Археологія і сучасність

археологія

Використання історичних даних в політичних цілях було традиційним в європейській політиці ще до початку розвитку археології. Найбільш цинічно про це сказав свого часу Фрідріх Великий. Коли при першому розділі Польщі він відхопив на користь Пруссії величезну частина польської країни, чим він може обґрунтувати цей, свій грабіж? Фрідріх відповів: «Для чого ж існують «мої історики! Вони знайдуть який-небудь «аргумент, який доводить мої права на цю країну».

А з розвитком археології стали намагатися використовувати і її дані як аргументи у політичній боротьбі, як виправдання колоніальних захоплень і гноблення одних народів іншими. Так, гітлерівці прагнули довести, що германці заселяли область Середньої Європи ще до слов’ян, а тому, мовляв, підпорядкування і винищування слов’ян на Ельбі і Одері – справа цілком справедлива та обґрунтована.

Взагалі кажучи, принципово сумнівний і, більше того, невірний той погляд, що права на ту чи іншу територію можуть розглядатися як пряма спадщина старих традицій і прав древніх племен. Якби навіть вдалося, наприклад, довести, що землі на сході Європи 2-3 тисячі років тому, до того, як їх заселили слов’яни, перебували під пануванням германських племен, навряд чи розумна сучасна людина може погодитися, що на такій підставі треба відняти ці землі у слов’ян, що живуть тут вже тисячоліття, і повернути «законним спадкоємцям».

І тим не менше наукове питання про давнє населення Середньої Європи отримало політичне забарвлення. Багато німецьких вчених вважали своїм обов’язком у що б то не стало довести, що ще в бронзовому віці німецькі племена були носіями вищої культури, яку вони поширювали шляхом завойовницьких походів. Особливо яскраво шовіністичні тенденції були представлені в роботі глави німецької археологічної школи першої чверті XX століття Густава Косини. Він намагався змалювати германців як спрадавна висококультурний народ, призначений для провідної ролі в історії. Його статті повні різких випадів проти слов’ян, яких він характеризує як грубих напівдикунів, що не поважають прав, не володіють моральністю, нездатних до культурної творчості. А тому навіть німецькі військові набіги він вважає подвигом гуманності і любові до ближнього.

Коссіна писав: «Німці зважаючи на їх дух громадськості, любові до порядку, суворої чесності, справедливості і людяності прийшли на допомогу римській державності точно так само, як кілька століть пізніше скандинавські германці – Шведська Русь – поспішили на допомогу безпорадним грабіжницьким ордам руських слов’ян по їх призову і на їх прохання».

Здається, що ці рядки цілком запозичені у Коссіни Гітлером в його горезвісній «Майн Кампф». Адже достатньо було підвести під погляди Коссіни біологічний фундамент у вигляді «вчення про раси», щоб німецька націоналістична школа в археології стала служити гітлерівській пропаганді. І хоча сам Коссіна не був гітлерівцем, його учні вже не тільки прагнули підкріпити расову теорію археологічним матеріалом, але і зі зброєю в руках підтримували претензії Гітлера на загарбання чужих земель, оголошених давньогерманськими.

Стверджуючи, що висока перевага німецького народу проявилася ще на зорі цивілізації, ідеологи фашизму ідеалізували первісну історію Німеччини; вони ставили перед археологами завдання реконструкції життя і звичаїв давніх германців як зразка, якому варто наслідувати.

Точно так само і Муссоліні, заявляючи свої фальшиві і фантастичні претензії на створення нової італійської імперії, намагався їх обґрунтувати «науково» – археологічними та історичними даними. Але вони свідчили в кращому випадку про колишню велич Риму, але ніяк не про право італійського фашизму панувати на Балканському півострові і в інших землях, що колись входили в межі Римської імперії.

Автор: А. Монгайт.