Таємниця скіфських царів
Влітку 515 року до нової ери цар Персії Дарій I Гістасп мучився думкою, чому скіфи ухиляються від генеральної битви? На питання гінця цар скіфів Іданфірс відповів:
– Моє становище таке, цар! Я і раніше ніколи не біг зі страху перед ким-небудь і тепер тікаю не від тебе. І зараз я поступаю так само, як звичайно в мирний час. Адже у нас немає ані міст, ані обробленої землі. Ми не боїмося їх розорення і спустошення і тому не вступили в бій з вами негайно. Якщо ж ви бажаєте у що б то не стало битися з нами, то от у нас є батьківські могили. Знайдіть їх і спробуйте зруйнувати, і тоді дізнаєтеся, чи станемо ми битися за ці могили чи ні.
Багато води забрав Дніпро – Борисфен з тих пір. Ганебно завершилася для персів скіфська кампанія, а підступна пропозиція Іданфірса знайти батьківські могили скіфів царських досі розбурхує уми – тепер вже археологів та істориків. Де вони, ці могили.
На питання це досі немає переконливої відповіді. Адже Геродот не обмежився скупими словами Іданфірса і дав, здавалося б, надійні орієнтири їх розташування. «Гробниці царів знаходяться в Геррах (до цього Борисфен ще судноплавний)… Після об’їзду всіх областей вони знову прибувають в Герри до племен, що живуть у найвіддаленіших межах країни, і до царських могил». Місцевість Герр згадує Геродот у своїй «Історії» ще двічі: «З півночі протягом Борисфена відомо на відстані сорока днів плавання від моря до землі Герра» і «Сьома ріка (Скіфії) Герр витікає з Борисфену в тому місці, до якого протягом Борисфена відомо. Відгалужується вона в цьому місці, а назва її, спільна з місцевістю, Герр. Тече ця річка до моря, утворюючи кордон між землями кочових і царських скіфів, і потім впадає в Гіпакіріс».
І все-таки все в цих подробицях, незважаючи на гадану ясність, повно протиріч. Місцевість, до якої Борисфен «відомий», і місцевість, до якої він судноплавний (Дніпровські пороги), не одне і те ж. Тому Герр можна помістити і біля порогів, і де-небудь в лісостепу. Так і роблять різні дослідники. Впадає в Борисфен лише одна річка – Пантікап – Конка, п’ята в реєстрі Геродота і перша на схід від Борисфена. Від Пантікапа до Герра десять днів шляху на схід, за Геродотом, тобто рівно стільки ж, скільки від гирла Борисфена до Меотиди, Азовського моря. Звідси випливає, що річка Герр знаходиться у Меотиді і порівнянна з сучасною річкою Молочною. Але Молочна не пов’язана з водною системою Дніпра. Таким чином, внутрішній аналіз відповідних місць «Історії» не дозволяє однозначно встановити, в якій місцевості знаходиться Герр на карті Скіфії.
Тому і розміщували її нижче порогів і вище їх, на лівому березі Борисфена і на обох відразу, і в глибині лісостепу. Прояснити ситуацію, здавалося, повинні були археологічні розкопки скіфських курганів, що ведуться вже не менше двохсот років. Запорізька експедиція Інституту археології Академії наук протягом сімнадцяти років копає кургани на лівому березі Дніпра, між річками Конкою і Молочною, що мають пряме відношення до пошуків Герр. Біля берегів Конки, поглиненої в нижній течії Каховським морем, досліджені десятки скіфських курганів, у тому числі і царського рангу, наприклад Ганманова могила. Але всі вони зведені в IV столітті до нової ери, тобто вже після смерті Геродота, який відвідав Скіфію в середині V століття до нової ери.
Дослідження берегів Молочної породило нові надії на відкриття заповідних могил. А що якщо річка Герр і місцевість Герр механічно об’єднані Геродотом, а насправді вони перебували окремо одна від іншої?
І ось восени 1982 року експедиція вперше натрапила на ранні скіфські кургани. Місцезнаходження їх виявилося дуже примітним – в місці злиття Конки з Дніпром, на краю степового плато над долиною, де знаходився колись центр степової Скіфії – Кам’янське городище (у сучасного села Велика Знам’янка Кам’янсько-Дніпровського району). Поруч з городищем височіла Мамай гора з потужними довгими і круглими курганами, і ми вирішили, що, можливо, це культовий центр Скіфії. Трохи віддалік на південь стоїть царський курган IV століття до нової ери Солоха. Але роботу свою ми почали в цьому місці з курганів невисоких, до двох метрів. Яке ж було наше здивування, коли нам відкрилася не традиційна для IV століття до нової ери катакомба, а велика квадратна яма (5.5 на 5,5 метра з глибиною 3,6 метра). Саме такого типу спорудження описував при похоронах скіфського царя Геродот. Але курган виявився повністю розграбований, три інших – теж. Лише одного разу грабіжники упустили частинку видобутку: масивний золотий перстепь з щитком у вигляді запаяного наперстка з брязкальцем всередині, прикрашений зерню і сканню. Схожий перстень був знайдений в одному з скіфських курганів Посулля.
Основний ж курган цієї групи чотириметровий, досліджувати тоді його не вдалося. Копали його лише два роки опісля. За контрольним профілям виходило щось дуже незвичайне. Насип поцяткований численними прошарками жовтої глини, по кільцю йшла кам’яна вимостка. Почалася робота. На захід від великої центральної ями вузька овальна, і в ній поховання коня. Він був похований загнузданим, із залізними удилами, бронзовими Г-подібними псалнями і нащечними бляхами, що зображали голову грифона і труп тварини.
Про звичай загнуздувати і насаджувати на дерев’яні кілки коней, задушених під час похоронної церемонії, ми знали з Геродота. У цьому похованні ми побачили те, про що він повідомляв. Курган був пограбований, і проте в окремі дні, промиваючи землю з грабіжницького лазу, ми намивали більше тисячі золотих виробів. Спочатку, очевидно поховання було нечувано багате, грабіжницький лаз буквально вимощений дрібними золотими прикрасами.
Поховання парне, з північно-західним орієнтуванням померлих – чоловіки і жінки. У цьому кургані ми знову побачили ніші. Вони викопувалися в стінках ями. Подібна система досліджувалася нами в 1982 році, але тоді всі три камери були спустошені грабіжниками. Тепер прямо на порозі першої ніші стояли три дерев’яні чаші з золотими оковками. Яке ж призначення ніш. Зіставляючи дані, можна, думаю, прийти до висновку, що ніші викопувалися не задля господарських, а для культових цілей. Це були місця ритуальних пиятик, а чаші з золотими оковками – ритуальний посуд.
Друга ніша, як і очікувалося, призначалася для козлів. Їх виявилося за кількістю померлих – два. Третя, амфорна, досліджувалася в останній день розкопок, знаменний день, ми відкрили унікальний прилад грецького керамічного і скіфського столового посуду. Чотирнадцять амфор-красунь були вкопані у стінок ніші. На віночку однієї висів бронзовий черпачок на довгій ручці і поряд з ним – ситечко. Широка коротка ручка бронзового ситечка була прикрашена витонченою качиною голівкою. На самому дні – дерев’яний кубок і ритон.
Всі предмети з амфорної ніші були призначені для вина і кумису. Зауважимо, що на численних зображеннях кубок зазвичай знаходиться в руках жінок. Примірник, виявлений нами, незвичайної форми, високий, прямостінний, прикрашений золотими пластинками з повторюваними зображеннями оленя. Золоті частини подібних кубків досі знаходили в комплексах лісостепової Скіфії. А ритон в образотворчій традиції скіфів завжди пов’язаний з чоловічими персонажами. На думку фахівця в галузі скіфської релігії С. С. Безсонової, ритон міг грати роль чоловічого символу. Знайдений нами мав дерев’яну основу, укриту системою притертих один до одного золотих трубок і оковок у верхній частині. Закінчення ритона прикрашала головка лева, а гирло – дев’ять пластин із зображенням голови грифа-оленя і ще одна велика з великою головою оленя і диким кабаном. Вага золотих частин ритона – близько 225 грамів.
Ритон скіфів.
Слід визнати, що цей курган – у нашому описі під номером тринадцять – найбільш багатий серед приблизно сотні відомих на сьогоднішній день поховань степової Скіфії V століття до нової ери.
Але при чому тут таємниця скіфських царів, загадка Герр? Скіфолог, в тому числі Б. Н. Мозолевський, схильний вважати, що ми відкрили царські поховання в Геррах. Таким чином, для дослідників, які вважають, що Герри знаходяться в межах судноплавної частини Дніпра до порогів, а таких на сьогоднішній день більшість, могильник у Великій Знам’янці – важливий аргумент на користь їхньої правоти. Спокусливо стати на цю точку зору. Але ж існує й інша. Як вже говорилося, розповідь про Герри у Геродота суперечлива.
Перший перекладач Геродота на російську мову Ф. Г. Міщенко на прикладеній до перекладу «Історії» карті Геродотової Скіфії помістив Герри в північній частині лівобережного лісостепу. Відомий археолог Д. Я. Самоквасов припустив, що місцевість Герр відповідає околицям ріки Сули з грандіозними курганними могильниками скіфського часу. Обґрунтувала гіпотезу Д. Я. Самоквасова доктор історичних наук В. А. Іллінська. Ось що вона писала в книзі «Скіфи: дніпровського лісостепового Лівобережжя», що вийшла ще в 1967 році «… Правий берег Сули протягом п’яти десяти кілометрів вгору і вниз від Ромен і в околицях Лубен являє собою як би особливу країну мертвих», де в навколишніх лісових хащах розташовані одна за одною курганні групи, що налічували десятки і сотні курганів.
Серед них виділяються окремі насипи, які по висоті можуть зрівнятися лише з найбільш грандіозними царськими курганами IV-III століть до нової ери в степовій Скіфії. Протягом двох століть весь скіфський степ не може, на думку Іллінської конкурувати за масштабами курганного будівництва з двома курганними групами Посулля. Так, може бути, місцевість Герр знаходиться саме тут, в Посуллі, у найвіддаленіших межах країни за Геродотом. Ми залишаємо знак питання, враховуючи непопулярність гіпотези Самоквасова – Іллінської, але повторюємо: тільки вона «підкріплена» могутніми скіфськими курганами часу, відповідними повідомленням Геродота.
Нещодавно доктор історичних наук С. А. Плетньова досліджувала і обґрунтувала три соціально економічні моделі розвитку конкретних кочових суспільств. Кожна модель фіксує певні періоди розвитку. Запропонована схема цілком застосовна і до скіфського суспільства. На першій стадії, коли відбулося вторгнення скіфів у Північне Причорномор’я, а після переднєазіатських походів – повторне відвоювання його у повсталих рабів, скіфи найбільш мобільні. Згадайте слова Іданфірса «Адже у нас не має ані міст, ані обробленої землі». У такій обстановці і родове кладовище «кочує», воно «не позначено». За часом це VII-VI століття до нової ери.
Другий етап, який і застає в степу Геродот в V столітті до нової ери, – це перехід окремих груп населення до землеробства, поява могильників без сусідніх стійких поселень. У цей час відбувається становлення ранньокласового суспільства. На третій стадії (напів осілість) в IV столітті до нової ери поряд з могильниками у Камелсько-Нікопольській переправі створюється місто (Кам’янське городище), Скіфське царство стає державним об’єднанням, курганні некрополі зводяться в степу повсюдно, а царські кургани йдуть у степ, по обидві сторони від тієї ж переправи.
Ми почали свою розповідь зі скіфо-перської війни, нею ж і закінчимо, звернувшись до однойменної монографії Є. В. Черненко, великого знавця військової історії Скіфії. На його думку, перси форсували Дніпро біля переправи Микитин Ріг, між Нікополем і Кам’янкою-Дніпровською, тобто в місцевості Герр, якщо дотримуватися «степової версії». Але якщо скіфи не вступали при цьому з персами в бій, то, значить, ця місцевість ще не стала для скіфів священною і, значить, Герри перебували в іншому місці. Тоді зрозуміло, чому перси могли безперешкодно просуватися на схід.
Таємниця скіфських царів поки залишається таємницею. Багато чого могли б вирішити розкопки в Посуллі, проведені на сучасному науковому рівні, але це – справа майбутнього.
Автор: В. Отрощенко, Ю. Рассамкін.