Смутний час в Росії: причини та наслідки

Листопад 8 2019 Pavlo

Зміст:

«Смутний час» – один з найцікавіших і одночасно важких і темних періодів в історії держави Московської (так, саме «Московської», оскільки назва «Росія» увійшла в ужиток лише при Петрі I вже після закінчення смутного часу). Саме на період смутного часу, який тривав з 1598 по 1613 рік припадає низка затяжних військових конфліктів, повстань, палацових переворотів, самозванців на Московському престолі, так званих лже Дмитрієв. Які були причини смутного часу, періоди та наслідки, про це читайте в нашій статті.

Причини

Передумови смутного часу були закладені ще під час правління Івана Грозного, одного з найбільш жорстоких правителів у світовій історії (і це ні скільки не перебільшення). Його опричнина, завойовницькі війни, масові та жорстокі репресії проти власних підданих призвели до глибокої соціальної кризи, коли ніхто в державі Московській не був задоволений своїм теперішнім становищем.

Додатково до цього додалася і династична криза: у Івана Грозного було 3 сина, старшого він убив сам в припадку люті, ця трагічна сцена геніально зображена на картині Михайла Васнецова «Іван Грозний та син його Іван».

Молодший син Івана Грозного на момент смерті царя в 1584 році був малолітнім, йому було всього два роки, тому престол повинен був успадкувати середній син Федір, якому було до того часу 27 років. Але Федір виявився трохи божевільним (що при такому-то батькові зовсім не дивно), в історію він увійшов як «Федір блаженний», і під епітетом «блаженний» розумілося як чоловік, не зовсім «сповна розуму» якщо говорити коректно. Так що зважаючи на ці обставини на роль «государя всея Русі» Федір ніяк не годився.

А коли нікому зайняти престол після смерті законного монарха, завжди починається династична криза, боротьба за владу між різними боярськими фракціями. Переможцем у цій боротьбі вийшов наближений до Івана Грозного боярин на ім’я Борис Годунов, який став офіційним опікуном Федора і фактично новим правителем. Але піднесення Годунова не сподобалося іншим московським боярам, які почали плести свої підступні інтриги і будувати підступи.

До того ж, через 7 років після смерті Івана Грозного в 1591 році в Угличі трагічно загинув малолітній царевич Дмитро, молодший син царя, який міг би стати законним спадкоємцем. За офіційною версією – «хлопчик сам напоровся на ніж, коли грав». Зрозуміло, в цю дурницю ніхто не вірить, і багато хто думає, що Дмитро був убитий за наказом Бориса Годунова, який не бажає поступатися владою майбутньому спадкоємцю. Паралельно висувалися й інші версії смерті хлопчика, серед яких була і така, що Дмитру вдалося врятуватися. Згодом це ще ой як відгукнеться для московських бояр. Дійсні обставини смерті царевича Дмитра досі залишаються історичною загадкою

Ще через кілька років помирає Федір блаженний і Борис Годунов стає новим законним царем. Але влада його не міцна, по-перше, в самій Москві проти нього сформована сильна боярська опозиція на чолі з династією Шуйських, а по-друге в Польщі з’явився такий собі Гришка Отреп’єв, який заявив, що він насправді і є царевич Дмитро, який уник смерті в Угличі і законний спадкоємець Московського престолу. З цього моменту і починається Смута, або «Смутний час».

Давайте тепер коротко сформуємо, які були причини початку Смутного часу:

Династична криза через переривання династії Рюриковичів.
Соціальна криза, викликана жорсткою політикою Івана Грозного, війнами, опричною, все це підірвало повагу багатьох людей до самого закону і влади.
До перших двох криз додалася ще й криза економічна, як на зло 1601-1603 року були неврожайними, що призвело до зубожіння безлічі дрібних і великих господарств, і навіть голоду.
Боярські підступи та інтриги, боротьба за владу підлили додатково масло у вогонь і так не простої політичної, економічної та соціальної ситуації.

Основні події

Історики умовно виділяють три етапи смутного часу:

Династичний. Початковий період боротьби за владу після смерті Івана Грозного.
Соціальний. Час міжусобиць народних класів і вторгнення польських інтервентів.
Національний. Період боротьби з поляками і до обрання нового царя з нової династії Романових.

Перший етап смути

Авантюрист Гришка Отреп’єв, який проголосив себе «тим самим» царевичем Дмитром, законним спадкоємцем Івана Грозного, насправді виявився звичайним шахраєм. Проте, увійшовши в історію, як Лжедмитрій I, він поклав початок цілій плеяді лже самозванців, які претендували на володіння престолом.

Загальне невдоволення Борисом Годуновим зіграло йому на руку: війська, послані придушити виступ Лжедмитрія переходили на його сторону, російські міста відкривали йому свої ворота, вітаючи як законного спадкоємця царя, посадські люди і селяни вступали в його армію. Сам Лжедмитрій, відкривши в собі задатки істинного політика, не скупився на обіцянки: гарантуючи дворянам і купцям немислимі пільги, а селянам мир і спокій. Бориса Годунова він оголосив зрадником, і його доля, швидше за все, була б незавидною, але його врятувала несподівана смерть – Борис Годунов віддав Богу душу ще до того, як Лжедмитрій підійшов до Москви (Є версія що він був отруєний). А з його смертю останні воєводи присягнули на вірність Лжедмитрію.

І ось 20 червня Лжедмитрій з почестями вступає в Москву, а тим часом розлючений натовп громить будинки сім’ї Годунова і його родичів. Лжедмитрій I стає новим Московським правителем.

Але сісти на престол виявилося легше, ніж утриматися на ньому. Як буває і з політиками нашого часу (на жаль) Лжедмитрій не дотримав жодної з даних обіцянок в ході своєї «передвиборної кампанії». Становище селян зважаючи на економічну кризу все так же залишалося тяжким, до того ж новоявлений цар задумав нову війну з Туреччиною, що також було не до вподоби простим селянам.

Очікувань бояр він також не виправдав, останнім не подобалося те, що на державні посади тепер призначалися поляки, перед яким Лжедмитрій був у боргу, за те, що саме вони допомогли з його «початковим просування» на посаду царя. Багатьом не подобалася прихильність нового царя до «західних» звичаїв і одягу. В результаті незабаром був сформований заколот, на чолі якого стали бояри з династії Шуйських. До заколоту приєдналися і стрільці, в результаті Лжедмитрій був убитий, а на престол зійшов боярин Василь Шуйський. Проте з його запануванням обстановка не покращилася.

Другий етап смути

Цей період характеризується не тільки боротьбою за владу вищими станами, а й масштабним виступом селянських мас, незадоволених своїм тяжким становищем, а також посиленим кріпацтвом. Влітку 1606 року відбулося масове селянське повстання на чолі з Іваном Болотніком. Повсталі навіть обложили Москву, правда не вдало, облога була знята. Згодом урядові війська розбили повстанців, сам Болотніков був схоплений та страчений.

Хоча Шуйський і намагався нормалізувати ситуацію в країні, вдавалося це йому не дуже, селяни залишалися незадоволеними, і не хотіли приймати кріпосницьку політику, бояри сумнівалися у здатності царя навести порядок. До того ж до всього на брянських землях з’явився ще один самозванець, який також видавав себе за царевича Дмитра – Лжедмитрій II. Деякі історики стверджують, що Лжедмитрій II був посланий польським королем Сигізмундом III, так більшу частину його свити становили польські шляхтичі. Взимку 1608 року Лжедмитрій II зі своїм військом рушив на Москву.

Частина міст на шляху до Москви присягнула на вірність новому самозванцю, цікаво, що деякі бояри присягали то Лжедмитрию II, то знову Шуйському, примудряючись отримувати платню з обох сторін.

Прагнучи зупинити просування Лжедмитрія II, Василь Шуйський уклав союз зі шведами, але це розв’язало руки полякам, які почали повномасштабну інтервенцію і незабаром дійшли до самої Москви. Але в якийсь момент Лжедмитрій II посварився з поляками і виступив проти своїх колишніх благодійників. Після розриву з поляками він був змушений тікати в Калугу, де безславно закінчив своє «царювання».

У 1610 році московські бояри, змучені від війни з поляками вирішили укласти з ними мир і навіть погодилися визнати своїм государем польського царевича Владислава. Що ж стосується царя Василя Шуйського, то його за місяць до цього скинули з престолу і насильно постригли в ченці, заславши в Чудов монастир. Для управління боярами була створена спеціальна комісія – семибоярщина.

Третій етап смути

Правління поляків, і бояр викликало сильне невдоволення широких кіл населення. Незабаром всі об’єднуються для їх вигнання, на чолі масштабного повстання встають шляхетні люди: князь Заруцький, Дмитро Пожарський, Кузьма Мінін. Створено народне ополчення.

У 1612 році війська Мініна і Пожарського з другої спроби звільняють Москву, польський гарнізон міста капітулює. Після вигнання поляків скликається великий Земський собор, на якому 21 лютого 1613 новим царем обирають Михайла Федоровича Романова, першого царя з царської династії Романових. Ця династія буде правити Росією наступні триста років, аж до більшовицького перевороту 1917 року. Воцаріння Романових знаменує собою закінчення Смутного часу.

Наслідки

Наслідки смутного часу були не радісні, держава була розорена війною, в бойових діях загинула приблизно 1/3 частина населення, кількість селян зменшилася в чотири рази. Додатково до цього були і значні територіальні втрати: втрата Смоленська, і втрата виходу до Фінської затоки, втрата Карелії, яку забрали шведи в нагороду за допомогу в боротьбі з Лжедмитрієм і поляками. Ці втрати були відновлені лише при наступних російських царях, особливо при Петрі I, який повернув собі доступ до Фінської затоки, всіляко пробиваючи «вікна в Європу», але це вже інша історія…