Історія однієї протоки
Берингова протока! Кому не знайома ця назва? Хто не знає, що Берингова протока відокремлює один від одного два материка – Азію і Північну Америку – і з’єднує між собою два океани – Північний Льодовитий і Тихий? І що названа ця протока на честь знаменитого російського мореплавця Вітуса Беринга? Але мало кому відома така географічна назва, як Аніанска протока. І в цьому немає нічого дивного, тому що таке найменування вже не зустрічається на картах, а якщо і згадується, так тільки в спеціальних історико-географічних роботах.
А, між тим, обидві ці назви позначають одну і ту ж протоку. Яким же чином так вийшло? Найпростіше припустити, що протока спочатку отримала назву Аніанскої, а згодом була перейменована. Подібних випадків відомо чимало. Скажімо, Австралія іменувалась перш Новою Голландією. Але в цьому випадку все абсолютно ясно: відомо, що Новою Голландією назвали її на честь своєї батьківщини голландці, що вперше побачили берега цього материка. А ось який з європейських мореплавців присвоїв протоці між Азією і Америкою найменування Аніанської, нікому невідомо. В історії географічних відкриттів, навіть самій докладній, немає згадки ні про жодного мандрівника – іспанського, англійського або голландського, який запливав б у Тихому океані так далеко на північ, ні про жодного російського землепрохідця, який би досяг у середині XVI століття півострова Чукотського і Камчатки, рухаючись по сухопуттю.
І все ж назва Аніанської протоки існувала. Її можна було побачити, наприклад, в атласі відомого німецького картографа Ортелія, виданого в 1570 році. Правда, якщо порівняти зображення Аніанської протоки в атласі Ортелія з сучасною Беринговою, то не знайдеш навіть віддаленої подібності. Але, так чи інакше, а протока на карті позначена. Яким же чином могла з’явитися в атласі Ортелія Аніанська протока, якщо жоден мореплавець і мандрівник її не бачив? Виявляється, автор атласу запозичив її з давніх карт. За рік до опублікування атласу Ортелія ще більш знаменитий картограф того часу Меркатор видав карту світу, в північно-східній частині якої також була зображена Аніанська протока. По всій імовірності, Ортелій переніс протоку в свій атлас з карти Меркатора (говорячи сучасною інтернет мовою – скопіпастив). Але в такому разі, звідки взялась Аніанська протока на карті Меркатора?
Відомо, що ще раніше, в 1566 році, у Венеції була видана карта, на якій, як припускають, вперше і з’явилась Аніанська протока. Автор зобразив цю протоку, пославшись на іншого венеціанського картографа – Гастальді. Карта ж Гастальді, на жаль, не збереглась: вона загублена. Не знайдена і книга, до якої ця карта була прикладена, і автором якої був той самий Гастальді. Але її бачили і на неї посилаються деякі дослідники. За їх словами, у книзі згадувалося про Аніанську протоку. Можна припустити, що карта, на якій вперше зображена Аніанська протока, була просто скопійована з карти Гастальді, згодом загубленої. А бути може, автор карти 1566 року наніс на неї протоку Аніан за описом, наявним в книжці Гастальді.
Важливо не це. Загадка полягає в тому, на якій підставі сам Гастальді вирішив, що Азію і Америку розділяє протока, і чому він цю протоку назвав Аніанською! Ці питання довгий час служили предметом роздумів для багатьох істориків і географів. Чимало було написано книг, в яких висловлювалися найрізноманітніші припущення з цього приводу.
Найімовірніше ж усього, як дуже переконливо пише відомий російський вчений академік Л. С. Берг, на думку про існування такої протоки вчених того часу могло наштовхнути будь-яке велике географічне відкриття, що змінило їх уявлення про Земну кулю в цілому. Яке найважливіше географічне відкриття було зроблено на початку XVI століття? Звичайно, відкриття Магелланом протоки, що з’єднує Атлантичний океан з Тихим, – відкриття, яке підтвердило шарообразність Землі.
На перший погляд, незрозуміло, який може бути зв’язок між Магеллановою протокою, розташованою у південній частині Земної кулі, і протокою, що з’єднує Тихий океан з Північним Льодовитим. Тим часом після відкриття Магелланом протоки на півдні Нового Світу деякі мореплавці і вчені стали висловлювати припущення, що і на півночі повинна бути подібна протока. Думку свою вони підкріплювали ніякими науковими доказами, крім простого висновку, що якщо на півдні Американського материка виявлена протока, то за аналогією і на півночі повинна існувати схожа до неї. Їхні міркування дуже нагадували гіпотезу стародавніх греків і римлян про наявність у Південній півкулі величезної суші тільки тому, що в Північній півкулі є великі материкові маси.
А від припущення, як відомо, недалеко і до переконання. Протоку, яку ніхто і в очі не бачив, стали зображувати на картах. Знайшлися навіть такі люди, які стали заявляти, ніби вони плавали в цій протоці. Втім, їх розповіді були настільки неправдоподібні, що навіть недосвідченій людині відразу ставало зрозуміло, що вона має справу з фантазерами-брехунами. Один з таких «дослідників», адмірал де Фонте, стверджував, наприклад, що він проплив наскрізь Аніанською протокою і потрапив прямо … в Гудзонову затоку, минаючи Північний Льодовитий океан!
Ось яким чином з’явилась на картах протока між Азією і Америкою. Тепер залишається з’ясувати, чому венеціанець Гастальді назвав цю протоку Аніанською. У згаданій книжці Гастальді повідомляється, що Азія на сході має своїм кордоном Аніанську протоку, затоку Хейнал, море Мангі. Звідки міг почерпнути такі відомості Гастальді? Кому з мандрівників в ті віддалені часи довелося побувати біля берегів східної чи південно-східної Азії? Це міг бути тільки його знаменитий співвітчизник Марко Поло, що здійснив ще в XIII столітті сухопутну подорож до Китаю і прожив там багато років. Марко Поло написав захоплюючу книгу про свої подорожі і життя в Китаї. І ось що говориться в одному з розділів книги:
«Якщо, залишивши гавань Зайтум, плисти на захід і дещо на південний захід 1500 миль, то можна досягти затоки Хейнал; довжина цієї затоки дорівнює двом місяцям шляху, якщо плисти по ньому на північ. Вся південно-східна сторона цієї затоки омиває береги провінції Манзі (Мангі), а з іншого – примикають провінції Аніан і Тілом ан, а також інші вищезгадані».
Дослідники, які спеціально займалися вивченням творів Марко Поло, зуміли встановити, що Зайтум – це сучасне портове місто Цюань-Чжоу, затока Хейнал – ймовірно, район острова Хайнань біля берегів південного Китаю, а Манзі, або Мангі, – це південний Китай. Ретельно вивчаючи всі матеріали, вони дійшли висновку, що провінції Аніан (або Анін) і Толоман розташовані або в південному Китаї, або на території Індокитаю.
Але попутно з цим вдалося з’ясувати ще одну важливу обставину. Якщо карта Гастальді, на якій він зобразив Аніанську протоку, була загублена і не дійшла до наших днів, то збереглась карта, складена ним роком раніше, тобто в 1561 році. Карта ця проливає світло на таємницю назви протоки.
Досить уважно розглянути її, щоб знайти в ній явні невідповідності і протиріччя. По-перше, автор допустив плутанину, помістивши Мангі, або південний Китай, на північ Азії, а Китай – північний Китай – на південь. І друга нісенітниця на мапі Гастальді – це те, що слово Аніан згадано на ній двічі. Один раз воно значиться там, де й має бути за описами Марко Поло – у південному Китаї, а вдруге поміщено на крайній півночі Азії, на берегах затоки Хейнал, яка теж опинилась на півночі, без жодної на те підстави.
Як видно, Гастальді був не дуже уважний і не надто сумлінний картограф. З першої своєї карти він переніс дані на другу, і на північному сході Азії передбачувана протока чисто випадково, з ласки Гастальді, придбала найменування Аніанської. Отже, ніхто не знав про існування протоки між Америкою та Азією, але всі стверджували, що така існує. Нікому не доводилося її бачити, але багато зображували її на картах з усякими подробицями.
І що найдивовижніше, протока дійсно існувала. Відкрита вона була через майже сто років після появи карти Гастальді, в 1648 році.
Далі буде.
Автор: С. Узин.