Слідами мамонтів
Хто відважиться подорожувати по північному Сибіру чи по Новосибірських островах, той певно зустрінеться там із дивними людьми, жорсткими в поведінці, відважними ловцями, що самі себе „промишлениками” звуть. Це здебільшого росіяни, хоча часто додаються до них і різні місцеві племена та народності — якути, тунгузи, лямути тощо. Чого шукають ці відчайдухи так далеко від людей, від усякої культури? Може золота, як колись американці на Алясці? Ні, за золотом вони не йдуть, але шукають там чогось, за що платиться золотом і що варто шукати у вічних снігах і льодах: шукають слонової кості.
В дійсності це не справжня слонова кість, тільки мамонтячі ікли, але такі гарні й так добре збережені, що своєю ціною цілком дорівнюють слоновій кості. Колись у сивій давнині, десятки тисяч років тому, росли в тих північних краях великі ліси, були широкі пасовища, і в них жили цілі стада величезних мамонтів та шерстистих носорогів, що потім вигинули, як настав льодяниковий період, і їх прикрив сніг та лід. Великий мороз законсервував навіки їх м’ясо й кості, так що воно не могло гнити, не могло ніяк зіпсуватися. Не раз ця природна консервація така досконала, що ще тепер, по багатьох тисячах років, находяться там зовсім цілі здохлі мамонти, з м’ясом та довгою шерстю, і то так добре збережені, що місцеві лиси годуються цілими роками тим м’ясом. Мешканці тамошніх країн, тунгузи та інші, і досі годують м’ясом мамонтів своїх псів, яких запрягають до санок.
Місцями збереглися цілі цвинтарі тих перед потопових велетнів-звірюк, мамонтів та носорогів, цілі величезні склади їх костей, бо ці звірі зостарівшись, ходили вмирати на одне місце, зрештою те саме роблять і їх південні родичі — слони в індійських джунглях та африканських саванах. А між купами костей багато їх іклів та рогів. Відважні торговці мамонтами вишукують такі цвинтарі, збирають ікла мамонтів і роги носорогів та доставляють їх далекими, небезпечними дорогами, серед снігових заметілей, за сотні й тисячі кілометрів, до більших торговельних осередків, де продають їх торговцям та фабрикантам.
Якщо ризикована експедиція „промишлеників” буде успішною, і вони не погинуть десь серед безкраїх снігових пустель від голоду чи морозу, то тоді обірванці відчайдухи стають відразу багачами. Та це звичайно мисливці-бурлаки, яким важливі не стільки гроші (хоча гроші, звісно, теж важливі), скільки самі пригоди, переживання різних незгод і небезпек та врешті промишленицька слава. Вони не втримають тяжко зароблених грошей довго в себе. По цілих місяцях великих недостатків, які їх вони терпіли на своїх подорожах, по місяцях ігри власним життям, хочуть трохи забавитися, порозкошувати, пожити трохи в добрі. Гроші для них — то ніщо. Розкидають їх легкодушно повними жменями, азартно грають в карти та п’ють хмільні напої, по чорному п’ють! Радо кожного погостять, із кожним братаються і хваляться своїми геройствами. А як їм вже мало що лишиться, беруть свою рушницю, запас амуніції й харчів, купують найпотрібніші речи і вибираються знову на далеку північ – знову на пошуки мамонтячих ікл. Багато з них вертається так кілька разів, але не один серед льодів і загине.
Взагалі це своєрідні, дуже цікаві люди, ті промисловці Півночі. Якби їх знав поближче американський письменник Джек Лондон, певно написав би про них найкращу повість із найцікавішими пригодами.
Найбільші торги на мамонтячі ікла бували в місті Іркутську, а грошовий оборот доходив до одного мільйону рублів. Але то тільки в Іркутську, де цього товару найбільше, бо промисловцям не хочеться возитися з ним до дальших міст. Поза тим є на Сибірі цілий ряд інших міст, де продають „слоновину” і де торги також добрі.
Велике щастя мали ці промисловці 100 років тому на острові Ляхові. Там найшли тоді мамонтячих іклів понад 100 пудів (1600 кілограмів). На Новосибірських островах шукають за ними вже біля 60 років і все ще їх там знаходять. Якщо промисловці найдуть де більший склад, ставлять там колибу та добувають з під нанесених верств глини або з під верстви снігу й льоду так довго, доки не виберуть всього. В літом в тих місцях живеться ще так-сяк, бо є річки й різна пташина, але як настане зима, починається страшний час для чоловіка.
Із іклів мамонтів виробляють різні гарні речи: цигарнички, табакерки, брошки, каламарі, лінійки, ручки до пер, ножі до паперу, шахи, коробки на дорогі жіночі прикраси і таке інше. Вони розходяться по цілому світі та конкурують з виробами з правдивої слонової кості, які переважно постачають японці та китайці. Та мамонтячі ікла продають і до Китаю та Японії курцеві, що не раз дорого купив цигарничку з „правдивої слонової кістки”, навіть і не здогадуючись, що в нього в роті кусок ікла мамонта, який колись жив у сибірських пралісах кілька десятків тисяч років тому назад.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.