Париж 1870 року і пошта

облога Парижа

У 1870 році пруссаки обложили Париж. Місто було відрізане від решти Франції. Ні поштовим каретам, ні кінним, ні пішим кур’єрам не вдавалось пробитись через залізне кільце блокади. Намагаючись обдурити німецьких вартових, парижани пустили в хід засоби таємного листування. Депеші зашивалися в сукні, ховалися у взуття, вкладалися в спеціально розрізані монети. На ці спроби підтримувати зв’язок між Парижем і рештою країни пруссаки відповіли розстрілами листонош. І тоді взялися за роботу паризькі винахідники. Проте перший же проект провалився з тріском. Винахідники Версовак, Делор і Роберт запропонували відправляти листи, заховані в спеціальні металеві капсули, по Сені та її притоках. Пруссаки розставили на річках мережі, і річкова пошта, що діяла за образом і подобою пляшкової пошти моряків, виявилась непридатною.

Один за іншим терпіли фіаско проекти. Не довелось скористатися ні каучуковими кулями з кореспонденцією, здатною плисти під водою, ні мініатюрними підводними човнами, ні спеціально дресированими собаками. Всі ці пропозиції були занадто вразливі – пруссаки легко могли обривати такого роду зв’язок. І погляди винахідників звернулись до повітря.

Так, повітря було поза досяжності німецьких патрулів, але прокласти повітряний міст людям, що володіли лише некерованою повітряною кулею, було зовсім не просто… Недарма ж називають повітряні кулі літальними апаратами без керма і без вітрил.

Треба зауважити, що в обложеному Парижі повітряна куля успішно несла дозорну службу. Кожен день з однієї з міських площ піднімався прив’язаний аеростат «Нептун». Але картина, що відкривалась очам спостерігачів на повітряній кулі, не радувала обложених. Всюди були ненависні прусські мундири. Ймовірно, спостерігаючи за підйомами дозорного аеростата, винахідники Бутонне і Бріте висунули свою ідею.

повітряна куля

Вони запропонували протягнути над кільцем прусських військ телеграфний дріт. «Стовпами», що підтримують цей провід, повинні були служити два прив’язаних аеростата – один в Парижі, другий за кільцем блокади. Але, зрозуміло, далі проекту справа не пішла. Прив’язаним аеростатам не під силу було втримати тяжкість телеграфного проводу. Обложеній столиці потрібен був двосторонній бездротовий зв’язок.

В одну сторону цей зв’язок влаштувати було порівняно просто. Полетіти з Парижа і приземлитися за кільцем прусських військ могли навіть некеровані аеростати. Складніше було повернутися; і спроби прилетіти до Парижа, які зробили найдосвідченіші повітроплавці того часу брати Тіссандье, так і не привели до успіху. Точніше, прицільне приземлення було непосильним завданням для повітряної кулі. Проте, налагодити зв’язок все ж вдалося.

23 вересня 1870 року, звільнений від прив’язі, вилетів з Парижа дозорець аеростат «Нептун», несучи в числі інших вантажів кошик з поштовими голубами. Експеримент виявився успішним. І тоді, над бойовими порядками ворога один за іншим почали проноситись повітряні кулі. Париж організував свою «повітроплавальну промисловість». На пероні Орлеанського вокзалу і в Тюільрійському саду заскрекотали швейні машинки. Паризькі жінки невтомно зшивали полотнища аеростатів.

Париж 1870

Природно, що техніка повітряного зв’язку потребувала і кадри. З ініціативи адмірала Роксьера Ле-Нурі була влаштована повітроплавальна школа. Аеронавтів готували з числа моряків, що випадково опинилися в Парижі.

Зворотний зв’язок тримали голуби, вивезені на аеростатах. Прагнучи до своїх голубників, вони доставляли депеші обложеним. Однак голубина пошта негайно ж створила дуже серйозну проблему. Вантаж, що піднімається голубом, обчислювався грамами, а число людей, котрі жадали отримати листи, – тисячами. І, тим не менше, близько 100 тисяч депеш було доставлено до обложеного Париж. Складну проблему допоміг вирішити винахідливий паризький фотограф Дагрон.

Дагрон відмінно розробив техніку мікрофотографії. У бюро зв’язку, влаштованому в місті Турі, листи проходили спеціальну обробку. Перш за все, вони скорочувалися (зайві слова не повинні були лягати додатковим вантажем на крила повітряних посланців). Потім скорочені листи переписувались і перефотографувались на мікроплівку. У трьох квадратних сантиметрах мікрофотографії вміщувалось близько 20 000 слів. Прив’язані до хвостових пір’їв голубів, капсули з листами найкоротшою дорогою потрапляли до Парижу.

Зрозуміло, читати таку кореспонденцію було непросто. У Парижі влаштували спеціальні станції для читання мікролистів. У затемненій кімнаті такої станції проектор відкидав на екран у багато разів збільшене мікрозображення, і люди, що сиділи перед екраном, дізнавалися новини про своїх близьких. Ось таке було цікаве листування в епоху до інтернетів та інших флешок.

Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.