З історії електрики
Коли починається історія ери електрики? Прийнято вважати її початком досліди Луїджі Гальвані, проведені в 1786 році. Ніяких інших даних про застосування електрики в більш ранні часи немає. У всякому разі, ні в одному з письмових документів і ні в одному з переказів про це не йдеться. Чи дає це, однак, нам підставу категорично стверджувати, що про електрику в ті часи нічого не знали? Археологічні розкопки свідчать, що ні…
Німецький археолог Вільгельм Кеніг, кілька років займався розкопками неподалік від Багдада, ще до другої світової війни виявив в одному з пагорбів залишки предмета, який, як він стверджував, був… електричною батареєю (фактично можливо з неї бере свій початок історія розвитку електрики). Докладно описавши свої пошуки в книзі «Загублений рай», Кеніг тим не менш не надав особливого значення своїй знахідці. Під час війни музей, де знаходився цей цікавий експонат, був зруйнований. Але про міфічну батарею не забули.
Кілька років тому з Іраку в США повернулася археологічна експедиція, і проблема отримала нове підтвердження. Проводячи розкопки на пагорбах біля берега Тигра, де колись знаходилося античне місто Сельовкія, вчені натрапили на невеликі глазуровані глиняні посудини висотою близько 10 сантиметрів, що нагадували квіткові вази. Одні з них були порожні, однак в інших виявили залізні стрижні і запаяні мідні циліндри, причому метал мав такий вигляд, ніби його майже повністю роз’їла кислота. Крім того, в «вазах» лежали шматки бітуму.
Все це дало вченим підставу припустити, що перед ними гальванічні елементи. Спочатку знахідку піддали ретельному обстеженню, потім фахівці – гальванотехніки реконструювали елемент. Всередину резервуара вони вставили мідний циліндр, прикритий знизу круглою мідною пластинкою і покритий бітумом. Потім в мідний циліндр вставили тонкий залізний брусок таким чином, щоб він не стикався з міддю, і закріпили його зверху бітумною пробкою. І ось сталося найцікавіше. У «вазу» залили електроліт — мідний купорос — і отримали невелику напругу! Невідомо, чи використовувався в той час саме цей електроліт. Однак у тому, що шумери знали лимонну і оцтову кислоти, сумнівів немає. Ці речовини, щоправда, не могли дати такої високої напруги, як мідний купорос, але ж елементи можна було з’єднувати.
І тепер головне. Для чого, власне, потрібні були шумерам електричні батареї? Адже не для того ж, щоб створювати електричне освітлення в палацах шумерських імператорів. Лампочок-то у них, напевно, не було. Але тоді для чого? Відповідь, мабуть, дає інша знахідка тих же археологів. В руїнах Селевкії виявили чудові срібні прикраси з найтоншою позолотою. Як був нанесений цей шар золота, досі залишається невідомим. Вручну зробити це неможливо. Так вважають фахівці. Тоді чи не з допомогою електричних батарей вдалося нанести позолоту? Якщо так, то, значить, вже в ті далекі часи у стародавніх шумерів існувала гальваностегія.
Намагаючись внести ясність у це питання, американські археологи до деякої міри відтворили технологічний процес гальванічного золочення, яким, як вони вважають, могли скористатися шумерські майстри, і дійсно отримали тонку позолоту на срібних виробах.
Зрозуміло, важко сказати, яким електролітом шумери користувалися. Ця проблема ще чекає свого остаточного рішення, але те, що вже зроблено, дозволяє сподіватися на повний успіх.
Автор: К. Массаев.