Бартоломео де Лас Касас – захисник індіанців. Продовження.

Народжений в Севільї близько 1474 р. Бартоломе де Лас Касас, мабуть, з дитинства звик до білих, чорних і червоношкірих невільників, яких привозили в Іспанію з Леванту, з берберського узбережжя, з Канарських островів і з Західної Африки. Пізніше, коли він жив серед Вест-Індських колоністів, йому не раз доводилося бувати на маніокових плантаціях, пасовищах і золотих копальнях антильских володінь Іспанії, спілкуватися з індіанцями – слугами і батраками, карибами та іншими тубільцями, зверненими в рабство в результаті воєн і грабіжницьких набігів іспанських колонізаторів.

Обурений утиском індіанців, Лас Касас встав на їх захист, чому значною мірою сприяла смілива викривальна проповідь місіонера-домініканця Антоніо де Монтесіно, яка прозвучала в 1511 р. на Еспаньолі. «Хіба вони не люди? – Вигукував він. – Хіба на них не поширюються заповіді милосердя і справедливості? Хіба вони не господарі на своїх землях? І хіба ці люди нас чимось образили?»

Лас Касас виступив проти звернення індіанців в рабство, бо не визнавав справедливими війни, які вели проти них іспанці; не визнавав він і законність системи так званого викупу, що змушує індіанця-раба купувати свою свободу ціною закріпачення іншого індіанця, який займав його місце, що було чуже тубільцям, оскільки рабство у них розвинене не було і в слові «раб» ті розуміли зовсім інше значення, ніж європейці.

У роботі «Algunos Principios», включеної Лас Касасом у збори трактатів, опублікованих в 1552 р. у Севільї, він стверджував, що кожну людину слід вважати вільною. Всі розумні істоти народжуються вільними, тому свобода – природне право людини.

У своєму п’ятому «Трактаті» Лас Касас заявляє: «Не рахуючи самого життя, свобода людини є її скарбом надбання, і тому вона в першу чергу заслуговує захисту, чия б свобода не ставилася під сумнів, рішення повинно бути на користь свободи». Тому, як вважав Лас Касас «його величності в ім’я справедливості слід наказати звільнити всіх поневолених іспанцями індіанців. У цій справі головну допомогу має надати духовенство; треба накладати покуту на будь-якого іспанця, який має індіанців-рабів, які не оглянуті королівським судом відповідно до Нових законів, а ще краще, якщо вдасться взагалі уникнути звернення до аудіенсії і можливої казуїстики юридичного розгляду».

Що стосується поневолення африканців, то тут Лас Касас спочатку дотримувався інших поглядів. Перебуваючи у Вест-Індії, він вважав, що тяжке становище тубільного населення, що перебувало на межі повного знищення, можна полегшити за рахунок використання замість них в якості робочої сили вивезених з Африки негрів.

У своїй книзі «Las Casas as a Bishop» (1980) Елен Ренд Періш зазначає що ще в 1543-1544 р. Лас Касас пропонував доставити в єпархію Чьяпас дві дюжини чорношкірих рабів для роботи на плантаціях маніоки. Тільки пізніше, можливо в 1546, а швидше за все до 1552 р. як зазначає Періш, Лас Касас усвідомив всю несправедливість «чорного» рабства і гірко каявся у своїй помилці.

30 червня 1560 р. архієпископ Мексики Алонсо де Монтуфар писав королю Іспанії: «Ми не бачимо причин, в силу яких чорношкірим більше, ніж індіанцям, слід бути невільниками, адже вони охоче приймають хрещення і не нападають на християн».

У знаменитому уривку з «Історії Індій» (книга II, глава 58) сам Лас Касас пояснює, що його пропозиція ввозити в Америку негрів була викликана прагненням полегшити долю індіанців, але що пізніше, бачачи, як португальці зневажають права і гідність звернених в рабство африканців, він розкаявся в цій думці і з тих пір вважає поневолення негрів актом несправедливості і деспотизму, бо «про них слід розмірковувати так само, як про індіанців».

Виступаючи проти звернення у рабство індіанців та африканців, Лас Касас сформулював два чудових визначення: одне з них відображає його концепцію людини, інше розкриває неминущу цінність свободи.

В «Історії Індій» (книга II, глава I) він повторює свій знаменитий висновок про те, що «всі народи світу суть люди, і саме це визначає їх раз і назавжди. Всі вони наділені розумінням і волею, всі здатні відчувати одні й ті ж почуття… всі люблять добро і вміють радіти, всі відкидають і ненавидять зло і відчувають тривогу і занепокоєння, коли стикаються з тим, що їм неприємно або приносить шкоду».

Більш того, Лас Касас вірив, що всі тубільці здатні до сприйняття цивілізації, що вони можуть внести свій внесок у прогрес людства: необроблена земля не родить нічого, крім чортополоху та бур’яну, а при належному догляді в силу притаманних їй властивостей, вона здатна давати корисні і бажані плоди; точно так не може бути в світі ні людей, як би вони не були дикі і нелюдські, народів, які, отримавши належне, необхідне єством людини повчання, не зуміли б стати в більшості своїй розумними громадянами.

Перехід Лас Касаса в стан супротивників рабства був довгим і болісним, але він все-таки прийшов до справедливих висновків, які надали чималий вплив на тих, хто пізніше продовжив його справу.

Коли в 1808 р. під впливом подій, пов’язаних з наполеонівськими війнами, у Південній Америці почалася боротьба проти колоніального панування Іспанії, особистість і праці Лас Касаса знову опинилися в центрі уваги. Його ідеї допомагали повстанцям доводити згубність іспанського панування і необхідність покінчити з ним. Твори Лас Касаса стали настільною книгою для Сервандо Тереса де М’єр у Мексиці, Симона Болівара в Каракасі і на Ямайці, Грегоріо Фюнеса в Кордові і Тукумане. Згадав про нього і Хуан Антоніо Льоренте, іспанська ліберал, який перебував у вигнанні у Франції.

У передмові до випущеного в 1965 р. видання «Трактатів» (1552) Льюїс Ханке відзначав, що ідеї і принципи, які відстоював Лас Касас ще в XVI столітті, зберігають актуальність і в наші дні, коли світова громадськість прагне знайти гідну основу для тривалого миру між народами.

Критичне вивчення Лас Касасом складних проблем свого часу змусило його повстати проти застосування сили з метою підпорядкування інших народів, проти рабства і гноблення, неминуче супутніх колоніальному правлінню. Однак Лас Касас вмів критично поставитися і до власних ідей. Про це говорить поступове усвідомлення їм несправедливості підпорядкування індіанців духовній та світській владі Іспанії без їх власної на те згоди. Настільки ж самокритично зумів він поставитися і до своїх поглядів на проблему рабства африканців, прийшовши в результаті до переконання, що доктрина свободи, яку він відстоював щодо індіанців, поширюється на всі народи.

Автор: Сільвіо Савала.