Інквізиція в історії: середньовічна, іспанська, свята

инквизиция

Зміст:

  • Історія інквізиції: її поява

  • Середньовічна інквізиція

  • Жертви інквізиції

  • Іспанська інквізиція

  • Молот відьом

  • Закінчення інквізиції

  • Рекомендована література та корисні посилання

  • Один день з життя інквізитора, відео

    Середньовічна інквізиція, вона ж «свята інквізиція», що переслідує відступників від віри – єретиків, а також спалює на вогнищах «відьом» (насправді просто нещасних жінок, викритих в «чаклунстві») – давно стала однією з невід’ємних частин наших уявлень про європейське середньовіччя. Образ суворого інквізитора часто використовується в художній літературі, у фільмах і навіть комп’ютерних іграх про середні віки. Тому не дивно, що про діяльність інквізиції склалося безліч стереотипів, частина з яких не має ніякого відношення зі справжньою історичною реальністю. У нашій статті ми детально розберемо історію інквізиції в середні віки і постараємося відокремити «зерна від плевел» в наших уявленнях про цей суперечливий заклад.

    Історія інквізиції: її поява

    І тут настала черга розвіяти перший стереотип: багато хто думає, що інквізиція це чисто середньовічний прояв, насправді ні. Переслідування інакомислячих «єретиків» почалося задовго до «офіційного» настання середньовіччя і тривало аж до середини XIX століття. Саме слово «інквізиція» виникло ще в I столітті нашої ери, і спочатку не мало до релігії ніякого відношення, латинський термін «inquisition» перекладається як «розшуки, пошуки, розслідування». Тобто, дотримуючись дохристиянської, а саме світської, римської термінології, інквізитор – це просто слідчий, дізнавач. Але тут у справу втрутилася релігія…

    Якщо вірити історикам, то першою жертвою саме релігійної інквізиції можна вважати іспанського теолога Прісцилліана, спаленого на багатті за звинуваченням у єресі ще в 380 році.

    А через два роки, в 382 році на території Римської імперії була введена смертна кара для послідовників маніхейства – синкретичного релігійного вчення, що було головним «конкурентом» християнської релігії в той час (зокрема маніхейськими ідеями активно захоплювався в юності сам святий Августин, перш ніж остаточно прийняти християнство). Як не дивно, християни, які ще недавно були жертвами релігійних гонінь в стародавньому Римі, як тільки прийшли до влади при імператорі Костянтині Великому, самі стали активно переслідувати язичників, а також «неправильних християн», які мають дещо інші погляди в теологічних питаннях, або просто кажучи єретиків.

    А так як єресі в той час розквітали, немов гриби після дощу, то в 385 році послідували релігійні гоніння на прихильників різних близько християнських єретичних сект: адамітів, пелагіанців, сіверистів та інших.

    У 438 році при римському імператорі Феодосії публікується так званий кодекс «нових законів», відомий також як «кодекс Феодосія», прийнятий на всій території Римської імперії. У цьому кодексі крім різних інших законів закріплюється інститут боротьби з єрессю, а також проголошується смертна кара для всіх єретиків та віровідступників. По суті «кодекс Феодосія» став початком офіційного законодавчого закріплення інквізиції як релігійного органу по боротьбі з єретиками.

    Середньовічна інквізиція

    З падінням Римської імперії, навалою гунів, великим переселенням народів, багатьом стало не до теологічних питань, і про активність інквізиції в перехідний період від античності до середньовіччя відомо мало. Але вже з настанням середніх віків діяльність інквізиції відродилася з новою силою.

    Як ми знаємо церква в середньовіччі володіла величезним впливом, і була, в якійсь мірі паралельною державою. Влада папи римського, глави католицької церкви часто була сильніше влади світських королів, і коли виникали конфлікти, між папою і королем (а вони виникали), то папа міг просто «відлучити» норовливого короля від церкви, що для останнього могло мати вельми неприємні наслідки. Володіючи великою політичною силою і будучи фактично паралельною державою, в якій не мали влади світські правителі, церква, як будь-яка держава, потребувала своєї спецслужби, такою спецслужбою і стала «свята інквізиція».

    У 1184 році папа Луцій III наділяє ченців жебрацьких орденів, перш за все домініканців і францисканців, особливими повноваженнями – розшукувати і викривати єретиків, і передавати їх світському суду. Таким чином, домініканці і францисканці стали головним оплотом середньовічної інквізиції. Особливо домініканці, яких ще називали «псами Господніми», так як у них на емблемі була зображена собака з факелом в зубах, що сидить на розкритій книзі.

    Емблема домініканців

    Емблема домініканців.

    Але перший час влада і сила ченців-інквізиторів була не такою і великою, так як викриту в єресі людину вони зобов’язані були передати світському суду, а звичайні судді досить байдуже ставилися до своїх нових обов’язків, які до того ж не приносять прибуток.

    Але все змінилося при правлінні наступного папи Інокентія III (1198 рік), при якому інквізиція значно збільшила свою владу і стала сама вершити суд, а також застосовувати тортури при своїх дізнаннях. Тут слід зауважити, що тортури як метод дізнання були вельми поширені в середні віки і застосовувалися не тільки інквізиторами, а й світською владою в суто світських питаннях.

    тортури інквізиції

    Під час правління папи Інокентія III на півдні Франції активно розцвіла так звана «катарська єресь». Катари і альбігойці, представники єретичних християнських сект, закликали відкинути владу папи і повернутися до благочесті ранніх християн. Їх діяльність спричинила за собою альбігойський хрестовий похід і активне переслідування інквізиції, яка з цього часу почала активно застосовувати жорстоку практику «аутодафе» – спалювання «невірних єретиків» на багатті.

    спалення на багатті

    Поряд з живими людьми інквізиторами активно спалювалися і книги, які, на їхню думку, містили «єретичні вчення».

    Наступний за Інокентієм III папа Григорій IX, який був великим ревнителем чистоти віри, в 1231 році заснував офіційну папську інквізицію, яка стала одним з офіційних органів католицької церкви.

    Це цікаво: а чи знаєте ви, що інквізиція офіційно існує і по теперішній час, зараз вона носить назву «Священна Конгрегація Доктрини Віри». Як і в середньовіччі, головним її завданням є боротьба за чистоту віри, але вже аж ніяк не середньовічними методами.

    папа Григорій IX

    Папа Григорій IX. Саме при ньому інквізиція стала невід’ємною складовою частиною офіційної католицької церкви, її особливою спецслужбою, що бореться з єретиками, які підривають авторитет церкви,.

    Жертви інквізиції

    У XIII столітті діяльність інквізиції досягає свого апогею. Жорстоко переслідуються всі, хто хоч у чомусь не згоден з офіційним вченням церкви.

    • У 1245 році Ватиканом видається папська булла, що наділяє інквізицію правом «на взаємне прощення гріхів». Іншими словами, все, що робиться інквізиторами, включаючи тортури і вбивства, вважається «безгрішним».
    • У 1252 році папа Інокентій IV дає офіційне право інквізиторам застосовувати тортури. Втім, тортури активно застосовувалися і до цього, та й не тільки інквізиторами (віки були так собі, середні).
    • У 1302 році інквізицією переслідується Данте Алігер’є, за засудження жорсткості церковних трибуналів і критику папської політики. Рятуючись від інквізиторів, Данте був змушений покинути рідні місця і жити у вигнанні, був заочно засуджений у спаленні на багатті.
    • У 1415 році на багатті по оголошенню в єресі спалений видатний чеський проповідник Ян Гус. Ян Гус критикував сучасну йому католицьку церкву, папську владу і особливо практику торгівлі індульгенціями. Його спалення викликало гуситське повстання в Чехії, і гуситські війни, що послідували за цим.
    • У 1435 році на багатті була спалена національна героїня Франції, «Орлеанська діва», Жанна Д’арк, за звинуваченням у чаклунстві, як відьма.
    • У 1600 році в Римі за звинуваченням у єресі був спалений вчений і мислитель Джордано Бруно, чиї наукові погляди на природу світобудови ніяк не вписувалися в середньовічні догми.

    Це лише мала частина видатних людей, які піддавалися переслідуванням інквізиції протягом її багатовікової історії.

    Суд інквізиції

    Суд інквізиції.

    Іспанська інквізиція

    Окремої згадки заслуговує іспанська інквізиція, яка вважається найжорстокішою і одночасно найтривалішою. Останній страчений єретик в Іспанії був такий собі вчитель-вільнодумець з Валенсії Каетано Антоніо Ріполь. Його страта відбулася 26 липня 1826 року (!). Тобто це вже освічене XIX століття, коли в інших європейських країнах (Англії, Франції) у всю йшов науково-технічний прогрес, розвивалося друкарство, будувалися заводи і фабрики, робилися наукові відкриття і важливі винаходи, в Іспанії ще панувало цілком собі похмуре середньовіччя, з інквізиторами і тортурами. (Є чудовий художній фільм про цей останній період іспанської інквізиції «Привиди Гойї»).

    Апогей діяльності іспанської інквізиції припадає на XV століття, період реконкісти. Як ми знаємо, територія Іспанії довгий час була зайнята маврами-мусульманами, і разом з ними там, протягом століть процвітала єврейська громада. Лише в XV столітті християни змогли остаточно витіснити маврів з іспанської землі. Під час правління католицької королівської сім’ї короля Фердинанда II Арагонського та королеви Ізабелли I Кастильської (1451-1516) починається активне переслідування іспанських мусульман і євреїв. Допомагає їм у цій справі іспанська інквізиція, особливо в особі легендарного і фанатичного інквізитора Томазо де Торквемадо, який був особистим духівником іспанської королеви.

    Томазо де Торквемадо

    Томазо де Торквемадо – злий геній іспанської інквізиції.

    Головними жертвами Торквемадо стають іспанські мусульмани та євреї, до яких той палав лютою ненавистю (за рівнем антисемітизму з Торквемадо може зрівнятися хіба що Адольф Гітлер). Всім мусульманам і євреям було приписано або назавжди покинути Іспанію, або ж прийняти християнство. Знайшлося чимало тих, хто номінально прийняв християнство, але продовжив в таємниці сповідувати колишню віру – мусульманство або іудаїзм. За пошук таких прихованих іновірців: маранів і морисків, як їх називали, особливо взялася іспанська інквізиція. Багаття хрещених євреїв і арабів запалали по всій Іспанії.

    За підрахунками істориків, жертвами Торквемадо стали близько 8800 осіб (в основному арабів і євреїв). Що ж стосується королівського подружжя, що правила в той час Іспанією, то вони у всьому сприяли своєму інквізитору, так як їх скарбниця неабияк поповнювалася майном спалених євреїв, серед яких було чимало багатих купців. Часом під жорна іспанської інквізиції могли потрапити навіть іспанські дворяни, чимось неугодні королівському двору. По суті Торквемадо перетворив інквізицію у витончену машину терору, що служить для зміцнення політичної влади.

    Жорстокість Торквемадо та іспанської інквізиції вразила навіть самого папу римського, який відправив до Іспанії свого легата, з метою дещо вгамувати не в міру завзятого інквізитора. Але Торквемадо виявився не тільки жорстоким фанатиком, але, на жаль і непоганим політиком та дипломатом. Папському легату нічого не вдалося домогтися, а іспанська інквізиція стала фактично незалежним органом навіть від папської влади.

    Молот відьом

    Жертвами інквізиції в середньовіччі були не тільки єретики з відмінними теологічними поглядами, але і так звані «відьми», по суті, звичайні жінки, через злу долю, звинувачені в «чаклунстві». Хоча часто «відьми» ставали не стільки жертвами інквізиції, скільки просто звичайного людського невігластва і тотальної безграмотності жителів середньовіччя. Коли траплялася якась біда, наприклад, падіж худоби, неврожай, посуха, або епідемія чуми, середньовічному обивателю необхідно було знайти якогось «цапа-відбувайла», того хто несе відповідальність за звалені нещастя. Часто такими «цапами-відбувайлами» робили «відьом», зазвичай розумних жінок, обізнаних в дії трав, зілля і т.д., або просто дивних жінок, які чимось не вписувалися в середньовічне суспільство.

    У 1437 році німецькими інквізиторами-домініканцями Генріхом Крамером і Якобом Шпренгером був написаний трактат з демонології «Молот відьом», в якому давалися рекомендації і керівництва по виявленню потенційних відьом і доказів їх винності в чаклунстві.

    Молот відьом

    Обкладинка Ліонського видання «Молота відьом».

    Так вийшло що «Молот відьом» став «настільною книгою» інквізиторів, що займалися «відьмацькими процесами». Але навіть серед церковних ієрархів ця праця викликала чимало суперечок, і навіть були ті, хто відкрито засудив «Молот відьом» та його авторів.

    Найчастіше «відьми» ставали жертвами не інквізиторів, (чиї турботи були все-таки більше в пошуку єретиків, що представляли реальну загрозу для церкви, ніж якимись сільськими відьмами-чаклунками), а просто неосвічених односельців, які прагнули в підступах відьми знайти пояснення своїх нещасть.

    Існує дурний стереотип, ніби в Західній Європі інквізиція спалювала всіх красивих жінок за звинуваченням в тому, що вони відьми. Насправді цей стереотип не має нічого спільного з історичною реальністю. Інквізитори не займалися масовим переслідуванням відьом (на відміну від єретиків), були лише поодинокі випадки, коли жінка спалювалася як відьма саме «святою інквізицією». Найзнаменитіший такий випадок – це спалення Жанни Д’арк, але то був більше політичний процес, розправа англійців за допомогою інквізиції над героїчною француженкою, яка змогла їх перемогти, а звинувачення Жанни у чаклунстві було не більше ніж привід до розправи (а пізніше французи і зовсім визнали її святою). Більш того, член інквізиції такий собі Алонсо Фріас де Салазар в 1611 році заявив, що відьом і чаклунів не існує, а всі хто стверджує зворотне суть єретики.

    Зазвичай «відьом» спалювали або топили або просто вбивали або власні односельці, або ж світський суд, який не має ніякого відношення до інквізиції, а найгучніший процес над відьмами, відомий як «Салемське полювання», і зовсім стався в протестантській Америці в 1692-1693 році.

    Закінчення інквізиції

    З приходом Реформації і Просвітництва вплив інквізиції поступово став зменшуватися. Найдовше, як ми вже знаємо, проіснувала інквізиція в Іспанії. Лише в 1834 році іспанська королева Марія-Христина Бурбонська підписала указ про остаточне скасування інквізиційного трибуналу.

    Як частина католицької церкви інквізиція існує і зараз під назвою «Священна Конгрегація Доктрини Віри».

    У 2005 році папа Римський Іоанн Павло II приніс покаяння від імені католицької церкви за всі гріхи релігійної нетерпимості вчинені інквізицією за час її існування.

    Рекомендована література та корисні посилання

    • Инквизиция // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
    • См. Григулевич И. Р., История инквизиции, М., 1970
    • Х. А. Льоренте. Критическая история испанской инквизиции (Histoire critique de l’Inquisition espagnole. Paris, 1818) (недоступная ссылка). Том I
    • Генри Чарльз Ли. История инквизиции в средние века. Т. 1. — СПб., 1911

    Один день з життя інквізитора, відео

    І на завершення цікаве освітнє відео по темі нашої статті від каналу «інша історія».


    Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

    При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.


  • Напишіть відгук

    Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *