Історія шахових фігур. Частина третя.

Західна Європа одержала шахи від арабів. Це могло відбутися самими різними шляхами — через Іспанію, де, починаючи з сьомого століття, влаштувалися араби-маври, або через Італію, у якої весь час були контакти з арабами. Теоретично не можна виключити і шлях через Візантію, хоча підтвердження цьому немає. Нарешті, є ще одна можливість. Починаючи з IX століття, середземноморське узбережжя стали турбувати вікінги. І може бути, саме вони, запозичивши гру в арабів, поширили її по узбережжю Європи, занесли на береги Альбіону і до себе на батьківщину, до Скандинавії.

Приблизно до кінця IX століття відноситься нещодавно виявлене археологами поховання вікінга на острові де Груа біля південного узбережжя Бретані (Франція). У могильному кургані разом зі зброєю та іншими речами знайдені і шахи.

Так чи інакше, вже в X столітті шахи стали відомі в Європі, але на відміну від Арабського Сходу вони «пішли зверху» стали поширюватися головним чином серед шляхетського стану — дворянства, знаті. Як писав один автор того часу, справжній лицар був зобов’язаний вміти їздити на коні, стріляти з лука, плавати, боротися, складати вірші, полювати і грати в шахи.

Для конкретно мислячих європейців арабські абстрактні фігури були незрозумілі. І вже на перших порах вони намагалися забезпечити їх якими-небудь оживляючими деталями. Дуже характерна фігура коня скандинавського походження відноситься до IX—X століть, яка була знайдена при розкопках на початку минулого століття у Вогезах (Франція).

Вона традиційної арабської форми, але безіменний автор вирішив «оживити» фігуру і прорізав рот і очі. В цьому напрямку і пішла зміна зовнішнього вигляду постатей — у традиційну абстрактну форму стали вносити новий, образотворчий зміст. Арабські імена фігур були незрозумілі в Європі, не мали конкретного смислового значення і легко забувалися.

Рельєф на фігурах іноді починає здобувати свій власний, ніяк не пов’язаний з шахами зміст. Особливо вражає цим фігура руха, що зберігається в Луврі, яку вчені відносять приблизно до того ж часу.

Руха неважко впізнати по формі. Але гляньте тільки на рельєф, яким фігура прикрашена. З одного боку — два лицаря на конях б’ються зі списами напереваги. Тут наче б відображено, що шахи — військова гра. Але переверніть фігуру, і на іншій стороні ви виявите сцену з біблійної легенди. Художник зобразив гріхопадіння людини, яке призвело до вигнання її з раю у всіх найдрібніших деталях — в центрі дерево пізнання, навколо якого обвився змій-спокусник. З його відкритої пащі Єва взяла заборонений плід і простягнула його Адаму. Той вже відкрив рот, щоб його надкусити. А на бічних гранях — Адам і Єва після вигнання з раю. Адам копає землю, а Єва сидить за прядкою. Все це виконано з великою майстерністю, але ніякого відношення не має до шахів. Неможливо зрозуміти, що хотів висловити автор цієї композиції. Хіба тільки він використовував вільний простір на поверхні фігури для свого благочестивого задуму. Адже в ті часи церква іноді намагалася забороняти шахи, прирівнюючи їх до азартних ігор.

Отже, у середньовічній Європі фігури все більше й більше знову стали набувати образотворчий характер. Правда, деякий час вони трималися в старих традиційних формах, але ця перешкода не була нічим підкріплена і легко усувалася. Рельєф починав перетворюватися в скульптуру, стара форма заважала художнику, сковувала його можливості, і в кінці кінців вона відпала.

У 1831 році на одному з Гебридських островів море розмило старовинне кладовище, що знаходилося на березі. У відкритому підземному сховищі були виявлені 78 старовинних шахових фігур з чотирьох комплектів. Знахідка виявилася унікальною. Вчені визначили, що ці фігури скандинавського походження і датуються приблизно XII століттям. Виконані вони з моржевої кістки.

Тут абстрактними залишилися лише пішаки. Всі інші фігури мають цілком певний і цілком реалістичний зміст. Все ясно і конкретно. Вже по одному грізному вигляду фігур можна сказати, що це — військова гра: король з мечем у руках, лицарі озброєні до зубів.

До речі, ці фігури демонструють ті зміни, які відбулися з арабським шатранджем. Візир замінений другою за значенням особою середньовічної держави — королевою. Слона теж немає. Його замінив єпископ. Як це сталося, пояснити важко. Може бути, зіграло роль те, що два конуса, в які перетворилися бивні, злегка нагадували єпископську митру. Участь єпископа — духовної особи — в битвах скандинавам здавалася природною. Відомо, що в боях між норманами й англосаксами у XI столітті брало участь і духовенство. Цікаво, що і в сучасних англійських шахах слона називають bishop, що означає єпископ. Втім, слон перетворився в єпископа не всюди. У Франції, наприклад, він став блазнем, ймовірно, через співзвуччя — «філ» і «фу», а в Німеччині перетворився в laufer’a — бігуна, скорохода.

А що сталося з рухом? Його теж немає. Місця на флангах у цих шахах зайняли піші лицарі, які, палаючи жагою боротьби, зубами прикусили щити. Ця дуже живописна деталь відображає той факт, що в бою на фланги нормани зазвичай ставили найбільш досвідчених, самих хоробрих воїнів. Не позбавлене інтересу і те, що ісландською герой, бравий солдат називається Нгокг, що звучить майже як рух. Може бути, співзвуччям і пояснюється ця зміна.

Маленька скульптура починає швидко розвиватися, обзаводитися масою подробиць, що характеризують положення кожної фігури на соціальній драбині. Навколо короля з’являється свита, лицарів оточують лучники. І тепер шахові фігури стають вкрай схожі на початкові індійські. І тут ми стикаємося з тим, що фігури передають феодальний характер держави.

У пізній період середньовіччя шахи в Європі стали виключно популярні. Вже в середині ХІІІ століття вони проклали шлях в монастирі. В шахи грали купці і бюргери. З’явилася потреба в більш дешевих типах фігур. І ось поряд з раніше популярними образотворчими фігурами, за якими переважно проводило дозвілля дворянство, з’являються і проходять новий шлях розвитку абстрактні фігури. Головне в них — зручність і легкість у виготовленні. Звідси проста симетрична форма. Їх іноді називають умовними або стандартними. Може бути, такі фігури і виникли безпосередньо на базі абстрактних арабських форм.

Цей стандартний тип фігур виявився настільки зручним, що до п’ятнадцятого століття став переважаючим. Тут чималу роль зіграло і те, що такими фігурами було значно зручніше грати, вони не відволікали, не втомлювали уваги своїми деталями. Як відомо, в кінці XV століття відбулася реформа шахів. Гра стала більш агресивною, більш динамічною.

У XVI ст. у західноєвропейських шахах відбулася остання важлива зміна. По краях дошки замість старого руху, замість різних місцевих фігур, які не отримали визнання, з’явилися дві вежі — дві тури, вони ж човни.

Отже, зовнішній вигляд наших сучасних шахових фігур визначився майже п’ятсот років тому. Це, звичайно, не означає, що вони не зазнали подальших змін. П’ять століть — чималий термін, і за ці роки було створено багато красивих і цікавих комплектів шахів як образотворчих, так і умовних. Маленька шахова скульптура піддавалася тим же впливам, пройшла ті ж періоди розвитку, що і скульптура взагалі. Але це вже тема іншої статті.

Автор: Ю. Авербах.