Як святкували Різдво великі дослідники

полярники

Люди, які йдуть у незнані країни, щоб на бігуні, в гущавині пралісу, у пустелі, або на небосяжних вершинах найти пояснення приманливих таємниць та див нашої землі — усе це люди з залізними нервами та відчайдушним серцем. Душевні й тілесні терпіння, недостачі й розчарування, врешті щастя пошуку — не зворушує їх. З їх обличчя рідко коли зрозумієте, чи серце їх сміється чи плаче. Але у Святвечір, все одно, чи вони десь серед сурових північних льодів місяцями очікують серед полярної ночі перших промінчиків весни, — чи під палючим сонцем Африки — тоді їх сталеві обличчя прояснюються у спогадах про батьківщину, у світлі свічок на різдвяній ялинці та гомоні коляд, а зворушене серце єднається з усім світом, летить крізь простори — між люди.

24 червня 1898 року виїхав славетний дослідний корабель «Фрам» під командою старого «полярного ведмедя» Оттона Свердупа у кількалітню дослідну подорож на північ у країну вічного льоду. У жовтні вода довкола нього замерзла, сонце зайшло на чотири місяці, а екіпаж кораблю сидів серед вічної зими й тріскучого морозу та займалася науковими дослідженнями.

Аж прийшло Різдво. Екіпаж добре підготував свято. „Фрам” прибрав святковий вигляд. Його вишурували та прикрасили різнобарвними лампочками й прапорцями. Екіпаж зібралася мов на параду, кожний вимився, як дозволяли на це умови, одягнув білі манжети й ковнірці, й вичистив яко мога кожух. Крім цього кожний причепив собі кольорову ленту, хусточку або штучну квітку. Очевидно, в кухні наготовлено теж усього, що було найкраще: порядний сніданок із горілкою, а на Святу вечерю печеню, каву, лікер, торти й, врешті, до вибору вино або коняк. От що оповідає сам Свердруп:

„Коли принесли ялинку, панувала хвилину святочна тиша. Ялинка, блискуча від срібла й золота, з червоними й зеленими свічечками, що стояла отут, серед пітьми полярної ночі, здавалася нам привітом із батьківщини, привітом із неба. Вона ніби казала нам, що є ще життя, що світло не вмерло на віки. Нам здавалося, що ми находимось серед наших родин, що можемо взяти за руку кожного, хто дорогий нам. А за хвилину ми гучно закричали з утіхи й наробили більшого гомону, ніж наші четвероногі товариші там, у снігу. Те, що плакало в наших грудях, перейшло в радість, особливо, коли з’явилися різдвяні дарунки. Були це здебільшого забавки, але ці дорослі люди були тоді дітьми й тішилися барабанчиками, трубками, ляльками, корабликами й чоколядовими ялинками — як ніколи мабуть у житті.

Різдвяні феєрії тривали на „Фрамі” аж до третього дня чергового року (1899). Опісля знову почалася тяжка праця…

криголам

Шість років перед тим переживала Різдво в подібній околиці ще інша експедиція, але в неї не було так весело серед льодів. Американець Грєль, підпоручик кінноти, дістав доручення заснувати на побережжі Робесона дослідницьку метеорологічну станцію. З Грелем пішло 25 чоловік, вояків і дослідників. До їх постійної кватири мала підходити що року допоміжна експедиція, щоб змінювати людей (а то самі розумієте, довго сидіти серед вічної мерзлоти не кожен витримає) та підвозити провіант. Але перший пароплав, що мав довезти в 1882 р. харчі, не міг дістатися до них через лід. Допоміжний корабель з 1883 р. наскочив на льодяні скелі й розбився.

Все це прирекло долю експедиції. Засобами, що мали вистарчити на рік, харчувалися два роки, а на третій було їх вже за мало. Люди сиділи в хатині, дахом якої був човен і чекали своєї долі — відтяті нескінченною далиною льодяної пустелі, серед пітьми північного полюсу, без найменшої надії на рятунок, по пташиному розділюючи залишки харчів. Так застав їх Святвечір 1883 р. Можна уявити собі, який сум і розпука стискали їх серця в ту хвилину, коли думки линули до рідного краю, до найдорожчих людей. З повідморожуваними руками, ногами й носами лежали вони у своїх спальних мішках і жували тюленячі шкіри, щоб заспокоїти жорстокий голод. В очах світився відчай, а кілька з них збожеволіло зовсім. В них не було ялинкових свічечок — не було коляд, а останній усміх замерзав на обличчі. З 26 чоловік вижило 19, — сімох з них врятувала нова помічна експедиція, дослівно у хвилині смерті.

Автор: Анатоль К.

Продовження буде, а зараз у пам’ять про хоробрих та безмежно відважних дослідників північного полюсу пропоную послухати гарну пісню від рок-гурту «Акваріум» – «Боже храни полярников».

P. S. Старинные летописи рассказывают: А еще все великие исследователи были прекрасно образованными людьми, многие из них знали по многу языков, есть к чему стремиться нашей молодежи. Тем более сейчас, когда столько открывается столько много возможностей для изучения языков, например, курсы английского языка на Позняках (кстати, здесь http://www.center-kyl.com/english можно узнать о специальном летнем предложении).

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *