Античність і схід

Середземномор’я – це та область, де з давніх пір йшов інтенсивний розвиток культури, що вплинув на весь хід історії Західної та Східної Європи. Середземномор’я стало осередком стародавніх культур. Так Єгипетська держава виникла на рубежі IV і III тисячоліття до н. е., виникла вона на півдні, на кордоні з Нубією, але вже при перших династіях її політичний центр був перенесений на північ, до дельти Нілу. Нова «європейська орієнтація» молодої держави, звичайно, не випадкова. Єгипет грав важливу роль в історії стародавнього світу, в середземноморській області.

Країни стародавнього Сходу були органічно господарсько пов’язані, їх взаємовідносини компенсували недоліки природних ресурсів для розвитку продуктивних сил. Це добре видно на прикладі обробки металу. Всім відомо, що саме середземноморський район і країни стародавнього Сходу славляться високоякісною художньою бронзою. Але мало хто замислювався про те, що в цих країнах відсутнє олово, необхідний приплав до міді для отримання бронзи. Ще немає повної ясності, звідки йшло олово в Єгипет, Передню Азію, Месопотамію, на Кавказ. Добре простежується “естафетний шлях” отримання олова від хетів в Ассирію, до хеттів воно йшло від греків, а до тих — через Італію з Іспанії або ж з Британських островів.

Найдавніші зв’язки ніяк не можна применшувати. Так, у Вірменії добре простежується вплив грецької, мікенської культури. В кургані XV ст. до н. е. в Кіровокані були виявлені срібні судини, що мають характерні ручки у вигляді котушки між двома пластинками і концентричні кола на дні. Ці рідкісні особливості металевих судин близькі до знаменитих кубків з Вафіо, на яких зображено полювання на диких биків.

Порівняно недавно дуже цікаві поховання були розкопані біля міста Акка, на кордоні Сирії і Палестини. У них виявилися різнорідні предмети: мікенські, кіпрські, єгипетські, сирійські, а також бронзова зброя (вила і кинджали), аналогічні закавказьким, відомим з розкопок курганів біля села Лчашен, на березі озера Севан.

Зв’язки античного, грецького світу з Кавказом, таким чином, йдуть у глиб століть, але особливий розвиток вони одержують в елліністичну епоху, після походів Олександра Македонського, коли еллінська культура проникла далеко на схід до Середньої Азії і коли східна культура, в свою чергу, стала чинити певний вплив на еллінську.

Простежуються далекі зв’язки від Дунаю до північного Китаю. У першій половині II тисячоліття до н. е. вони йшли по європейських степах, по території розповсюдження культур скіфського типу, потім він перемістився на південь, тоді так званий «шовковий шлях» йшов через Іран. А ще пізніше він перемістився на південь, і шляхи на схід йшли вже через Індійський океан.

Мені хочеться підкреслити, що зв’язки еллінської культури не були односторонніми, і елліністична культура останніх століть до н. е. була в сильній мірі синкретичною, що поєднала в собі досягнення середземноморської культури і культури Сходу.

Концепція історика Б. Б. Піотровського про зв’язки між Сходом і Заходом, що існували з глибокої давнини, знайшла собі абсолютно несподіване додаткове підтвердження в доповіді вірменського вченого Ф. Тер-Мартиросова, присвяченій керамічним флягам.

Фляги ці знаходять по всьому Сходу у величезній кількості, вони були в ходу, починаючи з століття бронзи і аж до середньовіччя.

Призначення їх досі в точності встановлено не було, проте багато вчених припускали, що фляги використовували для перевезення води. І в літературі навіть прийнято визначення – судини для перевезення води, що вживалися кочівниками. В іноземній літературі вже давно їх прийнято називати «флягами пілігримів». Але Тер-Мартиросов засумнівався в цьому. Справа в тому, що найбільш ранні відомі нам фляги виявлені в Месопотамії (Тель Асмар епохи Саргонідів) і Трої (остання чверть III тисячоліття до нової ери). Найбільше їх поширення припадає на середину II тисячоліття до нової ери. В той час вони були в ходу в Малій Азії, Сирії, на Кіпрі, Криті, Родосі, в Південній Італії, Палестині, Єгипті.

Але ні про яких кочівників не може бути й мови на території єгипетської і хетської держав і тим більше на Кіпрі, Криті, Родосі або в Південній Італії. Та й у Грузії та Вірменії поширення фляг навряд чи можна пов’язувати з кочівниками. Неможливо пояснити появу фляг і в Трої, і на Криті і Кіпрі — вже тут-то нестачі у воді ніколи не було.

З іншого боку, дисковидна форма фляг свідчила про те, що вони були добре пристосовані до транспортування на великі відстані. Тер-Мартиросов зробив дуже важливий висновок: фляги служили для тривалих перевезень.

Недарма фляги знаходять якраз там, де проходили торгові магістралі Стародавнього Сходу, в тому числі і шлях олова, про який говорив Б. Піотровський. Добре відома торгівля Кіпру з єгипетською і хетською державами, зокрема міддю. Ймовірно, саме тому так багато фляг на Кіпрі. А на зв’язку з мікенським світом і Єгиптом вказує їх орнамент – концентричні кола і Скарабеї.

Робота Тер-Мартиросова на самому початку. Але зробив він вже багато чого: простежив поширення фляг в різний час і розбив на три періоди.

Перший період (XXII—XII століття до нової ери) припадає на епоху розвинутої бронзової індустрії східних держав, коли торгові шляхи йшли далеко на захід, до джерел олова. Зрозуміло, ці ж шляхи використовувалися і для торгівлі іншими товарами.

В наступний період (V століття до нової ери — II століття нової ери) фляги знаходять на основній транспортній магістралі, що проходила по території Переднього Сходу та Середньої Азії і з’єднувала центри античного світу з Індією і Китаєм.

В останній період, починаючи з III століття нової ери, фляги поширюються в євразійських степах на північ від Каспію. З письмових джерел дізнаємося, що якраз в цей час торгові шляхи переміщаються на північ, минаючи струшуваний війнами і смутами Іран.

Автор: Г. Бєльська.