Трохи про геральдику та сфрагістику
Нас оточують етикетки. Етикетки та всілякі торгові марки, логотипи на різних сортах чаю, етикетки на одязі, сигаретних обгортках, ярлики – «золотий ярлик», «срібний», фабричні клейма на туфлях, піджаках, автомобілях. Втім, ярлики мають не тільки речі. Уявіть собі середньовіччя – прекрасних дам і турніри благородних лицарів. Лицарі з ніг до голови в латах. Герольд голосно вигукує імена і титули турнірних бійців. Потім починає детально описувати герби. Вони викарбувані на латах, вони гордо полощуться на штандартах пік. По гербу впізнавали бійця. Герб зазвичай був родовим. Його прикріплювали на стінах замків, їм мітили столове срібло, кубки, блюдця, гербовим перснем скріплювали документи.
Скласти герб якомусь новоспеченому дворянину або барону за всіма правилами геральдики було справою далеко не простою. Тут потрібно було точно знати, яким має бути щит – варязький або італійський, французький або німецький? Яка корона, з пелюстками або перлинами, і як бути з мантією, в яку геральдичну сторону повинні дивитись живі й неживі фігури на геральдичному щиті. Це минуле. Але і зараз ми живемо в оточенні «геральдичних» символів.
Одного разу в руки студента історика попався документ. У ньому ясно говорилося, що Рада Народних комісарів пропонує місцевим органам виконавчої влади провести ряд заходів щодо забезпечення формування підрозділів Червоної Армії. Сумнівів немає, документ народжений Радянською владою, та й дата свідчить про те ж – початок 1918 року.
Але студент вважав цей документ грубою фальшивкою. Чому? Ну як же, адже він скріплений печаткою, на якій зображений двоголовий орел – символ царської влади, герб російських царів, царської Росії. А документ-то був справжній, і друк теж. Не додивився трохи студент. Не помітив він, що у двоголового орла була відсутня корона, не було в лапах скіпетра і держави. Орел то був ґрунтовно обскубаний. Такою печаткою документи скріплювали лише до середини 1918 року. А 3 серпня 1918 року Рада Комісарів ухвалила «Вживання старого герба безумовно заборонити …» і скріпила цю постанову новою печаткою з всім знайомим Радянським гербом – серпом та молотом.
Багато чого може розповісти печатка. На початку XVII століття поляки намагалися посадити на російський престол свого ставленика Лжедмитрія. Як відомо, це їм вдалося в 1605 році. Лжедмитрій під ім’ям царя Дмитра Івановича почав правити Росією. Кожен цар мав свою велику і малу державні печатки. Але печатка, виготовлена для нового царя, видала його з головою.
Вершник, що вбиває списом змія, на всіх печатках російських царів був звернений в ліву геральдичну сторону (праву для глядача). Це була візантійська традиція. Вона вимагала, щоб на очах глядача була права рука воїна з мечем – це символ сили і перемоги. На печатці Лжедмитрія воїн на коні повернуть навпаки: в праву геральдичну сторону. Вправо дивляться всі живі істоти за правилами західної геральдики.
Вивчення печаток не миле дивацтво, а серйозне заняття. Відкрийте роботи академіка Б. А. Рибакова, професора Л. В. Черепніна, і багатьох інших. Кожен з них, так чи інакше, у своїх роботах звертався до сфрагістики (науки про герби).
А яка це принадна область для колекціонерів. Адже чимало з цих печаток просто твори мистецтва. Наприклад, печатка епохи феодальної роздробленості була «підвісною». Її не прикладали до документа, а підвішували на лляному або шовковому шнурі. Кінці шнура скріплювалися печаткою, як нині це роблять з пломбами. Щипці-пломбір мали вирізане у зворотний бік зображення і напис. Різці дуже часто були майстерними майстрами-ювелірами. Пломба-печатка виготовлялася іноді з тонких золотих або срібних пластин, але частіше зі свинцю, воску, спеціальної воскової мастики.
Різні були малюнки на цих печатках, найчастіше зображувалися два святих. На одній стороні святий, ім’я якого носив власник печатки, як правило, князь, на іншій – святий, ім’я якого носив батько цього князя. Виходило ім’я та по батькові. Розпізнати який святий зображений на печатці, не так вже й важко, знаючи традиції Візантійської іконографії. Але біда в тому, що ми майже не знаємо християнських імен руських князів, нам відомі лише їхні фізичні імена.
Адже Володимир Святославович «Червоне сонечко», Київський князь, був при хрещенні наречений Василем, Ярослав Мудрий – Георгієм, Володимир Мономах також Василем, а його син Мстислав – Федором. А мирське ім’я давалось «від лихого ока», наврочили, скажімо, Володимира, а він-то Василь! Християнське ім’я іноді зберігалося в секреті. Підвісні печатки вийшли з вжитку тільки в XVIII століття, хоча в особливо важливих випадках їх застосовували і в XVIII, і в XIX, і навіть в XX столітті.
У центральному державному архіві давніх актів у Москві зберігається жалувана грамота на відновлення в дворянському достоїнстві. У розкішній палітурці з підвісною печаткою на золоченому шнурі. Найцікавіше в цій грамоті те, що вона видана від імені Тимчасового уряду Керенського, а її невдалий власник отримував грамоту в канцелярії колишнього Сенату 25 жовтня 1917 року.
На багатьох договорах Новгороду з князями підвішені до восьми печаток – владики, посадника, тисяцького, п’яти конецьких старост. Якщо згадати багате революційне минуле сусіднього російського народу, то, напевно, багатьох тамтешніх колекціонерів-дослідників повинен охопити пошуковий свербіж.
Нам, наприклад, відомі дві печатки Омеляна Пугачова. Пугачов видавав себе за імператора Всеросійського Петра III. Оскільки Пугачов скористався цим ім’ям, він повинен був відповідно і вести себе. Не випадково Омелян Іванович запевняв своїх сподвижників, що вміє писати на 12 мовах, адже на ділі-то ватажок селян був неписьменний. Іменна печатка служила йому замість підпису. На цій печатці, виготовленій в Яїцькому містечку в січні 1774 року, – підгрудний портрет молодого чоловіка в профіль. На голові лавровий вінок і невелика корона, на плечах імператорська мантія. Напис «Б. Г. П. П. Т. Імп. і самодерж. Всеросс. 1774 р »- тобто« Велика Державна Печатка: Петро Третій імператор і самодержавець Всеросійський 1774».
Цікава деталь – молода людина дуже схожа на Петра III з медалі 1772 року, вибитою в честь укладення союзу Петра III з Фрідріхом Прусським. Відома і печатка Івана Зарубіна – знаменитого «Чікі», що виступав у повстанні під ім’ям «графа Чернишова». На його печатці так і написано: «Печатка графа Івана Чернишова».
Але скільки печаток революційних організацій Росії до цього часу залишаються невідомими. У народовольців була своя «небесна канцелярія», де виготовлялися всілякі документи для нелегалів. Виконавчий комітет партії народовольців мав свою печатку, печатками користувалися більшовики-підпільники, величезна кількість печаток було вирізано радянськими партизанами і підпільниками часів другої світової війни.
Цей сфрагістичний матеріал чекає своїх збирачів і дослідників. Пора вже подумати про збирання і систематизацію геральдичної і сфрагістичної символіки, яка народжується в наші дні, коли багато фірм і підприємства створюють свої фірмові знаки, особисті логотипи, міста відновлюють свої славні герби і вносять на їх геральдичне поле нову, сучасну символіку. І як знати, можливо, збір цього величезного матеріалу яким небудь «диваком», виявиться дуже і дуже серйозним заняттям, заготівлею, якій будуть так раді історики далекого майбутнього.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.