З історії гарему

Султан, сераль, гарем… Протягом тривалого часу в цих словах кристалізувалися уявлення мешканців Заходу про цивілізацію Османської імперії. Володар безмежної держави, що простягалася від Єгипту до Персії, від Багдада до Белграда, султан поставав у їхніх очах як казковий герой з безмежною владою та нечуваним багатством. Особливо подобалося їм уявляти султана в гаремі, схожому на райські кущі.

А насправді було зовсім не так. Гарем підлягав матері султана і був неприступним місцем зі своїм протоколом та законами. Любов у ньому була радше ритуалом. Дехто із султанів аж занадто віддавався насолодам, дехто відвідував гарем за усталеним звичаєм, а більшість поводилася загалом стримано.

До нового палацу, який правив за резиденцією султанів аж до XIX століття, жінки перебралися з колишнього сералю ще в середині XII століття. Напрочуд вдало розташований на пагорбі понад Мармуровим морем, Босфорською протокою і Золотим Рогом, величезний комплекс площею 700000 кв. метрів включає в себе просторі сади, водограї та тераси. Його осердям став гарем. Вільно входити до нього мав право лише султан.

Ця неприступна будівля прилягала до кварталу, де жили косаті воїни з алебардами, міцні горяни з Анатолії, які рубали дрова для опалення палацу. Щоб уберегтися від спокуси, вони мусили носити височенні коміри, які заважали їм крутити головою, та довгі кіски, що були їм за шори.

З плином часу гарем розбудовувався відцентровими колами, через що й став схожим на лабіринт. Понад 400 кімнат гарему розподілено на три частини — приміщення для чорних євнухів, приміщення для жінок, включно з кімнатами султанової матері, його дружин та султанівен, і приміщення для чоловіків, де жили сам султан і його сини.

Завітаймо до гарему. Двері відчиняються до Зали шаф: сюди на втіху султановим дружинам купці приставляли коштовності, хутра та одяг. Приміщення для чорних євнухів із двориком, орнаментованим блакитною, зеленою та бірюзовою керамікою, мало три поверхи. Розміри та оздоблення кімнат та ванн залежали від рангу євнухів.

При вході до жіночої частини напис на бронзових дверях нагадує про те, що входити вільно може тільки султан. Гра світла, розкішна давня кераміка, витончене малювання створюють атмосферу справді райську. У барвистих кімнатах із розкішними килимами та м’якими диванами уявляєш собі гарних кадін (султанових офіційних, хоча й невінчаних, “дружин”), які, вбравшись у коштовності, чекають на свого володаря…

Щоб потрапити до апартаментів султанової матері, треба перейти дворик, прикрашений 25 мармуровими колонами, який з одного боку має вхід до Тронної зали. З малого дерев’яного бельведера біля дворика можна було стежити за всім, що діялося в гаремі. Мов справжній палац, ці розкішні апартаменти складаються з цілої низки кімнат західного стилю, де бачимо монументальні коминки, дзеркала та трюмо, прикрашені малюнками. В опочивальні милуємося кахлями з вигаданими краєвидами, балдахином із позолоченого дерева та диванами з пухнастих тканин. Двері у формі арки ведуть до апартаментів султанової матері.

Ванну кімнату султанової матері упорядковано так само, як і ванну кімнату її сина. У передпокої роздягаються, п’ють напої та шербет, далі — зала з холодною водою, ще далі — зала з гарячою водою. Басейни й ванни зроблено з алебастру.

Султанові апартаменти налічують чотири великі зали; найкращі в гаремі, вони й збереглися найкраще. У Салоні — естрада з мармуровими колонами та балюстрадою з позолоченого дерева, інкрустованого перламутром, де виступали музики та співаки. Під балдахіном — султанів трон, він височіє на килимі, вишитому перлами в самому гаремі. Саме тут під час відвідин гарему султан влаштовував прийоми, на які не допускався ніхто з міста, ба навіть із палацу. На прийомах жіноцтво танцювало, грало на музичних інструментах, читало вірші.

Вся велич і розкіш мистецтва імперії Османів кінця XVI століття втілюється у просторому павільйоні Мурата III. Чотири арки підтримують баню надзвичайно тонкої роботи видатного архітектора Сінана. Оздоблення мурів вабить око витонченим добором кольорів та грою світла, що промикається крізь скло, вкрите лаком унікальної червоної барви (секрет виробництва вмер разом зі своїм винахідником, ремісником із Ізніка), від нижніх панелей аж до верхніх вітражів. Перед коминком дзюрчить водограй у формі кам’яних квітів. “Вода — це джерело життя”, — сказано в Корані. Водограїв у гаремі багато. Подейкують, що їхнє невпинне дзюрчання мало заглушати султанів голос під час секретних розмов…

У цьому павільйоні жінки забавлялися в мармуровому басейні, який сполучався з іншим басейном просто неба.

У супроводі екскурсовода відвідувач побачить ще й інші помешкання. Він побачить апартаменти наступника, де в небаченій розкоші сполучаться золото, перламутр та слонівка; він затамує подих у Коридорі фей — чи не найвизначнішому місці гарему, де кувалися численні змови; він пройде Золотим шляхом, переходом, яким султан потрапляв на релігійні свята. І коли султан сходив на трон, він, за переказами, розкидав золоті монети для жіноцтва гарему, яке стояло попід мурами.

Вийшовши з гарему через Ворота пташника, почуваєшся приголомшеним, немовби вийшов із мрії. Гарем — це дивовижний палац, геть не схожий на інші. Це щось нереальне, це рай, який заворожує своєю витонченістю й водночас заморожує своїм карцерним призначенням.

В історії гарему багато драматичних подій, що змінювали одна одну, але протягом всіх чотирьох століть його закони лишалися непорушними. Всіх жінок гарему купували за гроші, вони були султановими рабинями. При багатому на інтриги султановому дворі цінувалося не походження, а краса, і коли хтось впадав султанові в око, це відкривало щасливиці шлях нагору. До гарему потрапляли найвродливіші дівчата серед полонянок із підкорених земель віком од 5 до 16 років. Більшість із них так і лишалися служницями, однак ті, кого оцінила наглядачка гарему (кайя кадін) одержували належне виховання, аби сподобатися султанові.

Ритм життя в гаремі визначався святами з нагоди одружень та народжень. Жінок, які досягли двадцятип’ятирічного віку і яким не пощастило привернути султанової уваги, з гарему звільняли; їх видавали заміж за когось із придворних, і вони одержували пенсію аж до смерті.

Скільки жінок було в гаремі? Точно визначити важко. За османськими джерелами їх було 700, і, з огляду на призначені для них помешкання, схоже, що це максимальна кількість. В одному з документів початку XVII століття говориться про 456 жінок.

У гаремі султанове слово було законом. Дехто з султанів через неміч чи власну неспроможність дозволяв своїм матерям керувати всім замість себе. Султанова мати мала розкішно оздоблені апартаменти, цивільний та військовий будинки. Про її безмежну владу свідчить і те, що тільки з материної половини був вільний прохід до султанових апартаментів.

Звичай каструвати чоловіків, які охороняють жінок гарему, прийшов із Месопотамії і поширився по всьому світу — від Китаю до Риму. Не став винятком і османський гарем. Чорні євнухи гарему наприкінці XVI століття набули впливу та влади, що тривали аж до кінця Османської імперії.

Євнухи, уродженці Африки і, зокрема, Ефіопії, корилися суворій дисципліні, їхнім найпершим завданням було не пропускати до гарему сторонніх людей та не випускати з нього жінок. Їх виховували так само, як султанських пажів; перейменовували і називали іменами квітів; навчали музики та краснопису. Керівник євнухів був у імперії третьою особою.

Автор: Каролін Аар.