Цинк з гірчицею – історія цинку
У раннє середньовіччя європейці не знали цинку. А коли пізніше дізналися, то це був не свій, а привізний метал, частіше – у вигляді латуні, що представляє собою сплав цинку з міддю. Ще в XVII столітті весь споживаний в Європі цинк, та й латунь теж, доставляли зі Сходу, найчастіше настільки «перекладним» шляхом, що до першоджерела, здавалося, не добратися. І тільки в кінці XVIII століття, всього двісті років тому, виробництво цього металу в країнах Європи досягло промислового масштабу.
Це вже, так би мовити, наш час, і можна знайти достовірні свідчення. Заслугу в розробці процесу промислового очищення цинку від домішок зазвичай приписують якомусь англійцю, жителю Брістоля на ім’я Вільям Чемпіон. Дійсно, в 1738 році він отримав королівський патент на метод дистиляції цього металу, що дозволяє вести його масове очищення. На цьому факті фахівці з історії техніки зійшлися і заспокоїлися.
Але ось недавно група фахівців провела вивчення того, що залишилося від стародавніх копалень в районі Завара, на північному заході Індії.
Треба сказати, що про існування цих копалень відомо давно. Тільки до сих пір вважалося, що вони виникли кілька століть назад і, переживши незабаром бурхливий розквіт, видали десятки тисяч тонн цинку, після чого видобуток і виробництво згасли. Тепер же вчені, озброївшись сучасними методами, провели радіоактивне датування деревних залишків, знайдених на місці виробництва. І виявилося, що видобуток і виплавка цинку в Заварі почалися, принаймні, дві тисячі років тому. Безліч найдавніших уламків глиняних плавильних печей, реторт, пристроїв для конденсації парів цинку, знайдених при розкопках, підтвердили думку дослідників.
Втім, справа не тільки в давнині і масштабах виробництва. Виявилося, що технологія його була зовсім не такою примітивною. Тут вже заговорили історики – орієнталісти. Вони «підняли» алхімічний трактат «Рашаратнашамуккайя», записаний в XIV столітті (можливо, що до того він, подібно заклинанням, передавався усно протягом довгого часу). На сторінках давньої книги містилися рецепти виробництва цинку із застосуванням… білої гірчиці, сушеної вишні і чорносливу, натрію, топленого масла з молока буйволиць і листя рослини куркума.
Досліди показали: присутність цих екзотичних інгредієнтів допомагала розплаву оформитися в кульки і зібратися в реторті так, щоб їх звідти було легше витягти. Однак що ж Вільям Чемпіон? З’ясувалося, що запатентований англійцем метод, хоча і обходився без буйволиного масла, все ж мало чим відрізнявся від застосованих в Заварі тисячоліттями раніше. Між іншим, саме бристольські купці в XVIII столітті підтримували активні торговельні зв’язки з Індією, і схожість методик цілком може говорити про пряме запозичення.
Треба також сказати, що більшу частину виробленого в старовину заварського цинку на місці сплавляли з міддю і вивозили вже готову латунь. Але поблизу покладів міді не було і немає.
Зате у відомому стародавньому торговому місті Таксіла (тепер це в Пакистані) вони є, і там розкопки дозволили знайти безліч латунних виробів, що належать до IV і навіть II століть. Цинку в Таксилі свого немає. Значить, виробництво латуні вимагало постійних торговельних зв’язків між Заваром і Таксілою на відстані в тисячу кілометрів, – це понад півтори тисячі років тому!
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.