Сім дерев’яних циліндрів або археологічне доповнення до «Руської правди». Частина третя.
Ну і що ж? — може запитати читач. Таємниця дерев’яних циліндрів розгадана, але чи так це важливо для вивчення історії? Варто було тридцять років ламати голову, чекати нових знахідок, щоб здогадатися, як замикали мішки з доходами? Варто. Тому що за розгадкою призначення циліндрів стоїть цілий круг проблем, першочергових для розуміння особливостей ранньофеодального суспільства. Розглянемо тепер дві з них.
Дослідники сперечаються про те, коли вперше був складений письмовий звід давньоруських законів — коротка редакція «Руської правди» — у 1016 або у 1036 році. Різні літописи розповідь про те, як Ярослав Мудрий «дав» новгородцям «Правду і Статут», сказавши «за ним ходите», відносять до однієї з цих дат. Ніхто не сумнівається в тому, що основою писаного закону є звичайне право східних слов’ян, норми якого формувалися ще в додержавний період, але не меншою мірою серед істориків поширена думка про порівняльну молодість багатьох статей «Руської правди». Зокрема, ще договори русів з греками середини X століття фіксують непотревоженність звичаю кровної помсти. Договір русів з греками 944 року, укладений при князі Ігорі, демонструє повне визнання права кровної помсти: «аще убьеть Хрестьянин (грек-візантієць) Русина або Русин Хрестьянина так тримаємо будеть створивий вбивство від ближніх убьенаго, так уб’ють і» (його).
Інші статті (їх даю в перекладі) стверджують: «Якщо ж вбивця втече, а виявиться імущим, то нехай його майно візьмуть родичі вбитого. Якщо ж він виявиться незабезпеченим і (при цьому) він втік, то нехай його розшукують, поки не буде знайдений; якщо ж буде знайдений, то нехай буде він убитий».
Договір передбачає і випадки образи дією, членоушкодження, крадіжки — в таких випадках має бути виплачено відшкодування «за законом руським». І виплачується воно, судячи з усього, самому потерпілому. Кажучи іншими словами, виходить, що руська держава стежить вже в ту пору за тим, як регулюються конфлікти, але не робить ще цю свою функцію джерелом доходів, майно вбивць, штрафи з злочинців дрібніші йдуть на користь родичів убитих або самих постраждалих. Між тим збір штрафів служив в XI столітті однією з важливих економічних основ держави. Виникнення такої судової системи — важливий показник певного ступеня розвитку державності.
Якщо держава починає вже, так би мовити, брати собі матеріальне відшкодування за образи своїх підданих, це досить далеко провідний крок у її розвитку. Коли такий крок був зроблений в Стародавній Русі, коли відбувся перехід від найдавніших норм «Закону руського», згаданого у договорі 944 року, до норм, зафіксованих у «Руській правді», де кровна помста замінюється штрафами на користь князя та церкви? Ця заміна зазвичай пов’язується з прийняттям християнства, тобто вважається, що вона з’явилася не раніше самого кінця X століття.
Найдавніші циліндри відносяться до сімдесятих років X століття, але вони відображають той самий принцип експлуатації судових доходів, який відомий нам по «Руській правді» XI століття. Виник він, отже, ще до прийняття християнства. На кілька десятиліть відходить у минуле початок присвоєння давньоруською державою таких доходів. А ця функція держави тісно пов’язана з багатьма іншими.
Треба додати, що якщо кровна помста в обмежених межах допускається і в більш пізній час, це стосується лише випадків вбивства привілейованих членів суспільства. У Новгороді і за законом Ярослава в XI столітті вона була дозволена боярам, які отримали таким чином право непідсудності князю. Долю винних у тяжких злочинах проти бояр вирішував у Новгороді власний боярський вічовий суд, аж ніяк не схильний замінювати кару штрафом. Однак інші злочини, менш тяжкі, і в X столітті каралися грошовим штрафом, а отримувачем таких штрафів були, як, зокрема, показують наші циліндри, не потерпілі, а сама держава.
Друга проблема. Ми звикли бачити княжих дружинників у посадових осіб княжого апарату — збирачах «вир і продажів». А як йшла справа в Новгороді, там, де впродовж X—XI століть князівська влада поступово слабшала в безперервній боротьбі з місцевою аристократією — боярами, а бояри від десятиліття до десятиліття зміцнювали свою могутність, щоб до кінця XI століття запанувати над князем, створити свої власні органи державного управління та в першій половині XII століття перетворити князя в чиновника народженої тоді боярської республіки? Що, нарешті, служило економічною базою боярства в Новгороді в X—XI століттях? З пізніших джерел ми добре знаємо, що могутність бояр ґрунтувалася на володінні великими вотчинами — селами та сільськогосподарськими угіддями на всій території Новгородської землі, але ж вотчинна система починає формуватися лише на рубежі XI—XII століть. А чим було сильно боярство в більш ранній час?
І на це питання досить істотну відповідь дають циліндри, що вже перестали бути загадковими. Якби збирачами державних доходів Новгорода X—XI століттях були князівські дружинники, які жили на княжому дворі, то й циліндри вирників знаходились на території князівської резиденції — на Ярославському дворищі, де жив князь зі своєю дружиною. Між тим ці циліндри знайдені при розкопках у різних районах Новгорода; на Неревському кінці — в нижніх шарах садиб, які надалі належали найбільшим боярам Мишичам; на Словенському кінці — в нижніх шарах садиби найбільшого боярина поки не відомого нам по імені; в Людиному кінці, там, де згодом зафіксований комплекс боярських садиб; в Загородському кінці, досить віддаленому від княжої резиденції.
Треба думати, збір державних доходів в Новгороді і Новгородській землі X—XI століть здійснювався силами самих місцевих бояр, які вже тоді представляли собою стан, що претендує на частину державних фінансів. Наївно було б думати, що це відносилось тільки до судових штрафів. Ті ж люди збирали з призначених їм територій і основні державні доходи — податки.
У світлі цих спостережень стають зрозумілими деякі берестяні грамоти, які своїм змістом як би суперечать усталеним уявленням про безроздільне панування натурального господарства на Русі настільки раннього часу. На Чернициній вулиці в 1975 році була, наприклад, знайдена грамота (N9 526), написана у вісімдесятих роках XI століття, вона відображає діяльність якогось багатого новгородця, що збирає борги зі своїх боржників, які жили на Лузі, в Старій Руссі, на Шелоні, на Селігері, в районі Валдая, тобто в різних кінцях Новгородської землі. Належ ця грамота до ХІІ або ХІІІ століть, ми говорили б, що вона малює господарство найбільшого вотчинника, володіння якого розташовувалися в далеко віддалених один від одного районах. Оскільки документ відноситься до XI століття, настільки високу мобільність цього новгородця можна пояснити лише його участю в зборі державних доходів на різних територіях, причому він знаходив і можливості для розгалуженої лихварської діяльності.
Гроші та способи їх добування — ось головна тема, яка пронизує ранні берестяні документи, подібно до того, як пізніше головною такою темою стала вотчина і її експлуатація. Участь у розподілі державних доходів вже в X столітті стала умовою економічного зміцнення новгородських бояр, засобом їх торжества над князівською владою.
Сім дерев’яних циліндрів, сім «замків», стали ключем до відкриття нових сторін економіко-політичного життя стародавнього Новгорода.
Автор: В. Янін.