Імперія інків із чотирьох частин
На 1492 рік десятий імператор династії Інка Тупак Юпанкі вже двадцять років кермував “царством чотирьох кінців світу” — Тауантінсуйу, яке займало площу майже 900 тисяч кв. км (він посідав трон із 1471 року по 1493 рік). Держава інків, власне, була не так імперією, як сукупністю дуже різних регіонів та людей — часто ревних охоронців своєї автономії і все ж об’єднаних спільними політичними й економічними зв’язками, що їх підтримував державний апарат, розташований у Куско, на півдні сучасної країни Перу.
Юпанкі обійняв трон після зречення його батька Пачакутека. Він носив маскашїча (яскраво-червону головну пов’язку, що була ознакою його найвищої влади) і мав фактично абсолютну владу.
Проте в інків абсолютизм був більше формальним, аніж реальним. Інки стояли на чолі складного централізованого державного апарату. Тьма-тьмуща урядовців безперервно роз’їжджала по всіх підвладних територіях і суворо пильнувала за справами, провадила переписи, перевіряла, чи виконуються роботи й чи надходить данина, і підтримувала лад у суспільстві. Всі нитки вели до політичного осередку і символу держави — міста Куско, з його просторими майданами і величними будівлями, палацами і храмами. Десятки поселень та фортець, розкиданих по всій імперії, відзначалися строгістю архітектури, ретельністю планування і високою якістю будівництва.
Однак влада інків була дуже молодою. Менш як за два століття під неї підпало понад вісім мільйонів душ. Щоб підтримати єдність цього великого людського конгломерату, імператор мав у своєму розпорядженні чотири основні засоби. Підлеглі народи повинні були користуватись однією мовою — кечуа. Деяких жителів потенційно вибухонебезпечних регіонів депортували туди, де вплив інків був сильнішим, а на їхнє місце селили поступливіших людей, які допомагали зміцнювати єдність у цій мозаїці культур та народів.
Гігантська мережа шляхів, за деякими оцінками це майже 20 тисяч кілометрів, покривала всю країну. Ці ретельно підтримувані у належному стані “інка нан” (інкські шляхи), що завжди були рівні, перетинали гори та каньйони у вигляді ліанових мостів або сходів (колеса тоді ще не знали). Цими шляхами бігали гінці — “часки”, які могли заночувати у притулках для подорожніх та в хижках-коморах “тампос”, розташованих при дорозі через певні інтервали; ці шляхи були повсюдним символом влади інків. Культ Сонця Інті, бога племені інків, став державною релігією.
У 1492 році правління Тупака Юпанкі наближалося до кінця. Наступного року його було вбито, й один з його синів — Уайна Капак, заступив його і почав своє досить неспокійне владарювання (1493 — 1527). Його часи були позначені новими завоюваннями і боротьбою його синів Уаскара та Атауальпи; Капак необачно поділив між ними імперію, зрештою вона впала у 1532 році, через п’ять років після його смерті. Головну роль в її падінні відіграли іспанці, але й сама імперія крила у собі зародки свого краху.
Автор: Данієль Лава.