Лицарі-госпітальєри в наш час. (Інтерв’ю).
Хочете, я познайомлю Вас з шевальє? – Якось запитала Таня. – С справжнім «лицарем по крові». Роберто Джуліус Буонтемпо виявився молодим інтелігентним чоловіком, вельми товариським та веселим. На зустріч він прийшов не в чорній верблюжій сутані і залізному панцирі, а в елегантній трійці, при краватці. Вірніше, не прийшов, а приїхав – на Alfa-Romeo 1996 року. Йому 24 роки, працює консультантом зі зв’язків з громадськістю. Любить футбол, неаполітанські пісні і дівчат. Цікаво, що з приводу дівчат сказано в Орденському статуті?
– Колись лицарі Ордену не мали права не тільки одружитися, але навіть користуватися послугами по господарству в своєму будинку родички, рабині або невільниці молодше 50 років. Але часи змінюються. Обітниця безшлюбності давно стала історією, і тепер ніхто не може заборонити лицареві одружитися. Однак всі інші канони збережено: лицарем може стати тільки католик, який вступає в Орден та приносить клятву вірності Великому Магістрові.
Строго кажучи, Роберто належить не до Мальтійського Ордену, а його італійського відгалуження – Ордену св. Агати, що включає 1400 кавалерів. Серед них – лицарі за правом народження (cavalieri di giustizzia) і лицарі по заслугах (cavalieri di grazzia). Найбільш родовиті іменуються донами, їх в Ордені всього 46, це еліта Ордену. До їх числа належить і наш співрозмовник.
– Свій родовід я знаю з 1680 року, мої предки жили на Мальті. Багато мальтійських лицарів володіли великими земельними угіддями до тих пір, поки їх не відібрали соціалісти (на Мальті років п’ятдесят тому збиралися будувати соціалізм, так би мовити, в одній, окремо взятій Середземноморській країні). Хоча, скажімо, у Мдині і сьогодні є дуже багаті сім’ї, які мають цілі замки. Уявіть собі замок з п’ятдесятьма залами, що займає півкварталу, в якому проживає сім’я з чотирьох чоловік …
– До середини минулого століття Мальтійський Орден позбувся величезних земель в Європі. Чим він став? І що він являє собою сьогодні?
– У 19-му столітті римська курія намагалася зайняти Орден якою-небудь корисною справою: то пропонувалося доручити йому боротьбу з рабством, то охорону Гробу Господнього в Єрусалимі. Ні те, ні інше в життя втілено не було. У підсумку Орден госпітальєрів став найбільшою духовно-благодійною корпорацією, тобто тим, чим він був спочатку. В Європі, в Бейруті мальтійці організували лікарні, в Єрусалимі – будинок для прочан та пілігримів. Тільки в Німеччині число його госпіталів сьогодні більше сорока, безкоштовним доглядом та лікуванням користуються десятки тисяч людей різного віросповідання. У Великобританії можна побачити мальтійський хрест як позначення Санітарної бригади святого Іоанна. Фактично виконуючи функції Червоного Хреста, Орден займається благодійною та милосердною діяльністю, містить лікарні, госпіталі, будинку для престарілих та медичні служби не тільки в Європі, але по всьому світу: в Південній Америці, Китаї, на Близькому Сході, в Африці, США. Сьогодні Мальтійський Орден, об’єднує десять тисяч кавалерів всіх національностей і один мільйон асоційованих членів, є найбільшою благодійною організацією в світі після «Армії порятунку».
– А що він являє собою за статусом?
– Незалежне князівство. Великий Магістр визнаний главою держави, його світський ранг – князь, духовний його сан прирівняний до кардинала. Представники орденських місій (а їх особливо багато в Латинській Америці та Африці) користуються дипломатичним імунітетом. Вищі ієрархи Ордену повинні походити з аристократичних родин, що мають, щонайменше, 300-річну генеалогію і фамільні герби.
– Будучи суверенним князівством, чи має Орден свою державну територію?
– Тепер – так. У 1989 році Ордену госпітальєрів була повернена його суверенна територія – форт Сант-Анджело, тут, на Мальті. У той день, 22 жовтня, в Ла-Валлетті, перед собором святого Іоанна, пройшла незвичайна урочиста меса: як писали газети, «повільною процесією входили в храм п’ятсот кавалерів суверенного Мальтійського Ордену», одягнені в чорні сутани з білими комірцями і обшлагами, вишитим на грудях мальтійським хрестом, вісім кінців якого символізують вісім благодатей Христа. Ви, напевно, знаєте, що в ніші храму знаходиться гробниця з останками Жана Де Ла Валлетта, що заснував нинішню столицю Мальти. Між іншим, до вигнання Ордену з Мальти Наполеоном Бонапартом у 1798 році з сімдесяти Великих Магістрів сорок вісім були французами …
– Як же так сталося, що Великий Магістр барон Гомпеш здав Мальту генералу Наполеону без бою, як пишуть історики, «заплативши за острова трьома вбитими і шістьма пораненими»?
– По-перше, не забувайте, що це був не якийсь арабський бандит, а геніальний Наполеон. А по-друге (а може бути, і по-перше), лицарі до того часу вже не були тими відважними кавалерами, як в часи Великої облоги. Орден був фантастично багатий, а разом з багатством, як відомо, з’являються зарозумілість, непослух, пиха, неприборканість. Кавалери вбивали час за заняттями, явно далекими від їх чернечих обітниць. Словом, втрата духовного орієнтиру, відсутність яких би то не було моральних установок привели госпітальєрів до повного занепаду. Які вони були лицарі? Коли Наполеон зі своїм флотом і 58-тисячним військом побажав на шляху до Єгипту зробити «привал на Мальті», лицарі здалися без бою. Орден розлетівся на всі сторони світу. «Мальта має міцні укріплення, але не має моральної стійкості», – сказав тоді Бонапарт. І був правий.
– Наполеона досі тут не люблять.
– І є за що. Деякі його реформи, звичайно, були прогресивними: він скасував рабство, ввів програму початкової освіти. Але ще більше він зробив зла. Скасував усі дворянські титули і знищив герби знаті (в буквальному сенсі зніс їх з фасадів палаців). Його солдати розграбували «Обержі» і церкви, безцінні святині з золота і срібла були переплавлені в зливки. Коли французи вчинили аукціон з продажу гобеленів з монастиря кармеліток, мальтійці збунтувалися, закликавши на допомогу Британію. Англійські військові кораблі під командуванням Гораціо Нельсона блокували французів, які сховалися у Валлетті. Блокада була настільки жорсткою, що обложені з’їли всіх міських щурів. У 1800 році французи остаточно здалися. Їх панування на островах тривало два роки.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.