Царський обладунок. Сокири та обладунки.

Царський обладунок

Вінчання на царство, народження, весілля, зустрічі послів і багато інших подій при російському великокнязівському та царському дворі супроводжувалися урочистими діями. Їх організації та проведенню приділялася особлива увага, вони висловлювали значимість кожного кроку самодержця для долі країни. Про багатьох із цих церемоніальних дій добре відомо завдяки збереженим записок російських та іноземних сучасників, які завжди підкреслювали красу і багатство великокнязівських і царських церемоніалів в Росії. Проте ні в дослідженнях 19-го століття, ні в працях сучасних авторів ми практично нічого не знайдемо про давній російський військовий церемоніал, про необхідну складову частину подібних дій – військові регалії. У той же час, як свідчать історичні джерела, все ж є підстави говорити про існування в Росії 16-го, 17-го століття і придворних військових церемоній, і особливої царської церемоніальної зброї.

В «Записці про царському дворі», найімовірніше підготовленої в 1610-1613 р. для польського королевича Владислава, кандидата на російський престол, разом з перерахуванням палацових приміщень, наказів і придворних церемоніалів, міститься опис церемоніального порядку виходу російського війська в похід на чолі з самим самодержцем. «А як государя похід буває тоді тих п’ять полків та Государевий полк великий обраних людей, де государ сам їде … А ертоул (авангард – А.Л.) йде перед усіма полками попереду по п’яти сотень чоловік, а за ертоулом йде передовий полк, а за передовим правої руки полк і сторожовий полк, а потім сам Государ у своєму полку йде … Та перед Государем їдуть ринда у списи, ринда у рогатини, ринда у саадака з найближчих людей, а у ринд мешканці, та про перед Государем їдуть самопальники».

Царський обладунок

У 1654 р. почалася війна між Російською державою та Річчю Посполитою. Величезне російське військо на чолі з царем Олексієм Михайловичем відправлялося в похід під Смоленськ. Його кількісний склад був настільки великий, що весь процес розтягнувся більш ніж на десять днів. Перед «відпусткою» кожного з п’яти традиційних полків російської армії (Ертоул, Передовий полк, Великий полк, Полк Правої руки, Полк Лівої руки) в Успенському соборі Московського Кремля проводилась урочиста літургія, після закінчення якої цар кликав до себе на гостину до палацу весь командний склад цих з’єднань. Найбільш яскравою дією цієї церемонії був парад останнього «Великого Государева полку» – «гвардії» російських самодержців допетровської епохи. Він почався з Дівочого поля біля Новодівичого монастиря, де перед цим протягом двох тижнів проходив огляд військ. Маршрут його проходження пролягав через Москву і Кремль, де «на дворце в столовой избе в то время был и голов ратных всех чинов людей из столовые из окна святой водой кропил святейший Никон патриарх Московский и всея Руси».

Павло Аллепской, секретар Антіохійського патріарха, який був свідком виходу армії царя Олексія Михайловича під Ригу в 1657 році, назвав військову процесію «чудовим поїздом» через велику кількість прекрасних коней у дорогоцінній збруї, прапорів, прикрас, а закінчив опис словами: «Ми стояли і дивилися на війська: то був день видовища, які в житті на рахунку ».

Царський обладунок

Нам цікавий не сам церемоніал, а тільки частина його, пов’язана з набором зброї, згаданої в «Записці при царському дворі». Дозволимо собі звернути на нього увагу ще раз: «… Та перед Государем їдуть ринда у списи, ринда у рогатини, ринда у саадака з найближчих людей … ». Дані про існування саме такої групи зброї підтверджуються численними свідченнями, насамперед у розрядах військових походів і оглядів XVI і XVII століть. Вперше весь набір цієї зброї був згаданий в розрядах походу в Коломну і Тулу проти Кримського хана в червні 1555 і складався з в «великого саадака», «великого списа», «іншого саадака», «іншого списа», «третього саадака» і «рогатини». Трохи пізніше в документах замість «інший спис» стала згадуватися «сулиця» або «менший спис», а з 1564 р. в розрядних книгах з’являється термін «пищаль», і що було пов’язано з початком розповсюдження вогнепальної зброї в російському війську.

До кінця XVI в. цей комплект був остаточно сформований і без змін проіснував аж до XVII століття. В розрядах кожен з вищеназваних предметів озброєння мав своє місце і значення. Відлік йшов від «великого саадака». Найнижчу щабель займала або «рогатина», або «пищаль».

Царський обладунок

При кожному предметі зброї, як і в «Записці при царському дворі», в розрядах перераховувалися особливі службовці – ринди. Вперше цей термін був вжитий в російських письмових джерелах, присвячених події 1380 р.: «Великое знамя черемное повеле рынде своему над Михаилом Ондреевичем Бренком возити». – Мова тут йде про легендарного рішення князя Дмитра Донського перед Куликівської битвою помінятися обладунками з боярином М. А. Бренко. У розрядних книгах ринди постійно згадуються з 1521 р. Проте до 1547 р. їх обов’язки, крім того, що вони перебували «у государя», не роз’яснюються, перераховуються тільки імена. Лише в розряді походу за 1547 зазначено, що «ринди у государя були у великого саадака».

У «Етимологічному словнику російської мови» М.Ф.Фасмер визначав термін «ринда» як «важке слово явно іншомовного походження». Прийнято вважати, що ринда – це зброєносець і охоронець великого князя Московського, а потім і царя, що з цієї посади починали свою кар’єру молоді представники знатних російських родів, що їх призначали безпосередньо перед походом і дуже часто ця служба була одноразовою.

Проте в «Записці про царському дворі» уточнюється, що при зброї були «ближні люди», тобто особливо наближені до царя. І дійсно, в поході Івана Грозного в Коломну в липні 1547 серед них були названі князь Іван Федорович Мстиславській, Микита Романович Юр’єв, князь Федір Микитович Щенін і Олексій Адашев, не тільки складали оточення царя, а й визначали внутрішню і зовнішню політику держави.

Крім ринд, що знаходилися при царському комплекті озброєння, в розрядних книгах є й інші згадки про ці придворні чини, але вже з іншою зброєю. Так, під час походу на Полоцьк в 1562 р. «з сокири були ринди і їздили за государем». Як видно, тут маються на увазі так звані посольські сокири. Під час церемонії прийому послів четверо ринд в білому або вишневому одязі, озброєні такими сокирами, стояли біля царського трону і ще четверо охороняли послів.

Сокири

У зборах Державних музеїв Московського Кремля збереглися два види таких сокир, які представляють собою справжні шедеври збройового мистецтва. Леза сокир прикрашені рослинним орнаментом і геральдичними зображеннями левів. У центрі композиції – герб Російської держави – двоголовий орел під трьома коронами. На його грудях з одного боку леза сокири зображений вершник, що вражає списом дракона, з іншого боку – єдиноріг. Дерев’яні рукояті покриті карбованим сріблом. При всій декоративності сокири повністю зберігали свої бойові якості. Особливо вражають їх важкі леза, здатні пробити будь-яку броню. Сокири згадуються не тільки в похідних розрядах, в XVII в. ми зустрічаємо їх і в описах прийомів послів, царських Троїцьких походів і об’їздів.

По всій видимості, в складі двору російських государів в XVI-XVII вв. існувало два розуміння чину «ринда». По-перше, «ринда», призначався в разі військового походу з «найближчих» до царя людей для служби при государевій зброї. По-друге, «ринда» – охоронець, з сокирою в руці, який охороняв російського царя, дійсно молодий представник шляхетного роду, який лише починав службу при дворі. Крім зброї, що знаходилась при ринді, в розрядах государевих походів згадуються ще два предмети озброєння, які мали в документах особливий статус, – «обладунок» та «шолом».

Термін «обладунок» з’являється на початку XVI століття в розрядах походу великого князя Василя Васильовича на Боровськ за 1512 Найбільший дослідник Руської держави XV-XVI ст. А.А. Зімін вважав, що слово «обладунок» тут слід розуміти як похідну збройову казну, яка супроводжувала царя. Це свого роду мініатюрна Збройова палата, де знаходилася бойова, парадна і мисливська зброю, якою користувалися під час походу. Цілком можливо, що в більш ранній час похідна казна виконувала роль арсеналу для дружини, а потім і «двору» великого князя. Серед документів Збройової палати збереглася розпис збройової скарбниці, яка перебувала за царя Олексія Михайловича під час воїни з Річчю Посполитою. Документи свідчать, що під час походу вона функціонувала точно так само, як і Збройова палата – при ній працювали майстри, вона поповнювалася зброєю, піднесеною царю в якості дарів, необхідне спорядження та озброєння видавалося окремим особам, а також в різні полки російського війська.

Царський обладунок

У першій половині XVI ст. «Обладунок» в поході перебував у віданні «оружничего», який призначався з числа вищої російської служилої знаті – окольничих або бояр. В розрядах зустрічі польських послів за 1537 про одного з перших російських оружничих Федора Івановича Карпова сказано, що відає він «обладунок» і «майстри». В даному випадку під цими термінами малася на увазі швидше за все вся Збройова палата, що складалася з двох частин – казни і майстерні. Із зростанням значення при дворі чину оружничего, що завідував «обладунком» під час походу стали призначати особливу людину. Так, під час походу проти Литви в 1565 р. «у обладунку» був згаданий князь Юрій Іванов син Вяземський – брат князя Афанасія Івановича В’яземського, впливового опричника і головного оружничего царя Івана Грозного.

Таким чином, в Росії в XVI-XVII століття під час військового походу за участю самого монарха в складі його двору, а з 70-х рр.. XVI ст. – Великого государева полку, у віданні оружничего знаходилася похідна збройова казна – «обладунок». Під час парадної процесії ринди – зброєносці царя, набрані з «найближчих людей» – урочисто несли комплект озброєння, у складі, якого перебували: три саадака, спис, сулиці, рогатина і іноді пищаль. Особливе, почесне місце займав шолом, який віз глава Государевої Збройової палати – оружничий. Не викликає сумніву, що ми маємо справу з «особистою зброєю» російського царя. Щось подібне існувало і в інших країнах. Наприклад, в Західній Європі в походах зброєносець віз спис, шолом і щит свого лицаря і пана. Такий же звичай існував, ймовірно, і в Стародавній Русі. У літописах згадується «меченоша», який знаходився в дружині великих князів Володимирських. Тому особливого сумніву в можливості існування такої групи зброї немає.

Деякий подив викликає склад комплекту, і в першу чергу відсутність в ньому клинкової зброї – меча.

А про мечі (і інше озброєння) читайте вже в наступних частинах.

Автор: Олексій Левикін.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *