Ділки середньовічної Європи. Продовження.

У торгових зв’язках Європи з рештою світу золото в злитках відігравало головну роль, хоча для закупівлі східних шовків та прянощів широко використовувалися монети. До середини XVI ст. це були в основному іспанські екскеленці і венеціанські цехіни, а пізніше – іспанські срібні реали.

Ці відносно рідкісні монети володіли тільки їм притаманними відмітними особливостями, що не дозволяли переплутати їх з іншими металевими грошима. Карбувалися вони з чистого металу, мали практично однакову вагу (3-4 г), і підробити їх було важко; крім того, вигравірувані на них зображення гарантували тільки їх відповідність стандарту, і тому за межами національних кордонів не було й двох місць, де вони мали б однакову вартість.

Коли ними розплачувалися при укладенні торгових угод у Європі, їх (виходячи з кількості або за вагою) прирівнювали до чистого металу, тобто статус монет вони втрачали. І в цьому відношенні (не можна, звичайно, забувати, що були ще війни, работоргівля і піратство) навряд чи можна говорити про те, що заморська торгівля, яку вели в той час європейці, активно сприяла формуванню світового співтовариства.

Те ж можна сказати і про депозитні сертифікати, що мали ходіння всередині національних кордонів європейських держав протягом майже двох століть, поки їх не змінили банківські квитки. Починаючи з XVI ст. їх видавали деякі банкіри в обмін на монети, що осідали в їх скринях. Такі сертифікати висловлювали собою обіцянку банкіра негайно оплатити їх по пред’явленні і оберталися як готівкові гроші.

Причиною і одночасно наслідком ситуації, що склалася в той час в Європі, був слабкий розвиток промисловості та ремесел. З одного боку, виробленої кількості товарів було взагалі недостатньо для розподілу в суспільстві в цілому; з іншого – характер основних статей витрат (на війну, на освоєння нових земель, на утримання чиновників та імпорт предметів розкоші) був таким, що сприяв процвітанню лише паразитуючих класів. Виробництво носило в основному аграрний характер. Надлишки продуктів обмінювалися або прямо на місці, або на ярмарках в певні періоди року. Підприємець ще не вийшов тоді на авансцену, і головним символом господарського життя виступав торговець-міняла.

ТОРГОВЦІ-БАНКІРИ

Саме вони, досягли апогею своєї активності якраз в XVI ст., і вони найяскравіше ілюструють характер грошових відносин в той час. Ще з епохи середньовіччя між різними державами Європи йшов перерозподіл товарів і сировини, а також предметів розкоші, що надходили зі Сходу, це стимулювало розвиток експортно-імпортних торгових операцій. Основними їх центрами були п’ять-шість великих міст, де періодично влаштовувалися ярмарки і де виник новий вид діяльності: обмін – за плату – національних одиниць розрахунку.

Торговці-банкіри, продовжувачі традиції, яка зародилася на ярмарках Шампані ще в XIII ст., закріпили за собою монополію розпоряджатися міжнародними зобов’язаннями (за векселями) звичайних торговців – постачальників товарів. Вони проникали на всі європейські ярмарки, утворили мережу агентів і перетворилися на посередників, без яких тепер нікому неможливо було обійтися. Затвердження монополій призвело до узгодженої оцінки кожного міжнародного зобов’язання, яке проявлялося раніше в грошових одиницях однієї країни. Так, в XVI ст. торговці-банкіри, що влаштувалися в Ліоні, створили те, що фактично могло вже вважатися загальноєвропейською валютної системою.

Визначаючи міжнародну вартість різних валют, вони неминуче вступали в конфлікти зі своїми клієнтами – адже при обміні грошей міняйли наживалися за їх рахунок, привласнюючи собі певну частку чужих прибутків. Не шанували торговців-банкірів і правителі, які самі намагалися встановлювати офіційний курс для іноземних монет, що допускалися до обігу в їхніх країнах. Такі зіткнення матеріальних інтересів не раз приводили до численних пертурбацій, до підвищення цін. Загострювали становище і чвари, що спалахували в колі самих торговців-банкірів.

Отже, гроші, які виступали в якості загального мірила вартості і тим самим створили певні зв’язки в системі соціальних відносин, послужили також і причиною багатьох чвар і зіткнень в суспільстві. Але, перетворившись в Європі XVI ст. в нового ідола, вони, як і сама людини, що породила їх, продовжували – і продовжують досі – виявляти межі своїх можливостей.

Автор: Люсьєн Жійяр.