Звідки пішло слов’янське письмове слово
Виникнення писемності в Київській Русі довгий час пов’язувалося з прийняттям християнства за князя Володимира. Передбачалося, що до 988 року наші предки обходилися без грамоти. Коли ж християнство було проголошено офіційною релігією, а в Києві та інших містах Давньої Русі стали будуватися церкви, виникла потреба в богослужбових книгах. Рукописи не забарилися з’явитися.
Винаходити заново голку не було потреби — вона давно була винайдена. Кирило і Мефодій, великі просвітителі, більш століття тому подбали про створення спеціального алфавіту, пристосованого до фонетичних особливостей слов’янської мови, і про переклад найбільш важливих творів християнської літератури на старослов’янську мову. Ще більше зробили їх учні — Климент Охридський, Ангеларій, Наум, Горазд та інші. Починаючи з вісімдесятих років IX століття в болгарській столиці Преславі, при дворі царя Симеона, утворився видатний культурний центр. Численні письменники перекладали на староболгарську мову грецькі оригінали; ціла армія переписувачів невтомно працювала над розмноженням готових рукописів. Словом, Русь наприкінці X століття мала до своїх послуг готову літературу.
Так було прийнято думати, але чи було це правдою?
Писемність до Володимира
Таке питання виникло у свідомості істориків давно, адже у них перед очима були свідоцтва східнослов’янської писемності до 988 року. Згадаємо лише найважливіші з них. Насамперед це русько-візантійські договори X століття. До нас дійшли тексти трьох таких договорів, поміщених в літописі під 911, 945 та 971 роками. На жаль, у нас немає автографа жодного з цих документів.
Але у Візантії був твердий звичай, що мав характер юридично затвердженої процедури: всі договори, які укладаються з іншими народами, складалися у двох варіантах — на грецькій мові і на мові тієї країни, з якою домовлялися. Немає сумнівів, що і в даному випадку було саме так — в самих текстах договорів говориться про ці два варіанти (писані «на двох харатью»); крім того, в договорі 945 року є фраза; «написахом на харатью сю, цього ж суть імена наша (тобто київських послів) написана».
В тексті окремих статей згадуються документи, пов’язані з діловою перепискою та діловодством наших предків. У договорі 911 року згадані письмові заповіти, відомі на Русі. Договір 945 року говорить про грамоти, які руські князі повинні були давати купцям, які вирушали в Царгород. Там же йдеться про листування візантійців з київськими князями, що, відомо в 862 році, і значить, після винаходу ними слов’янської писемності. Ці матеріали відкидають традиційне уявлення про час появи писемності на Русі, але залишають непереборним інше загальноприйняте переконання — про пріоритет культурної діяльності моравських просвітителів.
Є, проте, одне повідомлення, яке і сюди вносить принципову поправку. За два роки до того, як відбути до Моравії на запрошення князя Ростислава, Кирило отримав від імператора Михайла і патріарха Фотія доручення відправитися в Хазарію, щоб проповідувати там християнське вчення.
Шлях Кирила пролягав через Чорне море; Херсонес Таврійський був одним з пунктів щодо тривалої його зупинки. І ось там Кирило знайшов богослужбові книги, писані руськими письменами. Про цей вражаючий епізод розповідає так звана Паннонська легенда — розлоге житіє Кирила, створене незабаром після його смерті, як вважають, його братом і сподвижником — Мефодієм. Тут читаємо дослівно наступне: «… обрате ж ту Евангеліе і Псалми русьскими писмени писано, і людини отримаєте глаголюща тою беседою, і бесдова з ним і силу мови пріим, своєї бееде прикладаа различнаа писмена, гласнаа съгласнаа, і до Бога молитву творячи, въскор начят честі і сказати, і мнознся йому днвляху, Бо хваляще». Це повідомлення передбачає грамотність не тільки у греків, але і на Русі.
Кілька важливих свідчень є в іноземних джерелах X століття, насамперед у східних (арабські письменники Х століття Ібн-Фадлан, Ібн-Якуб ал-Недім та інші). Ал-Недім, говорячи про руську писемність, навіть відтворив у своєму рукописі один із слов’янських написів, виконаний невідомими літерами.
Зараз на допомогу історику приходить археологія. Є ряд цікавих знахідок: мідні бляхи з літерами з Тверських курганів IX—X століть, горщик, знайдений поблизу Рязані, із загадковими знаками та інше. Найбільш сенсаційна знахідка — глиняна корчага в одному з поховань Гніздовського могильника, під Смоленськом. Поховання це має тверду дату — середина X ст.; цим же часом датується і сама корчага (глиняний горщик). Напис складається з одного лише слова («гороухща» або, по іншого варіанту розшифровки, «гороушна»), але це одне слово вартує багатьох інших. Вперше вчені отримали безперечний давньоруський автограф доволодимирового часу.
«Євангеліє і Псалтир, руськими письменами писані…»
Всі ці свідоцтва, що підтверджують існування писемності на Русі до кінця X століття, відносяться до епохи після моравської місії Кирила та Мефодія, що почалася, як інший пам’ятник — так звана Піальянська легенда («Сказання про перенесення Кирилом мощей св. Климента в Рим»).
Нагадаємо, що відбувалося це в 860 чи 861 році, за рік або два до початку моравської місії і, отже, за два або три роки до винаходу Кирилом слов’янської азбуки!
Це повідомлення настільки не в’яжеться з загальноприйнятими поглядами, що вчені стали в глухий кут. Багато з них навіть намагалися позбутися незручного свідоцтва!
Оголошували цей текст пізнішою вставкою-фальсифікацією. Але таке припущення абсолютно неймовірно. Цитований уривок є у всіх відомих списках Паннонського житія, яких більше двох десятків. Крім того, він органічно пов’язаний з іншим текстом. І головне, немає ніякого сенсу в подібній вставці, навпаки, вона суперечила б основному задуму твору. Адже її завдання — прославлення Кирила. А уривок цей як би применшує досягнення вченого, позбавляє його пріоритету в найголовнішій частині його спадщини: виходить, що, принаймні, одна слов’янська країна і до нього мала писемність.
Тому більшість скептиків обрало інший шлях і, приймаючи в якості безспірного факту херсонеські книги, намагалося відлучити їх від слов’янської Русі. Їх хотіли оголосити скандинавськими (горезвісна норманська Русь), готськими, сирійськими, самаритянськими і т. д. Однак і ці припущення не витримують серйозної критики.
Але чи можлива сама думка про те, що Русь середини IX століття мала свою власну писемність, і не просто письмо, а й літературу, в тому числі християнську? Безумовно.
Сучасна історична наука саме IX століття вважає поворотним моментом в історичному розвитку східних слов’ян: саме звідси ми ведемо початок давньоруського феодалізму; саме в цей час остаточно оформляється Київська держава. Час князювання Аскольда в Києві, середина IX століття — блискуча епоха в історії нашої країни. В цей час Русь веде активну зовнішню політику, зокрема здійснює відомі походи на Царгород, які справили надзвичайне враження на сучасників.
Одним з наслідків цих зовнішньополітичних акцій було прийняття Руссю християнства. Константинопольський патріарх Фотій в Окружному посланні 868 року підкреслює, що Русь «еллінську (язичницьку) і погану віру, яку сповідували, змінила на чисту і правдиву християнську релігію, увійшовши в число друзів, хоча незадовго перед тим грабували нас і виявляли неприборкану зухвалість. І в них запалала така жадоба віри і ревність, що вони прийняли пастиря і з великою завзятістю виконують християнські обряди». Хрещення Русі за Аскольда підтверджується іншими візантійськими джерелами.
Відомості про нього є в Никонівському літописі; про це ж пише В. Татищев, який використав не збережені до нас літописні тексти.
На жаль, ні візантійські джерела, ні давньоруський літопис не називають точної дати першого прийняття християнства Руссю. Але слова «незадовго перед тим грабували нас і виявляли неприборкану зухвалість» багато про що говорять. Безсумнівно, мається на увазі похід 860 року, описаний тим же Фотієм в інших його творах. Отже, відбувалася християнізація незабаром після походу і, найімовірніше, в результаті його. Це підтверджується й іншими міркуваннями.
Так ми отримуємо пояснення того дещо дивного факту, що Русі немає в списку тих країн, які були ареною місіонерської діяльності Кирила: у 860-861 рр. він їде на північний схід, в Хазарію, а в наступному, 862 році — на північний захід, в Моравію. Розташована якраз посередині Русь не привертає уваги ні самого філософа, ні його заступників — візантійського імператора і константинопольського патріарха. Але якщо врахувати, що в 860 році Аскольд прийняв хрещення і на Русь було надіслано єпископа (про що свідчить сам патріарх Фотій), то географія поїздок Кирила стане цілком логічною.
Академіку Б. Рибакову вдалося з’ясувати, що на Русі у другій половині IX століття була своєрідна «руська ера» — відлік років вівся від 860 року. Цілком природно припустити, що це також пов’язано з християнізацією — початок нового літочислення віднесено до моменту прийняття нової релігії.
Нарешті, в такому разі отримує пояснення і розповідь Паннонської легенди про руські богослужбові книги, виявлені Кирилом в Херсонесі в кінці 860 року або початку 861 року.
Далі буде.
Автори: М. Брайчевський, С. Висоцький.