наприклад, копія, виконана у вісімнадцятому столітті з оригіналу шістнадцятого, включається в експозицію нарівні з оригіналами вісімнадцятого століття, а копія, зроблена зараз, скромно стоїть в коридорі серед схем, карт і фотографій? Тоді, мабуть, треба буде говорити про римські копії з грецької скульптури і про ренесансні повторення античної. А може бути, варто почати з того, що таке взагалі витвір мистецтва? Але чи можна, поклавши руку на серце, назвати творами мистецтва тих слоників, про які йшла мова? І чому, навіть не будучи творами мистецтва, вони мають право на життя в музейному залі?

Зате питання третього екскурсанта: що має на увазі екскурсовод під «пластикою», коли говорить про живопис, а не про скульптуру, надихає співрозмовників на довгий термінологічний диспут. Одинаки, що бродять по залах, озираються на сперечальників, які тихим, а тому особливо звучним шепотом, ведуть палку суперечку про термінологічні межі поняття «пластика». Нарешті наступна екскурсія змітає їх зі свого шляху, і розповідь про походження порцеляни та її особливості починається спочатку. Праворуч – біла ваза, зліва – блакитна. Розповідь цікава, слухачі уважні, все йде добре. Або здається, що добре.

А наш екскурсовод поспішає до методиста. Скільки часу займе задумана їм передмова? Тривалість екскурсії розрахована по хвилинах, скорочувати або збільшувати її можна хіба що на особливе прохання екскурсантів. Крім того, кожен екскурсовод повинен слідувати, в теорії у всякому разі, методичній розробці, йому запропонованій. У просторіччі вона іменується «методичкою», або «методкою». На практиці, зрозуміло, часто доводиться відступати від її тексту. Але і відступаючи, він повинен неодмінно повідомити необхідні відомості і провести своїх екскурсантів по цілком певному маршруту. Можна пропустити якусь вітрину, але не можна минути кращі експонати, наприклад порцелянові вази, про які після докладної розповіді про порцеляну взагалі і про них зокрема хто-небудь обов’язково запитає, з чого вони зроблені. Минути шедеври не можна, не можна і підмінити екскурсію по конкретній експозиції загальними міркуваннями про те, що таке мистецтво.

Музей порцеляни

Методист на те і існує, щоб вирішувати подібні труднощі. Методиста, однак, не видно. Він сховався в печеру з книг і щось гарячково пише. Йому треба терміново скласти маршрути екскурсій і написати методичні розробки за трьома новими виставками, які відкриються майже одночасно. Одна виставка – археологічна, друга – прикладного мистецтва, а третя — групова: трьох живописців і одного графіка.

Складність підготовки посилюється тим, що археологічні експонати стоять в запечатаних ящиках, чекаючи представника музею, якому належать, право витягти їх на світ божий. А з експонатами прикладної виставки теж не можна познайомитися, оскільки вони замкнені в спеціальному приміщенні, де проходять профілактичну обробку від комах. Головному хранителю здалося, що він бачив моль, а серед привезених експонатів є килими, тканини і одяг. Взагалі кажучи, моль могла йому просто привидитеся. Зрештою, це один зі звичайних і найбільш настирливих хранительських кошмарів і уві сні, і наяву. Але якщо таке побоювання виникло, профілактику роблять обов’язково.

Таким чином, доступні для огляду тільки роботи трьох живописців і одного графіка. Але всі вони молоді, а тому єдине, що можна дізнатися про них з літератури, це те, що вони «вже встигли заявити про себе на республіканських виставках». Проте, розробка повинна бути написана в строк, інакше виставка відкриється, а екскурсоводи не зможуть водити групи.

Звичайно, представник музею приїде, і профілактична обробка закінчиться вчасно. І, звичайно, методист встигне все побачити своїми очима, але зараз він нервує. Зараз він намагається вибудувати свою попередню розповідь про майбутні виставки, спираючись тільки на власні знання, уяву і так званий метод аналогій, і ось в цей-той час йому приходять морочити голову філігранними слониками, тим, з чого зроблені порцелянові вази, а також правомочністю нескінченного розширення поняття «пластика» в сучасному мистецтвознавстві.

– Методику читати треба,— гарчить методист, – і рекомендовану літературу.

Він тицяє ручкою в список літератури на всіх мовах світу, з якою повинен хоча б в теорії бути знайомий кожен екскурсовод. Методист і екскурсовод розходяться, незадоволені один одним. «У житті не доб’єшся методичної консультації — думає один. – Знай собі строчить списки книг, які ми не встигаємо читати. Дають три дні на підготовку до екскурсії по новій виставці, а в списку сорок назв, та про деякі книги він сам так і сказав, що це бібліографічні рідкості». «Не хочуть читати, не хочуть думати, — шипить методист. – Слоник філігранний їм не подобається. Не витвір мистецтва! Правильно! Так і скажи: перед вами зразок художнього ремесла або ювелірної майстерності! І вияви різницю між ремеслом і витвором мистецтва. Проведи відвідувачів по вузькій межі між ними, покажи, як ремесло виростає в справжнє мистецтво. Іноді. А іноді не виростає. Поясни, як мистецтво часом перетворюється на ремесло. Доведи, що одне не може існувати без іншого.

екскурсія в історичному музеї

Люди тому і йдуть в музей, щоб зрозуміти і відчути подібні речі, а екскурсовод тому і працює, щоб вміти їх пояснити і допомогти відчути. Скоро захочуть, щоб до кожної методики додавався список відповідей на всілякі питання і термінологічні прозріння відвідувачів. Посидів би на моєму місці, знав би, що до чого»,— думає методист. «Поводив би по три групи в день, зрозумів би, як треба методки писати»,— розмірковує екскурсовод.

Обидва несправедливі, і обидва це знають. Методистом найчастіше стає найдосвідченіший і обдарований екскурсовод. Та й зараз він водить особливо важкі екскурсії. Екскурсовод же вирішує методичні завдання кожен день у всій своїй багатотрудній практиці; не будь цього — жодна екскурсія не тільки не пройшла б успішно, але, мабуть, взагалі не відбулася б.

Остигнувши, екскурсовод занурюється в читання методки. Цей дивний твір охоплює двадцять століть нашої ери і без рахунку століть до нашої ери. Географічно він обіймає половину земної кулі, а стиль його — від прагнення до вичерпної повноти і граничної стислості одночасно — неповторно химерний. Методка повідомляє величезну кількість археологічних, соціально-етнографічних, історико-культурних відомостей, а також легенд, міфів і переказів старовини. Вони перемежовуються так званими художніми аналізами експонатів. Аналізи ці в «методці» за потребою стислі. Від цього вони набувають категоричну інтонацію, взагалі кажучи, недоречну в такій тонкій справі, як інтерпретація творів мистецтва, але майже неминучу в «методці», бо це — керівництво до дії. Специфіка жанру! Часу у екскурсовода мало, а аналіз художнього пам’ятника багатоскладовий. Він повинен виявити його місце в історії мистецтв, показати, як проявляється в ньому стиль тієї чи іншої епохи.

Але характеризуючи риси, які роблять даний твір зразком мистецтва певного періоду, екскурсовод повинен зуміти знайти слова і для характеристики, якщо можна так висловитися, особистої неповторності саме цього предмета мистецтва. Лише точно знайдене поєднання «родових», «загальних» рис пам’ятника і єдиних, одному йому властивих прикмет дають можливість створити той словесний портрет твору, яким, по суті, і є художній аналіз в екскурсії. Це дуже важко. До того ж «аналізи» суміщені в «методці» з різними варіантами переходів із залу в зал, з поверху на поверх і від вітрини до вітрини. Переходи повинні бути історичними і логічними, і в той же час короткими, щоб екскурсовод встиг вимовити їх і справді на переході. Методка, однак, передбачає, що ідеальний екскурсовод веде ідеальну групу в ідеальному просторі порожнього залу.

Але як не намагаються музеї планувати кількість екскурсій, організовані екскурсанти, як і поодинокі відвідувачі, схильні поки ще не вивченим коливанням припливів і відливів. Звичайно, у них є улюблені пори року, канікули і відпустки, улюблені дні тижня і години дня. Мають значення і нові виставки. Ці обставини піддаються спостереженню, вивченню, і вони враховуються при плануванні кількості відвідувачів. Однак є і незрозумілі причини приток і відтоків. Всі в музеї добре знають, що екскурсійний автобус не приїжджає один. Але чому в день, коли на ранок призначено три екскурсії з трьох різних міст, до воріт музею підкочують шість, а то й дев’ять автобусів? Чому поодинокі відвідувачі то течуть рікою, то просочуються тонкою цівкою? Чому на одну і ту ж виставку то стоїть черга, то приходять лише явно випадкові цікаві? Перелік подібних “чому” можна множити.

В результаті поєднання багатьох вивчених і невивчених причин екскурсоводу зазвичай доводиться вести екскурсію аж ніяк не на самоті, тому «історичний» і «логічний» перехід від розділу до розділу не повинен бути занадто історичним і логічним. Переходячи із залу в зал, можна виявити, що вітрина, до якої одного екскурсовода тягнуть жорсткі закономірності історичного процесу, вже оточена групою екскурсантів іншого.

Доводиться пропустити ціле століття, а повернутися до нього вже не можна, тому що ззаду йде третій екскурсовод зі своєю групою і теж намагається зробити переходи якомога історичніше і логічніше, користуючись тією ж самою методкою. Інакше кажучи, він зупиняється у тих же вітрин на той же самий час. Історичні та логічні переходи тому часто залишаються радше побажанням, ніж реальністю.

Ще методка передбачає переходи смислові – вони виручають, коли неможливі хронологічні. Наприклад, «поряд з виробами з бронзи середньовічні майстри прославилися і скульптурою з дерева».

Іноді виникають і переходи чисто емоційні, ніяким керівництвом не передбачені, наприклад такі «а давайте в темпі по драбинці обженемо ту групу, і я вам спокійно покажу хоча б старовинну зброю!». Або такий більш академічний варіант емоційного переходу: «ще прекрасніше скринька зі слонової кістки, яку ви бачите поруч!» Такі звороти, як «куди більш досконалий» або «подивіться з яким мистецтвом майстер…» методистами не схвалюються. Емоції оповідача повинні проявлятися, читає будь-який методист, у відборі фактів і в підході до матеріалу. Екскурсовод повинен зуміти виявити особливості і красу предмета, а не просто назвати його «красивим», «чудовим» або «досконалим». Художній аналіз пам’ятника екскурсовод повинен укласти в інтервал від однієї до п’яти хвилин, одночасно встигнувши розташувати групу так, щоб всім або хоча б більшості, а при катастрофічному збігу народу — хоч кому-небудь було добре видно.

Самому треба влаштуватися так, щоб увага групи зосередилася на експонатах, а не на особі екскурсовода. Завдання це зазвичай ускладнюється тим, що більшість екскурсоводів в більшості музеїв — молоді і красиві дівчата, і вони часто викликають у чоловічої частини аудиторії додаткове пожвавлення і інтерес, які треба швидко і чітко переключити з себе на експонат. У екскурсантів солідного віку, а вони ходять в музей майже так само часто, як діти, теж іноді виникає цікавість, пов’язана не з експонатами, а особистістю екскурсовода, а часом навіть якесь розчулення: «молодий, а вчений!», «дівчинка, а вже працює!».

В умах бабусь і дідусів зріють пекучі питання не по суті, які можуть після екскурсії виплеснутися на екскурсовода: «що закінчив?», «чи відразу поступив». Методка не дає жодних вказівок на те, як бути з такими питаннями. Не відповідати – неввічливо, відповідати – небезпечно, бо кожне наступне питання все глибше проникає в приватне життя екскурсовода. Ступивши на згубний шлях правдивих відповідей, непомітно почнеш розповідати, що свекруха відмовилася сидіти з дитиною або що не одружений, або що, врешті-решт, зовсім не такий молодий, як здається, і на жаль, далеко не такий вчений, як хотілося б. Кращий вихід – відповідь з поверненням до теми екскурсії.

екскурсія в історичному музеї

Взагалі винахідливість і присутність духу необхідні екскурсоводу не менше, ніж ерудиція і дар слова. Деякі вважають, що перші якості навіть важливіше других. Але це не зовсім так. Вони потрібні разом і одночасно, вважає методист. В кінцевому рахунку, екскурсовод повинен, подібно до твору мистецтва, поєднувати загальні родові досконалості професії і єдину в своєму роді чарівність саме цієї людини, яка саме зараз розповідає саме вам саме про цей пам’ятник. І примудряється одночасно і знати його напам’ять, і бачити, як в перший раз. Багато хто вважає, що ерудиція – з книг, а чарівність — від Бога. З першим методист згоден, правда, із застереженням: книги треба читати методично правильно (іншими словами, упереміш з його методкою), а з другим — ні, чарівність, вважає він,— це повага до співрозмовника і витримка. Не жарт бути чарівним з першою групою, але коли вони йдуть одна за одною! «Витримка і терпіння — ось секрет професійного шарму»,— повчає методист І раптом розквітає хлопчачою посмішкою: йому добре. Він-то привабливий «від Бога».

Складність взаємин методиста і екскурсовода набуває додатковий драматизм тому, що вони мають справу з абсолютно різними людьми: методист звертається в методці до абстрактного відвідувача, так званого «середнього». У житті він не зустрічається ніколи, а має справу з кожною окремою людиною. Той приїжджає в музей не з абстрактного середнього міста, села або селища, з реального, єдиного в своєму роді, і приходить на екскурсію з усією своєю освітою або зовсім без неї, професією, характером, життєвими обставинами і душевним складом. До того ж він приносить в схованці своєї уяви ідеальний образ музею, такий же далекий від реального, як і сама ця людина від абстрактного середнього і ідеального відвідувача з методки.

Методка розрахована на середній рівень знань і уявлень, які повинні бути у кожної людини, яка відправляється в музей. А насправді один відвідувач його сильно перевершує, інший до нього не дотягує, а третій взагалі перший раз в житті прийшов в музей і ніяк не підготовлений до цього знаннями, але зате підготовлений дитячою вдячністю сприйняття.

Добре, якщо методист встиг прокричати слідом екскурсоводу: «рідкісна книга», «підвищення кваліфікації», або «фізичні проблеми»! А якщо не встиг? У екскурсовода є хвилина-друга на один з групою,— коли він може визначити по виду і манері себе вести, з ким він має справу.

Це, звичайно, не завжди вдається. І часу не вистачає. Та й найнебезпечніший відвідувач – прихований фахівець, знавець предмета – найчастіше таїться в образі самому непомітному, і лише в кінці екскурсії він ошелешує екскурсовода повідомленням, що і сам працює в області середньовічної культури, правда, лише як текстолог, або теж займається слоновою кісткою, але тільки як реставратор. І скільки екскурсовод не втішає себе тим, що фахівці, як правило, не ходять на масові екскурсії, ні-ні та який-небудь раптом з’явиться. І тоді з’ясується, що екскурсовод втлумачував різницю між прикладним і декоративним мистецтвом якраз фахівцю з кераміки і скла, який просто тому прийшов разом з хіміками, що цікавиться якоюсь особливою технологією, яку вони розробляють у себе в лабораторії. Але все це зазвичай з’ясовується вже після екскурсії.

Трапляється, приходять в музей і знавці-неспеціалісти. А такий знавець до часу може ховатися в образі психолога, таксиста, модельєра, взагалі будь-якої людини будь-якої професії, віку і освіти. Спільного у них в поведінці – тільки те, що вони спочатку мовчать, а потім задають яке-небудь питання, яким потім роками лякають екскурсоводів-новачків старші колеги.

Трапляється, що хвилювання актора, вчителя, лектора і екскурсовода спотворює для нього обличчя тих, хто слухає і перетворює їх в невиразну масу. Ймовірно, це відбувається часто. Трапляється й інше: хвилювання не змащує і не віддаляє обличчя, а наближає і немов укрупнює їх. Вони напливають з жахливою ясністю у всіх подробицях кожної особи, у всій різноманітності їх рис і виразів. На кожному – очікування і цікавість, іноді серйозна, куди частіше — глузлива. І зі стереоскопічною ясністю бачиш обриси зіниць, дивуючись їх емалевій блакиті, оксамитовій чорноті або горіховій матовості.

Справа виблискують окуляри, зліва сяють вузькі очі неймовірної розбійницької зелені. «Ось у кішки ніколи не буває такого погляду, а все тому, що у кішки немає вій»,— думає екскурсовод в жаху від того, що знає: зовсім про інше слід йому думати зараз, інакше пауза перед початком екскурсії затягнеться і увага відвідувачів, така крихка, така нестійка, розсіється і зібрати її знову буде важко, а може бути, і неможливо. А новоявлена болісна гострота погляду не зникає і тоді, коли вже звучить перша фраза: «Наш музей був заснований…»

Автор: Е. Львова.


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *