Кораблі в давнину
Свідчення древніх авторів, багато в чому підтверджені нині археологічними знахідками і науковими реконструкціями, захоплююче розповідають про «справи давно минулих днів» в історії культури людства. Наочний приклад тому – розвиток кораблебудування і судноплавства, спорудження портів і маяків. У давні часи люди селилися по берегах річок, озер і морів. Вода була зручним шляхом сполучення і торгівлі, і людина освоювала цей шлях спочатку на човнах, а потім на кораблях.
Велику майстерність тут проявили стародавні шумери (колись жили на півдні теперішнього Іраку). Вони будували міцні човни, і один з текстів більш ніж 5000-річної давності, звернений безпосередньо до човна говорив наступне: «З кіпрського дерева зробили тобі корпус, а з фінікійського кедра – щоглу. Базановий дуб пішов на весла, палуба ж вистелена ялиновими дошками і слоновою кісткою. Парус тобі пошили з дорогого єгипетського полотна».
Приблизно тоді ж давньоєгипетський художник зобразив на рельєфі «верф» і, можливо, саме з її «стапелів» зійшов то найдавніший човен, який нещодавно виявили археологи неподалік від знаменитої піраміди Хеопса. На іншому рельєфі зображено подорож, розпочату 35 століть назад жінкою-фараоном Хатшепсут в країну Пунт (знаходилася на узбережжі Сомалі Африки або, як ще вважають вчені, десь в районі південного Ємену). Художник відобразив навантаження прибулих великих човнів, пристосованих для каботажного плавання по морю, – з високими носом і кормою, веслами, щоглою для широкого вітрила, який піднімали тільки в тому випадку, коли вітер дув прямо по курсу. Основними будівельними матеріалами для таких човнів залишалися протягом багатьох століть нільський очерет, акація, привізний кедр. Фараон Снофру відправив одного разу за цим цінним деревом у Фінікію цілий флот – 40 човнів.
Фінікійці (жителі великих міст в східному Середземномор’ї) теж процвітали в човнобудівництві і судноплавство. Їх торгові галери, споруджувалися з кедра і дуба, відрізнялися більшою місткістю і пристосованістю до морського плавання, ходили переважно під вітрилами (весла використовувалися тільки при затишші).
Фінікійські купці плавали далеко за межі Середземномор’я, обминали мис Доброї Надії, досягали берегів Англії і навіть, як вважають, Америки. Про зовнішній вигляд їх галер можна судити по рельєфу VIII-VII століть до нової ери, а також з реконструкції, відтвореної на одній з нинішніх монет Тунісу.
З подальшим розвитком торгівлі збільшувалися розміри кораблів, ставали досконаліше їх оснащення і оздоблення, але конструктивні зміни не були значними. Зазвичай грецький або римський торговий корабель мав середню вантажопідйомність близько 80 тонн. Основною його частиною був кіль, що складався з декількох з’єднаних між собою колод. До нього кріпилися фор і ахтерштевня, шпангоути, на верхні поперечні колоди настилали палубу. Корпус зшивався з товстих дощок і покривався смолою або фарбою. Ніс і корма робилися майже однаковими – з вигнутими краями, прикрашеними різьбленням по дереву; на кормі перебувала надбудова – укриття або поміст для керманича; кермо мало вигляд двох великих широколопастних весел. В оснащенні задовольнялися, як правило, щоглою з вітрилом, яке було скроєне з вироблених та забарвлених в різні кольори шкір; швидкість ходу під вітрилом досягала 7 вузлів. Дуже часто використовувалися весла.
По всьому Середземномор’ю плавали невигадливі човники, так звані перами. Але досвідчені корабели споруджували і «товаро-пасажирські лайнери» свого часу. За словами письменника Афінея, що жив в III столітті до нової ери, трипалубний трищогловий «сіракузянке» з 20 рядами весел мав спортивне і банне приміщення, оброблені мармуром і цінним деревом, бібліотеку і прогулянкові галереї, прикрашені статуями, картинами, вазами. На жаль, письменник не повідомив про «пасажиромісткість» корабля, але вказав його вантажопідйомність: понад 1500 тонн зерна, вовни та інших товарів.
Зображення човнів нерідко зустрічаються на грецьких і римських монетах, а на одному з рельєфів бачимо річкову барку для перевезення вина.
Цікаві відомості про судноплавство і торгівлю, що відносяться до греко-скіфського Боспорського царства (в північному Причорномор’ї). Купці вивозили звідси пшеницю, рибу та кораблебудівні матеріали, що надходили з Колхіди: сосновий ліс, пеньку, смолу. Історик і географ Агафархід Книдський, який жив більше 2000 років тому, першим повідомив про перевізників товарів, чиї вантажні човни слідували з Меотиди (Азовського моря), на десятий день прибували на острів Родос, потім через чотири дні були в Олександрії, а ще через десять, піднімаючись по Нілу, досягали Ефіопії. У зв’язку з розповіддю цього автора не зайве зазначити, що в ті часи порт у Феодосії вміщував до 100 кораблів, а в боспорській столиці Пантікапеї (Керч) були розташовані «доки», розраховані на ремонт або будівництво відразу 30 човнів.
Давньоримські монети демонструють нам загальний вигляд античного порту: сам Нептун, сперся ліктем на дельфіна і тримає корабельне кермо, дивиться на маяк, хвилерізи, та прибулі сюди, в Остію, кораблі. Тут, в гирлі Тібру, колись була побудована «гавань для човнів і моряків, які шукають свою долю в хвилях». У 42 році нової ери в гавані провели великі днопоглиблювальні роботи з одночасним будівництвом капітального порту. Основною його спорудою були два грандіозно вигнутих моли, які захищали акваторію в 70 гектарів і за образним висловом римського поета Ювенала «були подібні до двох рук, що простягнулися серед моря». Ще пізніше, в II столітті, порт розширили більш ніж наполовину, і монети також зберегли вигляд цього нового спорудження, що мало гранітні причали і велике число складів.
«Найбільший торговий центр Всесвіту» – так знаменитий в давнину географ Страбон охарактеризував найбільший порт греко-римського часу, який знаходився на перехресті середземноморських шляхів – Олександрію. Тут можна було бачити еллінів і римлян, скіфів, ефіопів, персів, бактрян, і навіть індусів. Тут, говорив оратор Елій Арістід, «прихід і відплиття кораблів ніколи не припиняються, і слід дивуватися, що не тільки порту, а й моря вистачає для вантажних човнів». Ось чому ще в 283 році до нової ери на острові Фарос, навпроти олександрійського порту, закінчили спорудження грандіозного маяка – одного з семи чудес світу, як називали його самі древні.
Перші в історії маяки з’явилися понад 4000 років тому в Перській затоці і довгий час представляли звичайні багаття на берегових височинах або на спеціальних колонах, які ставили на всі боки від входу в гавані. Що ж стосується «химерної і дивної будови грецького архітектора Сострата, то Фаросский маяк складався з трьох квадратних веж, що поступово зменшуються догори. Нижня з них була звернена фасадами на чотири сторони світу, середня – орієнтована у напрямку головних вітрів, а верхня кругла вежа на висоті 140 метрів представляла собою скляний ліхтар, вогонь якого було видно по ночах на великій відстані. Маяк прикрашали бронзові статуї з механічними пристроями: наприклад, одна скульптура нібито завжди вказувала на сонце і опускала руку з його заходом, а інша відлічувала години.
Фарос будували протягом двох десятиліть, а простояв він добру 1000 років, поки не розвалився внаслідок вивітрювання вапняку, з якого був споруджений. І тільки завдяки олександрійським монетам II століття нової ери, де маяк зображений разом з легендарною Ісидою – «винахідницею» вітрила – вчені нашого часу змогли виконати його загальну теоретичну реконструкцію.
…«Справи давно минулих днів». Саме до них, цих днів і справ, відносяться виразні строфи поета Антифіла Візантійського: «Сміливість, ти – мати кораблів, Тому що ж ти мореплавство винайшла».
Автор: В. Брабіч.