Незнайомий троглодит
Дослівно: троглодити — то люди, які живуть у видовбаних власними руками печерах. Найдавніші троглодити з’явилися за неоліту, коли суспільства перейшли від мисливства до землеробства і розведення худоби. На відміну від своїх предків-мисливців із палеоліту, які ховалися в печерах від негоди та ворогів, троглодити (ця назва походить від грецьких слів трогле — дірка та дунеїн — пролазити) використовували сприятливе геологічне довкілля (м’які, але не крихкі скелі) для створення простору як для житла, так і для господарських приміщень, а також для храмів, поховальних склепів та оборонних укріплень.
Звісно, видовбати собі домівку в склепі простіше, ніж звести будинок, але для цього треба добре розумітися на довкіллі, а ще мати виняткову здатність пристосовуватися до нього. Всупереч поширеній думці, печерне житло — не відстала форма архітектури, а радше найощадливіший різновид житла, особливо у краях, де будівельних матеріалів (скажімо, деревини) бракує. Через те більшість домівок троглодитів розташовані в посушливих регіонах, де різкі перепади денних і нічних температур та часті піскові бурі спонукають шукати надійного притулку.
ЖИВИЙ БУДИНОК
«Штучне» підземне житло далеко краще за природні печери відповідає людським вимірам та потребам. Економічні й екологічні переваги цієї давньої форми житла, особливо сталість температури, привернули увагу сучасних архітекторів, які вважають, що в ній криються великі можливості для теперішніх та майбутніх часів.
Найдавніше з відомих поселень троглодитів — поселення у Беершебі в Ізраїлі, де наприкінці п’ятдесятих років розкопано три десятки підземних жител, датованих четвертим тисячоріччям до нашої ери. Житла, де могли поселитися 200 або 300 душ, розташувалися з рівними інтервалеми на відтинку завдовжки два кілометри понад берегом річки. В неолітичному поселенні Банго в китайській провінції Шаньсі знайдено численні рештки рукотворних підземних жител: вони передували житлам, що з’явилися тут пізніше.
У Франції доісторичне поселення в Мадлені у Перигорі, чию назву перенесено на одну з основних культур пізнього палеоліту, становить подвійний інтерес. По-перше, воно показує, як починався троглодитизм: притулок під скелею, що спершу використовувався мисливцями, пізніше було розширено завдяки видовбуванню. По-друге, воно засвідчує надзвичайно тривале, з незначними перервами, проживання в ньому людей — від мадленської культури (10 тисяч років до нової ери) до XVI сторіччя.
Хоча троглодитизм дуже давня традиція, він зберігся й нині. У Китаї налічується понад 40 мільйонів троглодитів. У Тунісі давні простовисні житла, видовбані у скелях, використовуються під привабливі готельні структури. Примітні зразки печерних громад маємо сьогодні в Іспанії, Італії та Франції. У районі Сомюра у Франції неподалік Луари численні троглодити жили колись і живуть нині з такими самими вигодами, як і люди на поверхні. Однак скільки занедбаних поселень невідворотно руйнується і вже зовсім зникло, хай навіть деякі з них почали оживати завдяки туризмові? Чи троглодитизм, цей пережиток давніх часів, приречений на забуття в пам’яті людей?
Як спосіб життя й оригінальна архітектура троглодитизм — частина культурного розмаїття світу. Та водночас він також частина традиційних систем, які після тисячоріч існування нині, бачиться, під тиском дедалі більшої стандартизації починають поступово зникати. Небезпека нависла як над давньою, так і над сучасною формами цієї спадщини.
Про троглодитизм мало знають, до нього ставляться з підозрою переважно через двоїсте сприйняття підземного світу, який у багатьох культурах світу постає як притулок мертвих, та водночас і як місце оновлення, тобто як могила і як колиска. Підземний світ приваблює і лякає водночас.
СВЯТИЛИЩА І СХОВИЩА
Одна з найдивовижніших форм цієї архітектурної традиції — святий троглодитизм. Храми, монастирі, кладовища та катакомби, вирубані у скелях, становлять велику спадщину, призначену для молитви чи поховання, яка показує, що людська уява вбачає у скелі неприступне і невразливе сховище. Поховати там своїх мертвих для якоїсь групи було способом назавжди утвердитися на певній території.
Храми-усипальниці Петри в Йорданії, монастирі й буддійські храми Аджанти та Еллори в Індії, поховальні склепи Лісії та скельні церкви і келії схимників у Каппадокії в Туреччині — то видатні взірці святилищ троглодитів. Деякі з них, наприклад, скельні церкви Лалібели в Ефіопії, ще й досі використовуються для обрядів. Такі форми святої архітектури, вирубані у скелі, — монументальні пам’ятки мистецтва. Творення їх подібне до праці скульптора, воно не визнає помилок.
Люди, що живуть у печерах, робляться невидимими й недосяжними для зовнішнього світу, отож троглодитизм став оборонним засобом на всіх континентах як для окремих осіб, так і для цілих громад. Багато селищ, збудованих племенем догонів вздовж стрімких піщаникових урвищ Бандіагари в Малі, мають у щілинах скелі сховища від можливих ворогів. На Заході США є поселення, де серед сховищ для зерна та харчів у скелях вирубано справжні фортеці. Мешканці таких селищ-фортець, притулених до ребер каньйонів, могли відгородитися від світу — досить було лише підняти вгору вхідні драбини. У Каппадокії тисячі людей могли знайти притулок та запаси харчів у дивовижних поселеннях троглодитів у Каймаклі та Деринкуї.
Чимало цивільних та військових підземних фортифікацій є в Європі, починаючи з римських та середньовічних схованок і закінчуючи підземними казематами оборонних ліній XX сторіччя, таких, скажімо, як лінія Мажино. Рівнинна країна Польща, яка багато років зазнавала ворожих нападів, особливо багата на укріплення, що часто-густо мали підземну частину як свій головний елемент. Вельми цікаві зразки підземної архітектури збереглися також на місцях колишніх битв. Під час першої світової війни німецьке військо збудувало мережу сховищ у давніх кар’єрах на Дорозі паній у Шампані (Франція) і з’єднала їх тунелями та залізницею. Ці підземні приміщення з електрикою і телефонним зв’язком використовувались як казарми, їдальні, читальні та каплиці. На більшості бойовищ Першої світової війни тривале перебування людей у підземних укриттях породило справді траншейне мистецтво — графіті, скульптури, викарбувані на стінах вірші. Все це заслуговує на увагу.
Автор: Яцек Реверський.