Картахена, місто, вірне своєму минулому
Дивлячись на квартали фешенебельних хмарочосів, що вишикувалися вздовж спекотних карибських пляжів, мимоволі думаєш: ось воістину сучасне місто, покірливо підкоряється вимогам міжнародного туризму. Але це лише поверхове враження. Поруч з сучасними будівлями височіють кріпосні вежі старої Картахени. Не раз в далекому XVII ст. розбивались ворожі атаки об неприступні стіни цього міста, що розташувалося в мальовничій бухті на атлантичному узбережжі Колумбії.
Відкриті в XVI ст. скарби Нового світу запаморочили голови європейцям, думка про збагачення не давала їм спокою. У XVII ст., за часів піратів і каперів (які на відміну від перших підпорядковувалися законам своєї країни, отримуючи від влади каперські свідоцтва, що дозволяли захоплювати кораблі і товари ворожих держав), на берегах морів і океанів зводилися укріплення, що міцністю стін і бастіонів у багато раз перевершували фортеці середньовіччя.
Оборонні споруди будувалися досить надійними, щоб витримати вогонь важкої артилерії. Саме такими були іспанські форти в Америці. Типовий приклад тому – Картахена, єдина, мабуть, фортеця, що збереглася в своєму первозданному вигляді.
Знаменитий англійський мореплавець і капер Френсіс Дрейк, який нападав на іспанців в Мексиканській затоці і спустошував узбережжя Чилі та Перу, той самий Дрейк, перед яким не встояла навіть «Непереможна армада», одного разу зазнав жорстокої поразки під стінами Картахени, так і не зламавши мужності її захисників. У 1586 році він знову обложив фортецю, якій цього разу довелося купити свободу ціною 100 тисяч дукатів, 200 чорношкірих рабів і церковних дзвонів. Таке приниження змусило Раду у справах Індій в Мадриді прийняти рішення про створення в Картахені повного комплексу фортифікаційних споруд: адже цей порт, на який з пожадливістю дивилися пірати, мав для Іспанії життєво важливе значення, бо він охороняв шляхи, що зв’язували її з усією Південною Америкою і в першу чергу з віце-королівством Перу, цим перевалочним пунктом, через який текли в метрополію скарби колишньої імперії інків.
Ось чому так важлива була Картахена для іспанців (як, втім, і для їх ворогів) і настільки велике було стратегічне значення цього міста, прозваного «ключем до перуанських Індій».
Фортечні стіни Картахени, перебудовували та укріплювали протягом більш ніж двох століть, вони являють собою чудовий зразок фортифікаційного мистецтва, вони не раз захищали місто від зазіхань голландців, англійців і французів. Завдяки їм збереглися до наших днів скарби колоніальної архітектури.
Традиції перших поселенців, в більшості своїй вихідців з Андалусії, живуть в малюнку вікон і балконних ґрат, в обрисах внутрішніх двориків, в мові і звичаях городян. Викладені кам’яними плитами басейни і розкішні сади, оздоблюють вулиці Картахени, наповнюють повітря свіжістю і надають місту невимовну чарівність.
На щастя, прогрес не надто змінив вигляд міста. Завдяки продуманому генеральному плану і старанням місцевих архітекторів збереглася значна частина первісної забудови. По ній і сьогодні можна судити про колишню розкіш Картахени. З часів Петера Клавера (1580-1654), іспанського місіонера, який вирушив до Америки просвіщати чорношкірих рабів, тут живе дух героїчного гуманізму, який колись допомагав пом’якшувати жорстокість інквізиції (на науку нащадкам місце, де здійснювався відповідний її похмурий ритуал, збережено майже в недоторканності). Монастирі, церкви, фонтани, бруковані вулички, маленькі круглі площі – все дихає чарівністю старовини. Збереглися навіть приміщення в товщі міських стін, в яких ховалися городяни під час нападів англійців і французів і ховалися креоли, які боролися за незалежність – колишні в’язні влаштованих тут колись іспанцями казематів.
Оригінальним архітектурним рішенням відрізняються форти Сан-Феліпе-де-Барахас і Сан-Фернандо-де-Бокачіка, що колись захищали вхід в гавань. Вишукані палаци і особняки воскрешають образ величного і багатого міста-порту, біля стін якого починалися торговельні шляхи, які розходилися по всій Південній Америці.
Сюди стікалися люди і товари, тут народжувалися ідеї і стикалися честолюбні прагнення. У місті, де здавна пліч-о-пліч живуть негри, мулати, метиси і білі, панує особлива атмосфера. Не випадково саме тут робилися численні спроби об’єднати країни Латинської Америки. Свідчення тому – підписана тут картахенська угода. У мешканців колоніальної Картахени аскетизм успішно уживався з пристрастю до ризику і пригодам, а сьогодні вірність минулого поєднується тут з життєлюбством. Місто сповнене сил і енергії, і в цьому переконуєшся на кожному кроці, а творча активність його жителів спростовує твердження тих, хто спрощено ототожнює збереження минулого з застоєм. Потрапляючи в це місто-фортецю, ніби переносишся в колоніальну епоху, але дух минулого не затуманює голови її жителів. Навпаки, він допомагає їм вирішувати проблеми сьогоднішнього дня.
Картахена витримала все: руйнівну силу часу, набіги піратів і контрабандистів, які намагалися розбестити її духом наживи, байдужість правителів. Але головне – вона зуміла відбити натиск тих байдужих ревнителів прогресу, які завжди готові зруйнувати пам’ятник колоніальної архітектури і поставити на його місце претензійний бетонний куб, що нібито символізує спрямованість міста в майбутнє. На щастя, це чудове місто сповнене рішучості зберегти своє минуле.
Автор: Рената Дюран.