Слов’янські руни: правда чи вигадка

руны

Загальновідомим фактом є те, що писемність до слов’янських народів прийшла з Візантії завдяки діяльності двох видатних місіонерів і просвітителів Кирила та Мефодія, які створили давньоруську азбуку, що еволюціонувала згодом у сучасні українську, білоруську, болгарську, сербську, російську мови. Втім, частина західних слов’ян (чехи, поляки) замість азбуки Кирила і Мефодія (згодом названої кирилицею) перейняли письмову систему колись великої Римської імперії – латиницю, що йде від латині, міжнародної мови античного світу (в ті часи латинь була як сьогодні англійська). Але до появи кирилиці і латиниці у ряду народів Північної Європи була своя цікава система писемності – руни, на яких писали стародавні германці, данці, норвежці, ісландці, шведи, словом, активно користувалися ними ті, хто пізніше увійшов в історію під збірним ім’ям «вікінги». А чи були руни у древніх слов’ян, про це читайте далі.


Але для початку трохи загальної інформації про те, що таке руни і які особливості є у цієї системи письма.

Що таке руни

Руни – це стародавні, дохристиянські письмена народів Північної Європи, які починаючи ще з I-II століть, висікалися на каменях, деревах, металі, кістках тварин. Через специфіку написання вони мають своєрідну незграбну форму, що ідеально підходить для висікання. Саме слово «руна» з давньогерманської мови означає «таємниця», що має на увазі, що рунічним письмом володіли не всі, а лише обрані: жерці, волхви. Так як рунічна писемність дохристиянська, вона тісно пов’язана з язичництвом, тому рунічним письмом вікінги висікали імена своїх суворих богів, а також міфи, з ними пов’язані.

У багатьох місцях Європи, особливо в Скандинавських країнах, Швеції та Норвегії зберігається безліч рунічних письмових пам’яток досі.

Рунічний напис на камені з Река

Рунічний напис на камені з Река, Швеція.

З повсюдним поширенням християнства руни були витіснені латиницею і/або кирилицею, а подекуди були знищені і рунічні символи, які стали розглядатися як язичницькі, «погані» символи. А сама рунічна писемність була віддана забуттю, хоча в наш час до неї знову починає з’являтися інтерес, багато людей пробують тлумачити стародавні руни, їх висікають і носять в якості амулетів сучасні нео-язичники або просто люди з незвичайним смаком. Також руни використовують для різних навколомагічних ритуалів, ворожіння на рунах і тому подібні речі. Зрозуміло, все це ненауково і з нашої точки зору позбавлено сенсу.

Чи були руни у слов’ян

Так, безсумнівно були, більш того, археологами знайдено безліч рунічних пам’яток в тому числі і на території сучасної України, наприклад Березанський рунічний камінь XI століття був знайдений на острові Березань недалеко від Дніпро-Бузького лиману в Миколаївській області.

Березанський рунічний камінь

Березанський рунічний камінь.

Але чи користувалися рунами самі слов’яни або ж їх залишили прийшлі «туристи» – варяги, як у нас називали вікінгів. Швидше саме друге, так як ніяких історичних відомостей про використання рун слов’янами, на жаль, немає. Але з іншого боку варяги/вікінги здавна бували на наших землях, а знаменитий торговий шлях «з варяг в греки» проходив якраз по Дніпру, по якому купці зі Скандинавії везли свої товари в столицю Візантії – Константинополь.

Також варто згадати, що згідно норманської гіпотези створення Київської Русі, перші київські князі: Аскольд і Дір, а пізніше, Олег, Ігор, княгиня Ольга, були варягами, і тому немає нічого дивного в тому, що вони як їх дружини (що складалися з тих же варягів) користувалися рунами.

А ось чи користувалися ними прості люди? Швидше за все, все-таки ні, і термін «слов’янські руни» – вигадка. Ті руни, які були знайдені у нас, це не слов’янські руни, а скандинавські, залишені прийшлими варягами.

Втім, з огляду на зростаючу популярність рун в сучасному світі їх часом пробують «натягнути» на слов’янську культуру. Але в реальній історичній реальності (а не вигаданій, фентезійній) слов’яни все ж рунами з великою ймовірністю не користувалися. Принаймні, офіційна історична наука не має жодних фактів, що підтверджують зворотне.

Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.



Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *