Паризька комуна: причини та наслідки для історії
Зміст:
Паризька комуна – революційний уряд під час бурхливих подій, що відбувалися в столиці Франції в другій половині XIX століття (1871). Деякі історики вважають Паризьку комуну передвісником похмурих подій більшовицької революції 1917 року в Російській імперії. Так як по суті саме Паризька комуна стала першою в історії спробою зміни державного ладу з умовного капіталізму на соціалізм, першою спробою затвердження «лівих» ідей: «за все хороше проти всього поганого», «свобода, рівність і братерство» і ось це ось все. А враховуючи, що капіталізм в Європі XIX століття навіть в таких прогресивних країнах як Англія та Франція, був, що називається, ще «диким», то деякі з «лівих» ідей, висунутих Паризькою комуною були вельми мудрими і корисними. Але давайте по порядку, почнемо з передумов і причин виникнення Паризької комуни.
Передумови і причини виникнення
Після поразки в наполеонівських війнах Франція перебувала в перманентній економічній і політичній кризі. Уряди змінювали один одного, хоча вони і були демократичними, проте, і вплив монархістів був все ще сильний. Монархісти мріяли відновити в країні «стару добру монархію» на чолі з королем. Зрозуміло, вже не йшлося про абсолютну монархію, абсолютизм, як у тодішній Російській імперії, скоріше це була б конституційна монархія як у сусідній Англії.
В економіці теж було не все райдужно, промислова революція тільки набирала свою силу, проте, французьке суспільство зіткнулося з першими негативними проявами капіталізму, що зароджувався, його умовно «дикою сутністю». Фабриканти експлуатували працю простих робітників, змушуючи працювати по 12-16 годин, за мінімальну зарплату, до того ж на фабриках і заводах активно використовувалася, в тому числі дитяча праця. Багато ремісників, чиї справи процвітали раніше, тепер розорилися, безліч французів, як у великих містах, так і селах опинилися за межею бідності, зростала соціальна нерівність і розшарування суспільства. І ось в цих умовах починають вперше з’являтися перші соціалістичні ідеї про справедливий розподіл плодів праці пролетаріату, про «загальну соціальну рівність».
Додатково до всього Францію спіткала невдача і в зовнішній політиці, Пруссія, що набирала сили пред’явила до Франції територіальні претензії на прикордонні області Ельзас і Лотарингію. В результаті між двома державами вибухнула франко-прусська війна 1870-1871 року. Спочатку французи недооцінили силу прусської армії, і зазнали нищівної поразки.
На жаль, але племінник Наполеона Бонапарта – Шарль Луї Наполеон, він же Наполеон III, який був в той час імператором другої Французької Республіки (після перевороту 1851 року), на відміну від свого легендарного дядька військовими успіхами і доблестю похвалитися не міг. Після повного розгрому французької армії в битві під Седаном 1 вересня 1870 р. Наполеон III вважав за краще здатися в полон, а французька армія виявилася повністю знекровленою, і позбавленою свого головнокомандувача. В таких умовах прусські війська швидко окупували значну частину Франції і впритул підступили до Парижу.
Так вийшло, що ця вкрай невдала для Франції війна стала важливим каталізатором протестних настроїв у французькій столиці, що призвели в результаті до створення Паризької Комуни.
Давайте підіб’ємо підсумки, основними причинами виникнення Паризької Комуни були:
- Тяжке економічне становище, посилене військовими тяготами.
- Повне розчарування в тодішній владі в країні, враховуючи, що Наполеон III ганебно здався в полон, а багато генералів просто втекли, залишивши парижан один на один з підступаючою ворожою армією.
- Популярність лівих, соціалістичних ідей у французькому суспільстві другої половини XIX століття.
- Поразка у війні з Пруссією.
Становлення
Для захисту від прусських військ в Парижі була створена так звана Національна гвардія. Будь-який парижанин міг записатися в Національну гвардію, отримати рушницю, невелику платню і скромний пайок. Для багатьох бідних парижан служіння в нац. гвардії стало єдиним способом хоч якось прогодувати свої сім’ї. Число солдатів Національної гвардії незабаром досягло трьох сот тисяч чоловік, в самих рядах гвардійців переважали вкрай радикальні настрої.
Тим часом прусська армія так і не зважилася на прямий штурм Парижа, а в 1871 році і зовсім уклала перемир’я з новим французьким урядом під проводом Адольфа Тьєра. Новий уряд своєю резиденцією зробив Версаль, і увійшло в історію як Версальський уряд. Згідно з умовами перемир’я передбачалося роззброїти війська, що знаходились в Парижі, але Національна гвардія відмовилася підкоритися і особливо навідріз відмовилася роззброюватися. Фактично вона вийшла з-під контролю Версальського уряду Тьєра, який боявся її не менше ніж прусські солдати, що так і не зважилися через неї на відкритий штурм французької столиці.
Кульмінацією конфлікту стали трагічні події, що відбулися 15 березня 1871 року. За наказом Тьєра, вірні Версальському уряду війська спробували оволодіти гарматами національної гвардії, що стояли на паризьких висотах: Монмартрі, Бельвілі і Батіньолі. Гвардійці відмовилися віддавати свої гармати, а відправлені проти них війська перейшли на бік національної гвардії. Генерали Леконт і Клемен-Тома, які командували всією операцією в цей же день були розстріляні власними солдатами, що вийшли з покори.
З цього моменту почалося активне протистояння Версальського уряду і національної гвардії, Тьєр оголосив її поза законом, а всіх гвардійців злочинцями. У відповідь в Парижі стався справжнісінький переворот: 18 березня 1871 гвардійці разом з підтримуючими їх парижанами захопили всі урядові будівлі, а владу в місті взяв так званий Центральний комітет національної гвардії.
А так як в рядах гвардійців переважали «ліві» соціалістичні ідеї, було вирішено створити спеціальний орган управління, який буде втілювати їх в життя. Цим органом і стала Паризька комуна, вона ж Комунальна рада, що складалася з виборних демократичним шляхом депутатів. Вибори в комуну відбулися 26 березня 1871 року, і через два дні урочисто і офіційно проголосили її створення.
Робота
На жаль але Паризькій комуні так і не вдалося втілити в життя багато з тих обіцянок, які декларувалися спочатку, і на це були свої причини. Більшість депутатів комуни виявилися просто ліберальними базіками, завсідниками різноманітних паризьких політичних клубів і салонів. До того ж в самій комуні не було єдності, так як в неї входили три основні фракції, між якими були часті розбіжності:
- неоякобінці прагнули повернення до ідеалів Великої Французької революції 1789 року.
- соціалісти, закономірно хотіли будувати соціалістичну державу на основі загальної соціальної рівності.
- анархісти і зовсім хотіли безвладдя та «повної свободи». Хоча вони і становили меншість в Паризькій комуні, своїми постійними дебатами та суперечками примудрялися паралізувати її роботу.
Незважаючи на труднощі Паризька комуна прийняла безліч актуальних і корисних на той час декларацій: про обмеження експлуатації робітників, про відділення церкви і держави, про світський характер освіти. На жаль багато з корисних і прогресивних починань комуни залишалися на рівні декларацій і маніфестів, так і не увійшовши в реальне життя.
На військовому терені справи у комуни теж були не дуже, в момент проголошення Паризької комуни у Версальського уряду в розпорядженні було лише 20 тис. солдатів, в 10 разів менше ніж у нац. гвардії. Але рішення про похід на Версаль і арешт всього Версальського уряду саботувалося анархістами, які замість цього пропонували вирішувати прозаїчні проблеми міста: роботу каналізацій, освітлення вулиць і т. д. А Тьєр тим часом в 20 км від Парижа потихеньку збирав вірні війська з усіх куточків Франції…
Фіаско комуна зазнала і на фінансово-економічному терені. У підвалах французького Національного банку лежало 3 мільярди франків, про які комунари навіть не знали, зате вони в ході своєї діяльності набрали в банку кредитів на 15 мільйонів франків. Водночас Національний банк таємно видав позику Версальському уряду аж на 267 мільйонів франків. А ось націоналізувати банк комунари не здогадалися, в цих питаннях вони були не в приклад м’якше російських більшовиків 1917 року на чолі з Володимиром Леніним, ті відразу і швидко все націоналізували.
Зрештою, Паризька комуна розчарувала і тих людей, завдяки підтримці яких власне і з’явилася на світ – численних паризьких робітників (пролетаріат) і національну гвардію. Їх рішення з гострих соціальних питань були не завжди послідовними і навіть логічними. Наприклад, заборонили нічну працю, але тільки для пекарень. Від розбагатілих ломбардів зажадали повернути всі закладені в них речі, але тільки якщо сума боргу не перевищувала смішних 20 франків. Також багато працівників чекали від комуни законодавчого обмеження тривалості робочого дня хоча б до 9 годин, але на цей крок комуна так і не пішла, незважаючи на те, що офіційно клялася захищати інтереси пролетаріату.
Серед гвардійців теж зростало розчарування комуною, постачання гвардійців залишало бажати кращого, частина гвардійців тижнями перебувала в окопах на підступах до Парижу, коли інші знемагали від нудьги в казармах. Серед гвардійців раз у раз проходили стихійні мітинги і переобиралися командири.
Основну частину часу депутати Паризької комуни проводили в нескінченних суперечках і дебатах з різних політичних питань, замість того, щоб займатися рішеннями реальних проблем, яких було «вагон і маленький візок».
Повалення Вандомської колони, поставленої в Парижі на честь Наполеона. Паризька комуна знесла цей «пам’ятник тирану».
Падіння
Прусаки були зацікавлені в падінні Паризької комуни не менше Версальського уряду, з яким вони вже зуміли домовитися на вигідних для себе умовах. На прохання Тьєра вони відпустили всіх полонених французьких солдатів, які поповнили армію Версальського уряду, яка незабаром досягла 130 тисяч чоловік.
Париж був затоплений шпигунами, і Тьєр відмінно знав про всі проблеми і провали Паризької комуни, і ось настав момент розправитися з нею. 21 травня версальські війська увійшли в місто через ворота Сент-Клу, які національна гвардія чомусь залишила без охорони. (Швидше за все, в їх рядах були зрадники, які перейшли на бік версальців). Через день версальські солдати проникли в Париж і через інші ворота, почалися запеклі вуличні бої.
Барикада на вулиці Вольтера.
Через провальну політику Паризької комуни і загальне розчарування, на її захист встало тільки 50 тисяч гвардійців – лише чверть від тих, хто її підтримував спочатку. Зрозуміло, у її захисників вже не було жодних шансів вистояти проти переважаючих військ Версальського уряду.
Це цікаво: в останні дні комуни її захисниками керував такий собі Ярослав Домбровський, українець (хоча і з польським корінням) родом з українського міста Житомира. Будучи захопленим революційними ідеями він виїхав з Російської імперії, багато подорожував по Європі, поки не осів у Парижі, де став діяльним учасником Паризької комуни. Загинув у боях за Париж від кульового поранення.
Меморіальна дошка Ярославу Домбровському в Житомирі.
Бої тривали кілька днів, поки, нарешті, 28 травня не була захоплена остання барикада на вулиці Рампоно. Так закінчилася історія Паризької комуни, що проіснувала 72 дні…
Останні її дні супроводжувалися жорсткостями з обох сторін: версальці без суду і слідства розстрілювали полонених комунарів, прихильники комуни в свою чергу розстріляли 63 заручника (за фактом простих парижан, запідозрених у симпатії до Версальського уряду), в тому числі паризького архієпископа.
Багатьох видних прихильників комуни, які не брали участь у боях, згодом були заарештовані і заслані на каторгу на тривалі терміни.
Підсумки та значення для історії
Хоча Паризька комуна і зазнала краху, тим не менш, багато з її маніфестів згодом втілилися в життя. Події 1871 року показали величезну важливість громадянських і соціальних перетворень в суспільстві. Після цих подій Франція (як й інші європейські країни) встала на шлях формування «капіталізму з людським обличчям»: з нормованим 8-ми годинним робочим днем, неприпустимістю дитячої праці, соціальним захистом населення, трудовим законодавством і профспілками робітників – всім тим, на чому і сьогодні грунтується здорове капіталістичне суспільство.
Свої уроки з історії Паризької комуни взяли і російські більшовики, які зробили в 1917 році свій переворот в дряхлій після Першої світової війни Російській імперії, створивши на її уламках нову державу, що йшла принципово іншим шляхом – Радянський Союз, але це вже інша історія…
Рекомендована література та корисні посилання
- Вильом М. В дни Коммуны: записки очевидца
- Лефрансе Г. Воспоминания коммунара
- Рошфор А. Приключения моей жизни
- Лавров П. Л. Парижская коммуна 18 марта 1871 г.
- Валлес Ж. Коммуна: историческая драма-хроника
- Лиссагаре П. История Парижской коммуны в 1871 году
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.